Бергамська вівчарка

Історія бергамської вівчарки сягає сивої давнини, і точне її походження оповите таємницями. Вважається, що цим собакам понад дві тисячі років. Деякі джерела припускають, що їхні предки були завезені до Італії з Азії, можливо, з Персії, кочовими племенами або фінікійськими торговцями, які мандрували Середземномор’ям. Ці східні пастуші собаки з характерною кудлатою шерстю поступово адаптувалися до умов європейських гір. Однак, саме в Італійських Альпах, зокрема в провінції Бергамо (звідки й походить назва породи), бергамська вівчарка сформувалася як унікальна порода, ідеально пристосована до роботи в суворих гірських умовах. Протягом століть ці собаки були незамінними помічниками альпійських пастухів, допомагаючи їм переганяти та охороняти отари овець та кіз. Їхня густа, сплетена шерсть захищала від холоду, вологи, спеки та укусів хижаків. Порода була офіційно визнана відносно пізно, але її робочі якості та унікальний вигляд завжди високо цінувалися місцевим населенням. На жаль, після Другої світової війни поголів’я бергамських вівчарок значно скоротилося через зменшення потреби в традиційному вівчарстві. Лише завдяки зусиллям ентузіастів породу вдалося зберегти. Сьогодні бергамська вівчарка залишається досить рідкісною, але її популярність поступово зростає серед поціновувачів унікальних та інтелектуальних собак у всьому світі.

Бергамська вівчарка – це собака середнього розміру, міцної, але не важкої будови, з добре розвиненою мускулатурою та пропорційним тілом, що справляє враження сили та спритності. Загальний вигляд собаки гармонійний, дещо рустикальний, що підкреслює її робоче призначення.

• Голова: Масивна, але пропорційна до тіла. Череп широкий та злегка опуклий між вухами. Перехід від чола до морди добре виражений. Морда має бути приблизно такої ж довжини, як і черепна частина, широка біля основи, звужується до носа, але не загострена. Спинка носа пряма. Губи щільно прилягають.
• Очі: Великі, овальної форми, не випуклі і не глибоко посаджені. Колір очей варіюється від горіхового до темно-каштанового, залежно від забарвлення шерсті. Погляд уважний, спокійний та інтелігентний. Шерсть на голові часто утворює своєрідну “завісу” над очима, що, однак, не заважає собаці добре бачити.
• Вуха: Висячі, трикутної форми, середнього розміру, посаджені високо. Вони м’які та рухливі, покриті довгою, злегка хвилястою шерстю, що утворює бахрому.
• Ніс: Великий, чорний, з добре відкритими ніздрями.
• Прикус: Ножицеподібний, з міцними білими зубами.
• Шия: Міцна, мускулиста, середньої довжини, без підвісу.
• Корпус: Трохи розтягнутий у довжину. Спина пряма та міцна. Поперек добре розвинений, злегка опуклий. Круп широкий, м’язистий, трохи похилий. Грудна клітка глибока та простора, досягає ліктів. Ребра добре вигнуті.
• Хвіст: Товстий біля основи, поступово звужується до кінця. Покритий густою, злегка “кошлатою” шерстю. У спокійному стані опущений, досягаючи скакального суглоба або трохи нижче, на кінці може бути злегка вигнутий. При русі або збудженні піднімається, але не вище лінії спини.
• Кінцівки: Передні кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком. Лопатки косо поставлені, плечі мускулисті. Задні кінцівки потужні, з добре розвиненою мускулатурою та вираженими кутами зчленувань. Лапи овальної форми, компактні, з щільно зімкнутими пальцями та міцними темними кігтями. Подушечки тверді.

Шерсть: Найбільш характерна риса породи. Дуже густа, довга, текстура варіюється на різних частинах тіла. Складається з трьох типів волосся: м’якого та густого підшерстку, довшого та жорсткішого “козячого” остьового волосся, та м’якшого, тоншого верхнього шару, схожого на шерсть ягняти. Ці три типи волосся переплітаються, утворюючи широкі, плоскі пасма, які називаються “флоками” або “клаптями”. Флоки починають формуватися приблизно у віці одного року і повністю розвиваються до 3-5 років, досягаючи значної довжини, іноді до землі. Шерсть масляниста на дотик, що забезпечує водонепроникність. Флоки покривають все тіло собаки, включаючи голову та кінцівки, надаючи йому унікального вигляду, що нагадує таких собак як Комондор або Пулі, хоча структура шерсті бергамаско відрізняється.

Забарвлення: Допускаються різні відтінки сірого (від світло-сірого до насиченого шиферного), включаючи плямистий сірий (мерль). Також може бути суцільний матово-чорний. Допускаються білі відмітини, якщо вони не перевищують 1/5 загальної площі тіла. Кольори ізабелла та світло-палевий також зустрічаються. Суцільний білий колір не допускається стандартом.

Бергамська вівчарка – це собака з високим інтелектом, сильною волею та врівноваженим темпераментом. Це не той собака, який буде сліпо виконувати команди; він схильний до аналізу ситуації та прийняття самостійних рішень, що є наслідком його багатовікової історії роботи пастухом, де часто доводилося діяти без прямої вказівки людини. Ці риси роблять його чудовим компаньйоном для досвідченого власника, який цінує розум та ініціативу у своєму собаці.

• Відданість та прив’язаність: Бергамаско глибоко прив’язується до своєї родини і стає її невід’ємною частиною. Вони надзвичайно вірні та люблячі до своїх людей, але можуть бути стриманими або настороженими з незнайомцями, що робить їх хорошими сторожовими собаками. Вони не схильні до безпричинної агресії, але завжди готові захистити свою сім’ю та територію.
• Розум та кмітливість: Їхній гострий розум дозволяє їм швидко навчатися, але також може призвести до впертості, якщо тренування нецікаві або власник непослідовний. Вони добре розуміють інтонацію та настрій людини.
• Терплячість та спокій: Бергамські вівчарки відомі своєю терплячістю, особливо у спілкуванні з дітьми. Вони можуть бути чудовими няньками, спокійно зносячи дитячі пустощі, за умови, що діти навчені поважати собаку. Однак, як і з будь-яким собакою, взаємодію з маленькими дітьми слід контролювати.
• Сторожові якості: Маючи природний інстинкт охорони, бергамаско є пильним сторожем. Він завжди уважно стежить за тим, що відбувається навколо, і попередить господаря про наближення незнайомців або незвичайні звуки гучним, але не надмірним гавкотом.
• Незалежність: Історично бергамським вівчаркам доводилося самостійно приймати рішення під час випасу отар, тому вони зберегли певну незалежність у характері. Це означає, що вони потребують власника, який зможе встановити чіткі правила та межі, проявляючи при цьому терпіння та повагу до інтелекту собаки.
• Соціалізація: Рання та правильна соціалізація є надзвичайно важливою для бергамської вівчарки. Знайомство з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами з раннього віку допоможе виростити впевненого та добре адаптованого собаку.
• Енергійність та грайливість: Хоча бергамаско може здаватися спокійним, він має достатньо енергії для активних ігор та тривалих прогулянок. Йому подобається проводити час зі своєю родиною, беручи участь у спільних заняттях.

В цілому, бергамська вівчарка – це чутливий, спостережливий та рішучий собака. Вона встановлює тісний зв’язок із господарем і прагне до взаєморозуміння. Її характер робить її не лише відмінним робочим собакою, але й вірним другом та членом сім’ї.

Догляд за бергамською вівчаркою має свої унікальні особливості, головним чином пов’язані з її незвичайною шерстю. Однак, незважаючи на екзотичний вигляд, догляд за дорослим собакою не такий складний, як може здатися на перший погляд, за умови правильного розуміння потреб породи.

Догляд за шерстю бергамської вівчарки: від цуценяти до дорослого собаки

Шерсть бергамаско проходить кілька етапів розвитку:

• Цуценячий вік (до 8-12 місяців): У цуценят бергамської вівчарки шерсть м’яка, коротка і пухнаста. На цьому етапі вона не має тенденції до утворення флоків. Рекомендується регулярне (кілька разів на тиждень) розчісування звичайною щіткою або гребенем з металевими зубцями, щоб привчити цуценя до процедури та видаляти відмерле волосся.
• Перехідний період (приблизно з 8-12 місяців до 2-3 років): Це найважливіший і найвимогливіший етап у формуванні шерсті. М’яка цуценяча шерсть починає змішуватися з грубішим “козячим” волоссям та м’яким підшерстком. Шерсть починає природним чином збиватися у пасма або клапті. На цьому етапі розчісування припиняють! Замість цього, власник повинен вручну розділяти ці пасма, що формуються, до самої шкіри, щоб вони не збивалися у суцільний килим, а утворювали окремі, плоскі флоки шириною приблизно 1-3 см. Це потрібно робити регулярно, перевіряючи всю шерсть собаки. Неправильне розділення або його відсутність може призвести до утворення одного великого ковтуна, що може спричинити проблеми зі шкірою. Цей процес може здатися трудомістким, але він закладає основу для легкої у догляді дорослої шерсті.
• Доросла шерсть (після 2-3 років): До трьох років (іноді до п’яти) флоки повністю формуються і досягають значної довжини. З цього моменту шерсть бергамаско потребує мінімального догляду. Розчісувати її не потрібно. Флоки природно захищають шкіру від бруду та вологи. Основний догляд полягає в періодичному огляді шкіри, перевірці, чи не злиплися флоки біля основи, та видаленні сміття, що могло заплутатися в шерсті після прогулянок (гілочки, листя). Деякі власники злегка підстригають шерсть навколо анального отвору та геніталій з гігієнічних міркувань, а також шерсть на лапах, щоб вона не заважала руху.

Купання бергамської вівчарки

Бергамських вівчарок не рекомендується купати часто. Їхня шерсть має природний жировий шар, який захищає від вологи та бруду. Занадто часте миття може порушити цей захист. Дорослих собак з повністю сформованими флоками зазвичай купають 1-2 рази на рік, або за нагальної потреби. Важливо використовувати м’який шампунь для собак і дуже ретельно прополіскувати шерсть. Найскладніша частина – сушіння. Шерсть бергамаско сохне дуже довго, іноді до 2-3 днів. Недостатнє висушування може призвести до появи прілостей, подразнення шкіри та неприємного запаху (цвілі). Рекомендується використовувати потужний фен (компресор) для сушіння собак або промокати шерсть великою кількістю рушників і забезпечити собаці перебування в теплому, добре провітрюваному приміщенні до повного висихання. Деякі власники уникають повного купання, обмежуючись миттям лап та локальним чищенням забруднених ділянок.

Інші аспекти догляду

• Вуха: Регулярно оглядайте вуха на наявність бруду, почервоніння або ознак інфекції. Оскільки вуха висячі та покриті шерстю, вони можуть бути схильні до запалень. Чистіть їх спеціальним лосьйоном для собак за потреби.
• Очі: Періодично очищайте куточки очей від природних виділень м’якою вологою тканиною. Шерсть, що спадає на очі, зазвичай не заважає собаці, але слідкуйте, щоб вона не викликала подразнення.
• Кігті: Підстригайте кігті регулярно, приблизно раз на місяць, якщо вони не сточуються природним шляхом під час прогулянок.
• Зуби: Для профілактики захворювань ротової порожнини рекомендується регулярно чистити зуби собаці спеціальною зубною пастою та щіткою, або надавати дентальні ласощі.

Умови утримання: Бергамська вівчарка найкраще почувається в приватному будинку з доступом до огородженого двору, де вона може вільно рухатися. Хоча вона може адаптуватися до життя у великій квартирі, за умови достатніх щоденних фізичних та розумових навантажень, це не ідеальний варіант для неї. Цим собакам потрібен простір. Вони погано переносять самотність і потребують тісного контакту з родиною.

Бергамська вівчарка — альпійський пастух у «дредах»: розумний, незворушний, терплячий, відданий і пильний. Це одна з найдавніших пастуших порід з унікальною повстяною шерстю у «клапті» (флоки), що захищала від альпійського холоду й зубів хижаків. Врівноважена й кмітлива, вона поєднує пастьбу з охороною, ставиться до господаря як до партнера й глибоко прив’язується до родини, добра з дітьми, але потребує роботи й простору, тож не для квартири. Порода дуже здорова й довговічна (13–15 років); серед ризиків — дисплазія кульшового суглоба; особлива шерсть потребує спеціального догляду (флоки розділяють руками).

Бергамська вівчарка загалом вважається міцною та здоровою породою з відносно невеликою кількістю спадкових захворювань. Їхня довга історія як робочих собак у суворих умовах сприяла формуванню витривалості та природного імунітету. Однак, як і будь-яка порода, вони можуть мати схильність до певних проблем зі здоров’ям.

• Проблеми зі шкірою: Через свою унікальну густу шерсть, бергамаско можуть бути схильні до шкірних проблем, якщо за шерстю не доглядати належним чином. Неправильне або недостатнє розділення флоків на етапі їх формування, а також неповне висихання після купання, можуть призвести до подразнень, дерматитів, грибкових інфекцій або утворення “гарячих точок” (гострий вологий дерматит). Регулярний огляд шкіри під флоками є важливим.
• Дисплазія кульшового та ліктьового суглобів: Як і багато інших порід середнього та великого розміру, бергамські вівчарки можуть бути схильні до дисплазії. Це спадкове захворювання, що вражає суглоби. Відповідальні заводчики тестують своїх племінних собак на наявність дисплазії.
• Захворювання очей: Хоча це не є поширеною проблемою, іноді можуть зустрічатися такі стани, як прогресуюча атрофія сітківки (PRA) або катаракта. Рекомендується періодичний огляд у ветеринарного офтальмолога.
• Здуття живота (заворот шлунка): Це небезпечний для життя стан, характерний для великих собак з глибокою грудною кліткою. Важливо знати його симптоми (неспокій, спроби блювоти без результату, роздутий живіт) та негайно звертатися до ветеринара. Годування кількома невеликими порціями на день замість однієї великої та уникнення активних ігор одразу після їжі може допомогти знизити ризик.
• Алергії: Деякі бергамаско можуть страждати від харчових алергій або алергій на фактори навколишнього середовища, що проявляються свербежем, шкірними висипаннями або проблемами з травленням.

Профілактика:

• Регулярні ветеринарні огляди: Щорічні огляди у ветеринара допоможуть виявити проблеми зі здоров’ям на ранній стадії.
• Правильний догляд за шерстю: Дотримання рекомендацій щодо догляду за шерстю є ключовим для запобігання шкірним захворюванням.
• Збалансоване харчування: Якісний корм, що відповідає віку, розміру та рівню активності собаки, підтримує загальне здоров’я.
• Достатня фізична активність: Регулярні фізичні навантаження допомагають підтримувати здорову вагу та м’язовий тонус.
• Вакцинація та обробка від паразитів: Своєчасна вакцинація та регулярна обробка від бліх, кліщів та гельмінтів захистять собаку від багатьох небезпечних захворювань.

При виборі цуценяти важливо звертатися до відповідальних заводчиків, які дбають про здоров’я своїх собак та проводять необхідні генетичні тести.

Дресирування бергамської вівчарки – це цікавий, але водночас і вимогливий процес. Ці собаки надзвичайно розумні та кмітливі, що дозволяє їм швидко засвоювати нову інформацію. Однак їхня природна незалежність та схильність до самостійного прийняття рішень означають, що вони потребують власника, який буде для них авторитетом, але при цьому діятиме послідовно, терпляче та з повагою.

Ключові аспекти дресирування:

• Ранній початок: Розпочинати дресирування та соціалізацію слід якомога раніше, буквально з перших днів появи цуценяти у вашому домі. Це допоможе закласти правильну основу поведінки.
• Позитивне підкріплення: Бергамаско найкраще реагують на методи дресирування, засновані на позитивному підкріпленні – похвала, ласощі, іграшки. Жорсткі методи або покарання можуть призвести до впертості та втрати довіри.
• Послідовність та терпіння: Важливо бути послідовним у своїх вимогах та командах. Всі члени сім’ї повинні дотримуватися однакових правил. Бергамаско може перевіряти межі дозволеного, тому терпіння та наполегливість з боку власника є ключовими.
• Різноманітність: Щоб підтримувати інтерес собаки, заняття повинні бути різноманітними та не надто тривалими. Монотонні повторення можуть швидко набриднути бергамаско.
• Соціалізація: Це критично важливий аспект для бергамської вівчарки. З раннього віку знайомте цуценя з різними людьми (дорослими, дітьми), іншими собаками (після відповідних щеплень), іншими тваринами (якщо планується спільне проживання), звуками, запахами та ситуаціями. Добре соціалізований бергамаско виросте впевненим, спокійним та адекватним собакою. Відвідування курсів для цуценят може бути дуже корисним.

Бергамські вівчарки мають відмінну пам’ять та гострий розум, що робить їх здатними до освоєння різних видів собачого спорту, таких як аджиліті, обідієнс або пастуша служба. Їх можна навчити бути не лише компаньйонами, але й виконувати складні завдання. Порівнюючи їх з іншими вівчарками, наприклад, з довгошерстою німецькою вівчаркою, бергамаско може проявляти більшу незалежність у прийнятті рішень, що вимагає дещо іншого підходу в навчанні.

Бергамські вівчарки зазвичай не надто вибагливі в їжі, що є спадщиною їхнього робочого минулого, коли доводилося задовольнятися тим, що є. Однак для підтримки здоров’я, енергії та унікальної шерсті їм необхідний збалансований раціон, багатий на якісні поживні речовини.

• Тип годування: Ви можете обрати годування якісним сухим кормом преміум або супер-преміум класу, розробленим для собак середніх або великих порід з помірним рівнем активності. Або ж натуральне годування, яке повинно бути ретельно збалансоване за білками, жирами, вуглеводами, вітамінами та мінералами. Консультація з ветеринаром або досвідченим дієтологом для собак допоможе скласти правильний раціон.
• Основні компоненти (при натуральному годуванні):
  • М’ясо (яловичина, індичка, курка, субпродукти) – основа раціону.
  • Каші (рис, гречка).
  • Овочі (морква, гарбуз, кабачки, броколі) – сирі або злегка приварені.
  • Кисломолочні продукти (кефір, нежирний сир).
  • Невелика кількість рослинної олії (лляна, оливкова) для здоров’я шкіри та шерсті.
• Частота годування: Дорослу собаку зазвичай годують 1-2 рази на день. Цуценят – частіше, 3-4 рази на день, поступово зменшуючи кількість годувань з віком.
• Розмір порції: Залежить від віку, ваги, рівня активності та індивідуальних особливостей собаки. Дотримуйтесь рекомендацій на упаковці корму або порад ветеринара. Важливо не перегодовувати собаку, щоб уникнути проблем із зайвою вагою.
• Свіжа вода: У собаки завжди повинен бути доступ до свіжої чистої води.
• Заборонені продукти: Шоколад, цибуля, часник, виноград, родзинки, кістки (особливо трубчасті варені), жирна, смажена, копчена їжа, солодке, гостре.

Пам’ятайте, що раціон повинен бути адаптований до індивідуальних потреб вашої бергамської вівчарки. Спостерігайте за її станом, вагою та якістю шерсті, і за потреби коригуйте харчування після консультації з фахівцем.

• Давня історія: Вважається, що бергамські вівчарки існують вже понад 2000 років, що робить їх однією з найдавніших пастуших порід.
• Три типи шерсті: Їхня унікальна шерсть складається з трьох різних типів волосся – підшерстку (“wooly”), довгого та жорсткого остьового волосся (“goat”) та м’якшого зовнішнього волосся (“outer”), які переплітаються, утворюючи характерні флоки.
• Природний захист: Флоки не лише захищають собаку від негоди (дощу, снігу, холоду, спеки), але й слугували захистом від укусів вовків та інших хижаків під час охорони отар.
• “Нелиняюча” порода: Після повного формування флоків, бергамаско практично не линяють у традиційному розумінні. Відмерле волосся залишається у флоках, а не розсипається по дому.
• Самостійні робітники: Ці собаки були виведені для самостійної роботи, часто приймаючи рішення без прямої команди пастуха, що свідчить про їх високий інтелект та інтуїцію.
• Рідкісна порода: Незважаючи на свої унікальні якості, бергамська вівчарка залишається відносно рідкісною породою за межами Італії.
• Назва за регіоном: Назва породи походить від провінції Бергамо в Італійських Альпах, де ці собаки традиційно використовувалися пастухами.
• Майстри маскування: Їхня шерсть допомагала їм зливатися з отарою овець, роблячи їх менш помітними для хижаків.
• “Шторки” на очах: Шерсть, що спадає на очі, не заважає собаці бачити, а навпаки, захищає очі від яскравого сонця та снігу в горах.
• Офіційний статус в Україні: Згідно з постановою Кабінету Міністрів України, бергамська вівчарка (бергамаско) включена до переліку порід собак, власники яких зобов’язані укладати договір обов’язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам. Це пов’язано з їхніми потенційними захисними якостями та розміром.