Мала швейцарська гонча (Мала бернська гонча)
Малочисельна порода мисливських собак, що походять з швейцарського кантону Берн і спеціалізуються на дрібній дичині – зайцях і кролях. Енергійні і витривалі гончаки з перливчатим сильним голосом і самостійною вдачею. Малі бернські гончі собаки поділяються за типом шерсті на гладкошерстих і грубошерстих. Потребують багато простору і звичайного догляду. На сьогоднішній день рідкісних представників цієї породи використовують тільки для мисливської служби.
Карликові різновиди швейцарських гончих собак були виведені у відповідь на заборону полювання з собаками, зріст яких перевищував 36 см. Для зменшення зросту (і швидкості) бернського гончака, його схрещували з таксоподібним бракком. Малий бернський гончак відрізнявся від свого предка лише довжиною ніг, завдяки чому міг проникати у заячі нори. Низькорослий різновид спершу не визнавали окремою породою, згодом для великих і малих «швейцарців» прийняли різні стандарти.
Коротконогий собака з видовженим корпусом і вузькою довгою мордою. У нього скручені при основі довгі вуха, що звисають, утворюючи складки. Овальні коричневі очі обрамлено чорними повіками, в кутиках губ – невеликі складки шкіри. На міцній шиї присутній невеликий підвіс, а звисаючий шаблеподібний хвіст може некруто здійматись вгору. У малого гончака з Берна шерсть буває і гладкою, і жорсткою, забарвленою чорними плямами й рудими підпалинами на білому тлі.
Самостійні і витривалі малі бернські гончі собаки активно поводяться під час полювання, натомість, поза службою бувають спокійними і доволі слухняними. Ці «швейцарці» вправно орієнтуються на складній місцевості і, взявши слід, діють швидко і впевнено. Вони міцно прив’язуються до свого господаря, проте існує думка, що коротуна з Берна краще заводити для сторожової чи мисливської служби, а не як собаку-компаньйона.
Представники низькорослого різновиду швейцарського гончого собаки з Берна характеризуються міцним здоров'ям. Голосисті і витривалі бернські гончаки хворіють рідко, проте їх висячі вуха можуть створювати традиційні проблеми – інфікування і запалення вушного каналу. Приводом для занепокоєння має стати почервоніння і неприємний запах, а також постійне вертіння собаки головою. Нерідко цей недуг переходить у хронічну форму, тому слід своєчасно звертатись за кваліфікованою допомогою.
Компактний розмір швейцарського малюка з Берна дозволяє утримувати його в квартирі, проте коротконогий гончак краще почуватиметься ближче до природи. Його необхідно забезпечувати тривалими прогулянками й відкритим простором, а по можливості – й участю в полюванні. Шерсть бернського гончого собаки вичісують спеціальною щіткою один або два рази на тиждень. Купають його за мірою необхідності, гладкошерстий різновид можна протирати вологим рушником.
Представники малого різновиду бернських гончих собак дуже тямущі, проте самостійна мисливська вдача може створювати певні труднощі в дресируванні. Його слід здійснювати наполегливо і терпляче, уникаючи несправедливого ставлення і жорстокості. Не забувайте про необхідність тренувань: достатній рівень фізичних навантажень сприятиме хорошому самопочуттю чотирилапого мисливця і його спокійній поведінці вдома.
- 107 переглядів