Американський англійський кунхаунд

Історія американського англійського кунхаунда тісно переплетена з історією колонізації Америки. Його предки, англійські фоксхаунди, були завезені на континент європейськими поселенцями у XVII та XVIII століттях. Ці собаки, відомі як “віргінські гончаки”, були основою для створення нової породи. Американські піонери потребували універсального мисливського собаку, здатного працювати в складних умовах місцевості та полювати на різноманітну дичину.

Основною вимогою до нової породи була здатність ефективно полювати як вдень, так і вночі. Вдень їхньою здобиччю були лисиці, а з настанням темряви вони переключалися на єнотів. Селекціонери схрещували англійських гончаків з іншими породами, привезеними з Франції, Ірландії та, можливо, Німеччини, щоб покращити швидкість, витривалість та, найголовніше, нюх. Ключовим завданням було вивести собаку, який міг би “деревувати” єнота — тобто заганяти його на дерево і утримувати там гучним гавкотом до приходу мисливця. З часом порода також показала свою ефективність у полюванні на більшу дичину, таку як олені, пуми та навіть ведмеді, що зробило її незамінним помічником для першопрохідців.

Спочатку всіх кунхаундів реєстрували під однією назвою “англійський фоксхаунд та кунхаунд”. Однак у 1905 році United Kennel Club (UKC) офіційно визнав американського англійського кунхаунда як окрему породу, відокремивши його від інших єнотових гончаків, таких як Деревна єнотова гонча або Крапчасто-блакитний кунхаунд. American Kennel Club (AKC) визнав породу значно пізніше, у 2011 році. Сьогодні цей собака залишається популярним серед мисливців, але все частіше його можна зустріти в ролі сімейного улюбленця.

Американський англійський кунхаунд — це втілення сили, швидкості та витривалості. Собаки цієї породи вирізняються добре складеним, пропорційним та гармонійним тілом з рельєфною атлетичною мускулатурою, яка свідчить про їхні робочі якості. Це гончак середнього та великого розміру, створений для тривалого переслідування здобичі по пересіченій місцевості.

Голова у кунхаунда досить широка і міцна, але не груба. Морда подовжена, прямокутної форми. Очі великі, посаджені широко, мають м’який та благальний вираз, колір — від горіхового до темно-карого. Вуха довгі, низько посаджені, м’які на дотик і звисають красивими складками, кінчики майже дістають до носа. Корпус міцний, з глибокою грудною кліткою, що забезпечує достатньо місця для легень, та підтягнутим животом. Спина пряма і сильна. Хвіст посаджений високо, шаблеподібний, собака несе його вільно і бадьоро, але він ніколи не закручується над спиною.

Шерсть у американського англійського кунхаунда коротка, жорстка та густа, що надійно захищає його від негоди та гілок у лісі. На вигляд вона глянцева та атласна, гарно переливається на сонці. Забарвлення може бути різноманітним: червоно-рябе, синьо-рябе, триколірне з рябим, біло-червоне, біло-чорне. Найбільш поширеним є червоно-рябе (redtick).

Американський англійський кунхаунд — це справжнє джерело невтомної енергії, такий собі “Енерджайзер” у собачому світі. Цей собака може годинами переслідувати слід, розвиваючи величезну швидкість без зупинки для відпочинку. Його мисливський інстинкт надзвичайно сильний, тому під час прогулянок у неогородженій місцевості його слід тримати на повідку — почувши цікавий запах, кунхаунд може забути про все на світі.

Вдома цей собака перетворюється на лагідного та доброзичливого компаньйона. Він дуже орієнтований на свою родину і сильно прив’язується до господаря. Кунхаунди відомі своїм терплячим та ніжним ставленням до дітей, що робить їх чудовими сімейними собаками. Однак, вони не люблять самотності. Залишившись надовго наодинці, кунхаунд може почати вити або псувати речі від туги та надлишку енергії.

Це зграйна порода, тому американський англійський кунхаунд зазвичай добре ладнає з іншими собаками, особливо якщо ріс разом з ними. Він любить компанію і може навіть змагатися у грі. Проте, через сильний мисливський інстинкт, його знайомство з котами та іншими дрібними тваринами повинно проходити під пильним контролем. Сміливий, активний та безстрашний кунхаунд є незамінним помічником у будь-якому поході чи полюванні. Його гучний, мелодійний гавкіт — характерна риса породи, яку цінують мисливці, але яка може стати проблемою для сусідів у міських умовах.

Американський англійський кунхаунд — універсальний єнотовий гончак «три в одному»: спритний, невтомний, енергійний і товариський. Це швидкий витривалий американський мисливець, що поєднує якості спритного ловця, уважного сторожа й відданого компаньйона. Дружній і лагідний удома, добрий із дітьми й собаками, він має дуже гучний, далекосяжний голос і високу енергію, тож найкраще підходить активним власникам, а не для квартири; через мисливський інстинкт з котами складно. Порода загалом здорова; серед ризиків — отити через довгі вуха, дисплазія кульшового суглоба та відкрита артеріальна протока (PDA).

Загалом, американський англійський кунхаунд — це здорова і витривала порода з невеликою кількістю спадкових проблем. Однак, як і багато інших активних та великих собак, він має схильність до певних захворювань:

• Дисплазія тазостегнових та ліктьових суглобів
• Здуття живота (заворот шлунка)
• Вушні інфекції (отит)
• Очні захворювання
• Травми.

Регулярні візити до ветеринара, щорічні щеплення та обробка від паразитів є обов’язковими для підтримки здоров’я вашого улюбленця.

Догляд за американським англійським кунхаундом нескладний, але вимагає регулярності. Його коротка і жорстка шерсть не потребує послуг професійного грумера. Достатньо раз на тиждень розчісувати її гумовою щіткою або жорстким гребінцем, щоб видалити відмерлі волоски та підтримувати шкіру здоровою. Линька у них помірна, але може посилюватися сезонно.

Купати собаку слід лише за потреби, коли він сильно забрудниться. Часте миття може порушити природний жировий баланс шкіри. Найбільшої уваги потребують вуха. Їх потрібно перевіряти щотижня на наявність бруду, почервоніння чи неприємного запаху та обережно чистити спеціальним лосьйоном. Також важливо регулярно чистити зуби собаці та підстригати кігті, якщо вони не сточуються природним шляхом.

Ця порода абсолютно не підходить для життя у квартирі. Американський англійський кунхаунд створений для простору та руху. Йому потрібен великий, надійно огороджений двір, де він міг би вільно бігати. Це надзвичайно енергійний собака, який потребує щонайменше 1-2 години інтенсивних фізичних навантажень щодня. Це може бути біг, тривалі прогулянки, плавання або участь у собачих видах спорту. Без достатньої активності він стає неспокійним і може розвинути деструктивну поведінку. Подібні вимоги до активності має і Канадська ескімоська собака, яка також є робочою породою.

Дресирування американського англійського кунхаунда може бути одночасно і винагородою, і викликом. З одного боку, це розумні собаки, які прагнуть догодити своєму господарю. З іншого — їхня незалежність та впертість, успадковані від мисливських предків, вимагають від власника терпіння та послідовності. Вони були виведені для самостійного прийняття рішень під час полювання, тому іноді можуть ігнорувати команди, якщо зайняті чимось цікавішим.

Рання соціалізація та курс слухняності є критично важливими. Знайомте цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами з раннього віку. Це допоможе йому вирости впевненим та врівноваженим собакою. Дресирування повинно базуватися на позитивному підкріпленні — похвала, ласощі та іграшки працюють набагато краще, ніж жорсткість та покарання. Грубе слово може надовго відбити у кунхаунда бажання співпрацювати. Тренування мають бути короткими, цікавими та різноманітними, щоб собака не нудьгував.

Особливу увагу слід приділити команді “До мене!”, оскільки сильний мисливський інстинкт може змусити собаку побігти за здобиччю. На відміну від порід, орієнтованих виключно на компанію, як-от Американський голий тер’єр, кунхаунд потребує постійного ментального навантаження, наприклад, ігор на пошук або занять ноузворком.

Як активний робочий собака, американський англійський кунхаунд потребує високоякісного, збалансованого харчування, багатого на білки та жири для підтримки енергії та м’язової маси. Основу раціону, чи то натуральне годування, чи сухий корм, має складати м’ясо.

Дорослу собаку рекомендується годувати двічі на день, щоб уникнути ризику завороту шлунка. Розмір порції залежить від віку, ваги, рівня активності та калорійності корму. Уникайте перегодовування, оскільки зайва вага створює додаткове навантаження на суглоби.

1. Голос, що розповідає історію. Це не просто гавкіт, а ціла система сигналів. Досвідчені мисливці за тональністю та ритмом голосу кунхаунда можуть точно визначити, що відбувається: чи собака лише натрапив на слід, чи вже активно переслідує здобич, чи, можливо, “задеревив” єнота, тобто загнав його на дерево.
2. Президентське коріння. Предки сучасного кунхаунда, відомі як “віргінські гончаки”, були виведені за безпосередньої участі першого президента США. Джордж Вашингтон був завзятим мисливцем і селекціонером, який схрещував англійських гончаків із французькими, щоб створити ідеального мисливського собаку для американських теренів.
3. “Кольорова” назва. Найвідоміше забарвлення породи — червоно-рябе (red-ticked), через що їх часто називають просто “Редтік”. Однак спочатку до цієї породи відносили й собак із синьо-рябим (bluetick) та триколірним забарвленням, яких пізніше виділили в окремі породи кунхаундів.
4. Створені для ночі. На відміну від більшості гончаків, американський англійський кунхаунд був спеціально виведений для роботи в темряві. Це вимагало від собаки не лише виняткового нюху та витривалості, а й неабиякої сміливості та здатності орієнтуватися в нічному лісі.
5. Мисливець на велику дичину. Хоча “кунхаунд” перекладається як “єнотова гонча”, можливості цієї породи набагато ширші. Це безстрашні та сильні собаки, яких успішно використовують для полювання на великих і небезпечних хижаків, таких як пуми та навіть ведмеді.