Бразильська вівчарка Гаучо — Історія та стандарт

Історія виникнення породи

Історія цієї породи нерозривно пов’язана з колонізацією півдня Бразилії. Вона не виводилася в розкішних розплідниках за примхою аристократів. Ні, бразильська вівчарка Гаучо — це продукт природного відбору та функціональної необхідності. У XIX та XX століттях європейські іммігранти привозили з собою своїх пастуших собак. Серед предків гаучо можна знайти сліди бордер-колі та шотландських вівчарок, які змішувалися з місцевими собаками.

Фермерам (гаучо) потрібен був пес, який міг би керувати стадами корів та овець на величезних територіях, захищати майно від хижаків та виживати в мінливих погодних умовах. Слабкі собаки просто не виживали. Залишалися лише найрозумніші, найшвидші та найвитриваліші. Саме так, через жорстку селекцію робочими буднями, сформувався сучасний вигляд цієї породи. Офіційне визнання Бразильською конфедерацією кінології (CBKC) стало логічним завершенням столітнього шляху становлення породи.

Зовнішній вигляд та стандарти породи

Зовнішність бразильської вівчарки Гаучо одразу видає в ній робочу собаку. Тут немає нічого зайвого, кожна лінія тіла спрямована на функціональність. Це собака середнього розміру, міцна, але не важка, що дозволяє їй розвивати велику швидкість і миттєво змінювати напрямок руху.

• Голова: Клиноподібна, пропорційна тілу. Череп широкий, перехід від чола до морди (стоп) помірний.
• Очі: Зазвичай мигдалеподібні, можуть бути різного кольору, включаючи блакитний (часто зустрічається у собак забарвлення мерль). Погляд розумний і уважний.
• Вуха: Трикутні, високо посаджені. Можуть бути стоячими або напівстоячими, дуже рухливі, що допомагає собаці вловлювати найменші звуки.
• Корпус: Прямокутного формату, довжина тіла трохи перевищує висоту в холці. Грудна клітка глибока, що свідчить про витривалість серцево-судинної системи.
• Шерсть: Має густий підшерсток і покривний волос середньої довжини. Текстура шерсті може варіюватися, але вона завжди добре захищає собаку від негоди.