Бенгальський кіт — Історія та стандарт

Історія походження породи

Історія бенгальського кота – це захоплива розповідь про мрію поєднати екзотичну красу дикої природи з лагідним характером домашнього улюбленця. Порода є штучно виведеною і з’явилася відносно недавно, ставши результатом цілеспрямованої селекційної роботи.

Все почалося у 1960-х роках в США завдяки ентузіастці Джин Мілл. Вона була біологом-генетиком і захоплювалася ідеєю створення домашньої кішки з унікальним леопардовим забарвленням. Основою для нової породи став дикий азійський леопардовий кіт (Prionailurus bengalensis), невеликий хижак, що мешкає в Південній та Східній Азії. Ці дикі коти, хоч і мали неймовірно красиве плямисте хутро, характеризувалися вкрай незалежним, полохливим і складним для приручення характером.

Перші спроби схрещування азійського леопардового кота (АЛК) з домашніми котами (зокрема, американськими короткошерстими, єгипетськими мау, абіссинськими та іншими) зіткнулися з труднощами. Гібриди першого покоління (F1) часто успадковували не лише бажане забарвлення, але й значну частину дикої вдачі своїх предків, а самці часто були стерильними. Джин Мілл та інші селекціонери наполегливо працювали, схрещуючи гібридних самок наступних поколінь (F2, F3) з ретельно відібраними домашніми котами.

Метою було не лише закріпити екзотичний окрас, але й пом’якшити темперамент, зробити його придатним для утримання в домашніх умовах. Лише через кілька поколінь (починаючи з четвертого покоління, F4, яке називається SBT - Stud Book Tradition) вдалося отримати кошенят, які стабільно поєднували бажану зовнішність зі спокійною, грайливою та соціальною вдачею, властивою домашнім кішкам. Саме коти покоління SBT і вище вважаються повноцінними представниками породи бенгальський кіт, придатними для домашнього утримання як компаньйони. Поріг залежить від організації: TICA вимагає чистого три-поколінного родоводу, а CFA — п’яти поколінь свійських предків.

У 1986 році Джин Мілл зареєструвала своїх котів у The International Cat Association (TICA) — тоді ще під назвою Leopardette. Назву «бенгал» TICA затвердила 1988 року, а чемпіонський статус порода дістала 1 травня 1991 року. Пізніше її визнали й інші фелінологічні організації: FIFe — 1999 року, Cat Fanciers' Association (CFA) — реєстрація 2016 року, чемпіонський статус 2018 року. Сьогодні бенгальський кіт є однією з найпопулярніших порід у світі, що цінується за свою унікальну красу та активний, інтелектуальний характер.

Як виглядає бенгальський кіт: детальний опис зовнішності

Бенгальський кіт справляє враження дикого хижака в мініатюрі. Це великий, сильний, м’язистий кіт з міцним, видовженим корпусом та потужними лапами. Характерна риса – задні лапи дещо довші за передні, що надає його ході особливої грації та стрімкості, а круп здається трохи піднятим. Ця особливість будови дозволяє бенгалам здійснювати вражаючі стрибки.

Голова має форму модифікованого клина, радше довга, ніж широка, з округлими контурами, порівняно невелика відносно тіла. Мордочка повна, з виразними, великими подушечками вусів та міцним підборіддям.

Вуха від середніх до малих розмірів, досить короткі, з широкою основою та заокругленими кінчиками, розташовані по боках голови, продовжуючи її контур.

Очі великі, овальні, майже круглі, широко розставлені. Колір очей може бути різним – золотистим, зеленим, мідним, у сніжних варіацій – блакитним. Погляд дуже виразний, уважний, іноді здається трохи «диким».

Хвіст середньої довжини, товстий біля основи, поступово звужується до заокругленого кінчика. Він часто несеться низько, як у диких предків.

Але головна гордість бенгала – це його унікальна шерсть. Вона коротка, густа, неймовірно м’яка та шовковиста на дотик, щільно прилягає до тіла. Багато бенгалів мають так званий «гліттер» – особливий золотистий або перламутровий блиск шерстинок, який створює враження, ніби кіт посипаний золотим пилом, особливо помітний на сонці.

Забарвлення та малюнки бенгальських котів

Існує два основних типи малюнка шерсті у бенгалів:

• Плямистий/Розетковий (Spotted/Rosetted): Найбільш відомий і бажаний тип малюнка, що нагадує леопарда. Плями можуть бути простими (суцільними) або у вигляді розеток – світліший центр, обведений темним контуром. Розетки бувають різної форми: «дротик» (arrowhead), «пончик» (doughnut), «лапа» (paw print), «гроноподібні» (clustered). Важливо, щоб плями були випадково розкидані або розташовані горизонтально і мали граничний контраст з основним фоном: стандарти вимагають саме «extreme» — чіткі форми й різкі краї. Живіт теж має бути плямистим: непроплямований живіт у всіх чотирьох організаціях є підставою не дати нагороду.
• Мармуровий (Marbled): Цей малюнок характеризується не плямами, а горизонтально витягнутими, звивистими лініями та візерунками, що нагадують мармур. Малюнок має бути максимально контрастним і не схожим на класичний (blotched) таббі інших порід; смугастий «тигровий» (mackerel) вплив стандарти теж називають небажаним.

Основні визнані групи забарвлень (окремо стандарти визнають ще вугільний, charcoal — у TICA як окремі візерунки Charcoal Spotted і Charcoal Marbled, у FIFe попередньо):

• Браун (Brown Tabby): Найпоширеніший. Фон від жовтувато-пісочного до насиченого рудо-золотистого. Малюнок – від темно-коричневого до чорного.
• Сніговий (Snow Tabby): Існує три варіації:
  • Seal Lynx Point: Фон від кремового до світло-бежевого. Малюнок від світло- до темно-коричневого. Очі завжди блакитні.
  • Seal Mink Tabby: Фон від слонової кістки до кремового або світло-коричневого. Малюнок коричневий. Очі аквамаринового або зеленуватого кольору.
  • Seal Sepia Tabby: Фон від золотисто-бежевого до світло-коричневого. Малюнок від середньо- до темно-коричневого. Очі золотисті або зелені.
• Сріблястий (Silver Tabby): Фон від сріблясто-білого до сталевого сірого. Малюнок – чорний або темно-сірий. Контраст має бути максимальним.

Існують також менш поширені або невизнані деякими асоціаціями забарвлення, такі як меланістик (чорний бенгал з ледь помітним «примарним» малюнком), блакитний (blue) та інші.

Цікаво, що кошенята бенгалів проходять стадію «фазингу» (fuzzy uglies) – приблизно у віці від 1 до 4 місяців їх шерсть стає довшою, а малюнок менш контрастним, тьмяним. Це природний камуфляж, успадкований від диких предків, що допомагав кошенятам ховатися від хижаків. Згодом шерсть знову стає короткою, а малюнок – яскравим та чітким.