Історія походження малого юрського гончака
Історія малого швейцарського гончака нерозривно пов’язана з мисливськими традиціями Швейцарії. Наприкінці XIX - на початку XX століття в країні відбулися зміни у законодавстві про полювання. Була введена система мисливських угідь (ревірів), і для полювання в обмежених районах знадобилися собаки, які працюють не так швидко і широко, як їхні високоногі предки. Великі швейцарські гончаки були надто швидкими для невеликих територій, часто заганяючи дичину за межі дозволеної зони. Виникла гостра потреба у повільніших, але не менш витривалих та азартних собаках з чудовим нюхом.
Саме тоді швейцарські мисливці та кінологи розпочали цілеспрямовану роботу зі створення «зменшеної версії» існуючих гончаків. Малий юрський гончак був виведений на основі свого більшого родича – бруно де Юра (Bruno de Jura), шляхом ретельної селекції та, ймовірно, схрещування з коротконогими гончими, такими як таксоподібний брак. Головною метою було зберегти всі видатні мисливські якості бруно – його феноменальний нюх, дзвінкий голос, пристрасть до переслідування, – але «всадити» їх на коротші лапи. Це дозволило собаці працювати по сліду більш методично і не так швидко, що ідеально відповідало новим мисливським реаліям.
Перші собаки нового типу з’явилися на початку XX століття і швидко здобули популярність серед мисливців кантону Юра та інших гірських регіонів. Офіційне визнання прийшло пізніше. 1 червня 1954 року Міжнародна кінологічна федерація (FCI) затвердила стандарт для всіх чотирьох різновидів малого швейцарського гончака, включаючи юрського, об’єднавши їх під єдиним номером стандарту. Сьогодні малий юрський гончак залишається переважно робочою породою, високо цінованою у себе на батьківщині, але за її межами зустрічається досить рідко.
Стандарт породи та зовнішній вигляд малого юрського гончака
Малий юрський гончак — це собака прямокутного формату, міцної, але елегантної будови. Він виглядає як зменшена копія великого юрського гончака, зберігаючи його пропорції, але на коротших ногах. Його вигляд видає в ньому невтомного та витривалого мисливця.
- Голова: Суха, витягнута, з благородними рисами. Череп злегка опуклий, без зморшок на лобі. Перехід від чола до морди плавний, але помітний. Морда вузька, але не загострена.
- Очі: Овальної форми, темно-карі. Погляд живий, дружелюбний та трохи сумний, що характерно для багатьох гончаків. Повіки щільно прилягають.
- Вуха: Дуже довгі, посаджені низько, нижче лінії очей. Вони важкі, звисають, закручуючись у витончені складки. Покриті тонкою, м’якою шерстю. Це одна з найвиразніших рис породи.
- Корпус: Довжина тіла значно перевищує висоту в холці. Шия довга, мускулиста, без підвісу. Спина пряма і міцна. Грудна клітка глибока і широка, що забезпечує достатньо місця для легенів та серця. Живіт злегка підтягнутий.
- Хвіст: Середньої довжини, шаблевидної форми. У спокійному стані опущений, в русі піднімається, але не закидається на спину.
- Кінцівки: Короткі, сильні та мускулисті з міцним кістяком. Лапи округлі, зібрані в грудку, з твердими подушечками.
- Шерсть та забарвлення: Шерсть коротка, гладка, щільно прилягає до тіла. Підшерстя практично відсутнє. Класичне забарвлення малого юрського гончака – чорно-підпале. Глибокий чорний колір утворює «чепрак» на спині, шиї та боках. Яскраві рудо-коричневі підпалини розташовані над очима, на щоках, грудях та кінцівках. Допускається невелика біла пляма на грудях.
