Вольфшпіц (Кеесхонд)

Історія вольфшпіца — це захоплююча подорож у часі, яка тісно переплетена з політичними подіями Європи. Пращури сучасних кеесхондів століттями жили поруч з людиною. Спочатку це були робочі “конячки” — датські та голландські баржеві собаки. Вони не просто прикрашали палуби суден, що курсували Рейном, а виконували важку і важливу роботу: охороняли вантаж від злодіїв та винищували щурів, які були справжнім лихом для моряків.

Переломний момент в історії породи настав у 1781 році. Голландію охопило політичне полум’я — назрівало повстання проти принца Оранського (Вільгельма V). Суспільство розкололося на дві частини: “оранжистів” (прихильників принца) та “патріотів”. Лідером патріотів став харизматичний Корнеліус де Гізеляр. У нього був вірний супутник — шпіц на прізвисько Кеес. Собака всюди супроводжував господаря і став живим символом опору. З того часу всіх собак цього типу почали називати “Keeshond” (собака Кееса). Це одна з небагатьох порід, названих на честь конкретної історичної особи, нехай і через призму прізвиська собаки.

На жаль, після придушення повстання, тримати кеесхонда стало небезпечно — це прирівнювалося до демонстрації опозиційних поглядів. Порода опинилася на межі зникнення. Багато власників позбувалися своїх улюбленців, щоб не накликати гнів влади. Лише завдяки відданим фермерам та капітанам річкових барж, які цінували робочі якості, а не політику, порода збереглася в сільській місцевості.

Ренесанс породи почався в кінці XIX століття. У 1899 році в Німеччині було створено об’єднання “Verein für Deutsche Spitze”, яке розробило стандарти для шпіців усіх ростових категорій. Саме тоді німецькі кінологи систематизували різновиди: від мініатюрних до гігантських. До речі, якщо вас цікавлять інші різновиди або родичі шпіців, радимо звернути увагу на статтю про німецького малого шпіца (кляйншпіца), який є зменшеною копією нашого героя, або ж дізнатися про рідкісного лопарського оленегінного собаку, який має схоже коріння у групі шпіців.

Вольфшпіц — це собака середнього розміру, компактний, квадратного формату, що випромінює впевненість і силу, але без зайвої ваги. Головна прикраса — це, звісно, розкішна шерсть та унікальне забарвлення.

Голова та морда

Голова нагадує лисячу, середнього розміру, клиноподібна. При погляді зверху вона найширша в потиличній частині і плавно звужується до кінчика носа. Перехід від чола до морди (стоп) помірний, не різкий. Мочка носа завжди чорна, невелика, округла. Губи сухі, щільно прилягають до зубів, пігментація губ — виключно чорна, що створює ефектну облямівку “посмішки”.

Особливу увагу привертають очі. Вони середнього розміру, мигдалеподібні, темного кольору, трохи косо поставлені. Але головне — це “окуляри”. Це обов’язкова породна ознака: тонка темна лінія, що йде від зовнішнього кута ока до нижнього кута вуха, а також чіткі виразні брови. Це надає морді виразу інтелекту та постійної зацікавленості.

Корпус і кінцівки

Шия середня, без підвісу, але завдяки густій гриві здається дуже потужною. Загривок високий, плавно переходить у коротку, пряму і міцну спину. Поперек короткий і широкий. Грудна клітка глибока, з добре вигнутими ребрами, живіт помірно підтягнутий. Хвіст — гордість шпіца. Він високо посаджений, закинутий на спину в щільне кільце і покритий дуже довгою, пухнастою шерстю. Кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком. Лапи зібрані в “грудку” (котячі лапи), кігті чорні.

Шерсть та забарвлення “Вольф”

Шерстний покрив подвійний: довгий, прямий, віддалений від тіла остьовий волос і густе, ватне, м’яке підшерстя. Саме підшерстя підтримує ость, не даючи їй розпадатися на продiли. На шиї — розкішний комір, на задніх лапах — пишні “штани”.

Забарвлення — тільки зонарно-сіре (wolf-grey). Це означає сріблясто-сірий колір з чорними кінчиками остьового волосся. Інтенсивність може варіюватися, але обов’язковими є:

• Чорна маска на морді (але не занадто велика).
• Більш світла “грива” та “штани”.
• Чорний кінчик хвоста.
• Світло-сріблястий низ хвоста.

Вольфшпіци — це екстраверти собачого світу. Вони неймовірно доброзичливі, веселі та орієнтовані на людину. Якщо ви шукаєте собаку, яка буде жити своїм життям у кутку двору — це не про кеесхонда. Вони повинні бути в центрі подій. Цю породу часто називають “тінню господаря”, оскільки вони слідують за вами з кімнати в кімнату, просто щоб бути поруч.

Основні риси характеру:

• Відсутність агресії. Вольфшпіц — це насамперед компаньйон. У нього практично відсутній мисливський інстинкт. Це робить його ідеальним другом для інших домашніх тварин. Вони чудово ладнають з котами, папугами та хом’ячками. Споріднені породи, такі як самоїдський собака або ойразієр (євразієр), також славляться своїм м’яким характером, але вольфшпіц виділяється особливою емпатією.
• Пильність. Попри доброту, це чудовий “дзвінок”. Історичне минуле сторожа на баржі дає про себе знати. Вольфшпіц обов’язково попередить гавкотом про наближення незнайомця, але навряд чи вкусить. Його завдання — сповістити.
• Високий інтелект. Вони вчаться миттєво. Іноді занадто швидко, запам’ятовуючи не лише команди, а й ваші слабкі місця.
• Любов до дітей. Це чудові няньки, які терпляче зносять дитячі витівки.

Варто зазначити, що характер “німця” і “голландця” може трохи відрізнятися. Німецькі лінії часто більш серйозні та стримані, ближчі до охоронного типу, як і їхній більший родич великий німецький шпіц (гросшпіц). Кеесхонди ж, як правило, більш грайливі та “цілувальні”.

Кеесхонд (вольфшпіц) — усміхнений «голландець» із лисячою мордочкою й виразними «окулярами» навколо очей: дружній, кмітливий і контактний компаньйон та сторож-«дзвіночок». Він схильний до гавкоту (потрібне виховання) і не любить самотності. Густа подвійна шерсть рясно линяє двічі на рік. Зі здоровʼя характерні дисплазія суглобів, вивих колінної чашечки й гіпотиреоз.

Вольфшпіц вважається здоровою породою з міцним імунітетом. Це не штучно виведена “диванна” собака, а нащадок загартованих робочих псів. Проте, генетика бере своє, і є ряд захворювань, про які майбутній власник зобов’язаний знати.

Окрім цього, слід пам’ятати про схильність до ожиріння. Зайва вага для шпіца — це вирок його суглобам та серцю. Регулярна вакцинація та обробка від паразитів — само собою зрозумілі речі.

Багатьох лякає об’єм шерсті вольфшпіца, але догляд за нею простіший, ніж здається. Структура шерсті така, що бруд до неї не чіпляється. Навіть після прогулянки в дощ, коли собака висохне, бруд сам осипається, і пес знову стає чистим.

Правила грумінгу

1. Розчісування. Достатньо одного-двох разів на тиждень. Використовуйте масажну щітку з довгими металевими зубцями (без кульок на кінцях, вони псують шерсть) та гребінь для перевірки ковтунів за вухами та під пахвами.
2. Линька. Двічі на рік (весна і осінь) шпіц “скидає” підшерстя. В цей період вичісувати собаку треба щодня пуходеркою. Якщо цього не робити, шерсть зваляється у “валянок”, і шкіра перестане дихати, що може викликати дерматити.
3. Купання. Рідко! Раз на 2-3 місяці або за потребою. Часте миття змиває захисний жировий шар. Використовуйте тільки професійні зволожуючі шампуні для об’ємної шерсті.
4. СТРИЖКА — ТАБУ! Ніколи, за жодних обставин не стрижіть вольфшпіца “під машинку” або коротко на літо. Це порушує терморегуляцію (шерсть працює як термос: взимку гріє, влітку захищає від перегріву). Стрижка може призвести до алопеції (облисіння), після якої шерсть може не відновитися ніколи. Допускається лише гігієнічна стрижка: оформлення лап (“котяча лапка”), зона під хвостом та кінчики вух.

Не забувайте про очі (протирати лосьйоном або відваром ромашки), чистку зубів (шпіци схильні до утворення каменю) та підрізання кігтів, які через малу вагу собаки погано сточуються об асфальт.

Кеесхонд — це інтелектуал. Він не буде сліпо виконувати команди, як вівчарка, якщо не бачить у цьому сенсу. Дресирування має будуватися на позитивному підкріпленні. Жорсткість і крики з цією породою не працюють — собака замкнеться в собі або почне ігнорувати вас.

Вони чудово показують себе в аджиліті, обідієнс (послух) і навіть танцях з собаками (фрістайл). У Голландії їх часто використовують як собак-терапевтів у будинках для літніх людей, адже їхня усміхнена морда та м’яка шерсть творять дива. Важливий момент у вихованні — контроль гавкоту. Якщо з дитинства не навчити цуценя команді “Тихо”, ви ризикуєте отримати дуже гучного співмешканця.

Шлунково-кишковий тракт шпіців досить чутливий. Головна проблема — вони люблять поїсти і майстерно випрошують ласі шматочки. Ожиріння для них небезпечніше, ніж для інших порід. Ви можете обрати натуральне харчуванн або сухий корм.

Важливо забезпечити постійний доступ до чистої води, особливо якщо собака на сухому кормі.

• Собака-революціонер. Це, мабуть, єдина порода у світі, яка стала символом політичної партії і ледь не зникла через це.
• Дві батьківщини. Німці вважають його своїм (як найбільшого шпіца), а голландці — своїм національним надбанням (кеесхонд).
• Усмішка. Завдяки особливій будові черепа і забарвленню морди здається, що собака постійно посміхається. Їх так і називають — “Smiling Dutchman” (Усміхнений Голландець).
• Вовна. Вичесаний підшерстя кеесхонда можна прясти. Речі з такої “вовни” виходять дуже теплими і мають лікувальний ефект (як пояс із собачої шерсті).