Австралійська вівчарка

Попри свою назву, австралійська вівчарка (часто скорочено “ауссі”) має американське коріння. Історія породи досить заплутана, але основна версія пов’язує її появу з баскськими вівчарськими собаками. Вівчарі з Піренейських гір, що на кордоні Франції та Іспанії, емігрували до Австралії в 19 столітті, привізши з собою своїх вірних чотирилапих помічників. Деякі з цих собак, можливо, були схрещені з іншими пастушими породами, що існували на континенті, наприклад, з різними типами коллі або британськими вівчарками.

Наприкінці 1800-х – на початку 1900-х років відбулася нова хвиля міграції, цього разу з Австралії до Сполучених Штатів Америки, особливо під час “золотої лихоманки” в Каліфорнії. Разом з вівцями австралійського походження до США потрапили і ці працьовиті собаки. Саме в Америці порода отримала свою сучасну назву “австралійська вівчарка”, ймовірно, через безпосередній зв’язок з австралійськими вівцями, яких вони супроводжували. В Америці цих собак високо цінували за їхні видатні робочі якості, витривалість та здатність працювати в різноманітних кліматичних умовах американського Заходу.

Вважається, що для покращення робочих характеристик та адаптації до місцевих умов, цих собак схрещували з іншими пастушими породами, що вже існували в США. Серед можливих предків називають бернського зенненхунда, піренейську вівчарку та різні різновиди коллі, включаючи бордер-коллі. Американські фермери та власники ранчо активно використовували австралійських вівчарок для випасу не тільки овець, але й великої рогатої худоби. Їхня універсальність, сила, спритність та неймовірна відданість зробили їх надзвичайно популярними. Офіційний клуб породи в США (Australian Shepherd Club of America – ASCA) був заснований у 1957 році, а Американський Кеннел Клуб (AKC) визнав породу в 1991 році. Сьогодні австралійська вівчарка – це не лише чудовий робочий собака, але й популярний компаньйон та зірка собачих видів спорту.

Австралійська вівчарка – це собака середнього розміру, збалансованих пропорцій, що справляє враження спритності, сили та витривалості. Її тіло трохи довше, ніж висота в холці. Важливо, щоб собака була міцною та м’язистою, але без ознак незграбності чи надмірної масивності.

• Голова: Череп плаский або злегка округлий, його довжина та ширина приблизно рівні довжині морди. Перехід від чола до морди (стоп) помірний, чітко визначений. Морда звужується до носа, кінчик округлий.
• Очі: Дуже виразні, мигдалеподібної форми, не витрішкуваті й не запалі. Колір очей може бути найрізноманітнішим: карий (від світлого до темного), бурштиновий, блакитний. Допускається гетерохромія (очі різного кольору) та мармуровість (вкраплення іншого кольору в основний колір райдужки). Облямівка повік зазвичай пігментована чорним у собак забарвлення блю-мерль та чорних, і коричневим (печінковим) у собак забарвлення ред-мерль та рудих.
• Вуха: Трикутної форми, середнього розміру та товщини, посаджені високо на голові. У стані настороженості вони піднімаються і спрямовані вперед або вбік, як “трояндочка”. Повністю стоячі або повністю висячі вуха вважаються серйозною вадою. Шерсть на голові, вухах та передній частині кінцівок має бути коротка і гладка.
• Ніс: У собак забарвлення блю-мерль та чорних мочка носа чорна. У собак забарвлення ред-мерль та рудих (червоних) мочка носа коричнева (печінкова). У собак забарвлення мерль допускаються невеликі рожеві плями, але вони не повинні перевищувати 25% загальної площі мочки носа у собак старше одного року (це вважається серйозним недоліком).
• Шерсть: Подвійна, середньої довжини та текстури, пряма або злегка хвиляста, стійка до погодних умов. Підшерсток м’який та густий, його кількість залежить від клімату. На голові, вухах, передній частині передніх кінцівок та нижче скакальних суглобів шерсть коротка та гладка. Задня частина передніх кінцівок та “штани” на задніх кінцівках мають помірні “очоси”. Грива та комір виразніші у псів, ніж у сук. Нетиповий шерстний покрив є серйозною вадою.
• Забарвлення: Дуже різноманітне і є однією з візитних карток породи. Основні визнані забарвлення: блю-мерль (мармурово-блакитний), ред-мерль (мармурово-червоний), чорний та рудий (червоний). Усі ці забарвлення можуть бути з білими мітками або без них, та/або з мідними (палевими) підпалинами або без них. Білий колір може бути присутнім на морді (як полум’я), шиї (повний або частковий комір), грудях, животі, кінцівках. Однак білий колір на голові не повинен домінувати, а очі повинні бути повністю оточені кольором та пігментом. Собаки забарвлення мерль з віком стають темнішими.
• Хвіст: Традиційно австралійським вівчаркам купірували хвіст, якщо він був довшим 10 см (4 дюймів). Однак у багатьох країнах купірування заборонене, тому все частіше зустрічаються собаки з природним довгим хвостом. Також існують природно короткохвості (бобтейл) австралійські вівчарки. Довгий хвіст має бути добре опушений.

Важливо! Якщо Ви не плануєте брати участь у виставках зі своїм улюбленцем, то деякі незначні відхилення від стандарту не повинні мати для Вас вирішального значення. Головне в тварині – це її здоров’я, характер, вірність і відданість!

Австралійська вівчарка – це надзвичайно розумний, енергійний та працьовитий собака з вираженим пастушим інстинктом. Вони відомі своєю відданістю родині та бажанням догодити господареві. Це робить їх відносно легкими у навчанні, але водночас вимагає від власника постійної уваги та розумових навантажень для собаки.

1. Інтелект та здатність до навчання: Ауссі вважаються одними з найрозумніших порід собак. Вони швидко схоплюють нові команди та трюки. Їхній розум потребує постійної стимуляції, інакше собака може занудьгувати і почати вигадувати собі розваги самостійно, що не завжди подобається господарям (наприклад, гризти меблі або надмірно гавкати).
2. Енергійність та потреба в активності: Це дуже активна порода, якій потрібні щоденні значні фізичні навантаження. Проста прогулянка на повідку для них недостатня. Їм потрібні біг, ігри з фрісбі або м’ячем, заняття собачими видами спорту (аджиліті, флайбол, обідієнс). За даними деяких джерел, австралійська вівчарка здатна долати до 60 км на день. Без достатньої активності вони можуть стати деструктивними або проявляти ознаки тривожності.
3. Пастуший інстинкт: Цей інстинкт у них дуже сильний. Вони можуть намагатися “пасти” членів родини, особливо дітей, або інших домашніх тварин, злегка покусуючи за п’яти. Це не прояв агресії, а робоча поведінка, яку потрібно м’яко коригувати з раннього віку, якщо вона є небажаною.
4. Відданість та компанійськість: Ауссі дуже орієнтовані на людину і сильно прив’язуються до своєї сім’ї. Вони прагнуть бути повноцінними членами родини та брати участь у всіх справах. Вони погано переносять самотність і можуть страждати від сепараційної тривоги, якщо їх надовго залишати самих. До чужих людей вони зазвичай ставляться насторожено, що робить їх хорошими сторожами, але не агресивними без причини. Рання соціалізація важлива для формування адекватної реакції на незнайомців.
5. Ставлення до дітей та інших тварин: За умови правильної соціалізації з раннього віку, австралійські вівчарки добре ладнають з дітьми, стаючи для них чудовими компаньйонами в іграх. Однак через їхній пастуший інстинкт, важливо навчити собаку не “пасти” дитину, а дітей – правильно поводитися з собакою. З іншими домашніми тваринами, особливо якщо вони виросли разом, ауссі зазвичай знаходять спільну мову. Можуть бути деякі проблеми з домінантністю щодо інших собак, тому контроль та соціалізація важливі.
6. Пильність та захисні якості: Австралійські вівчарки мають природний захисний інстинкт і є пильними сторожами. Вони обов’язково попередять господаря про наближення незнайомців або про незвичайні звуки. При цьому вони не схильні до безпричинного гавкоту, якщо їхні потреби в активності та увазі задоволені.

Австралійські вівчарки прагнуть схвалення господаря і заради похвали готові на багато що. Вони чутливі до настрою людини і здатні “розряджати напружену атмосферу”, заспокоювати та втішати. Це собаки, які потребують досвідченого власника, готового приділяти їм багато часу та енергії.

Австралійська вівчарка (аусі) — кольоровоокий геній пасовищ: розумний, відданий та енергійний робочий компаньйон. Його гострий розум і невгамовність потребують щоденних завдань і багато руху — без них починається деструктив. Породна особливість — мутація MDR1 (чутливість до низки ліків), тож важливо попереджати ветеринара. Трапляються також дисплазія суглобів і спадкові хвороби очей (CEA).

Австралійські вівчарки загалом є досить здоровою породою, але, як і багато інших порід, вони мають схильність до певних генетичних захворювань. Відповідальні заводчики тестують своїх племінних собак на наявність поширених проблем, щоб зменшити ризик їх передачі потомству. Середня тривалість життя австралійської вівчарки становить 12-15 років.

Найбільш поширені проблеми зі здоров’ям у австралійських вівчарок:

• Проблеми з очима: Це одна з найчастіших проблем у породи. Сюди відносяться:
  • Прогресуюча атрофія сітківки (PRA): Дегенеративне захворювання, що призводить до сліпоти.
  • Катаракта: Помутніння кришталика, може бути спадковою або набутою.
  • Аномалія ока коллі (CEA): Спадкове захворювання, що вражає судинну оболонку ока.
  • Дистихіаз: Аномальний ріст вій, що подразнюють рогівку.
  • Ентропіон та ектропіон: Заворот або виворіт повік.
• Дисплазія кульшових та ліктьових суглобів: Поширене захворювання у багатьох середніх та великих порід. Це аномальний розвиток суглобів, що може призвести до артриту та кульгавості.
• Епілепсія: Неврологічний розлад, що характеризується повторюваними нападами. Може мати спадковий характер.
• Чутливість до деяких медикаментів (MDR1-мутація): Собаки з мутацією гену MDR1 (Multi-Drug Resistance 1) мають підвищену чутливість до певних ветеринарних препаратів, включаючи деякі протипаразитарні засоби (наприклад, івермектин у високих дозах), антибіотики та знеболюючі. Це може призвести до серйозних неврологічних проблем. Дуже важливо перевірити собаку на цю мутацію або обговорювати з ветеринаром безпечність кожного препарату.
• Аутоімунні захворювання: Наприклад, аутоімунний тиреоїдит (ураження щитоподібної залози).
• Вроджена глухота: Особливо у собак з переважно білим забарвленням на голові або у собак забарвлення мерль, народжених від двох батьків мерль (так званий “подвійний мерль”, що є генетично небезпечним поєднанням).
• Проблеми зі шкірою та алергії: Можуть бути схильні до алергій на їжу або фактори навколишнього середовища.
• Онкологічні захворювання: Як і багато інших порід, з віком можуть розвиватися різні типи раку, наприклад, лімфома або гемангіосаркома.
• Колапс, спричинений фізичним навантаженням (EIC): Генетичний розлад, що викликає тимчасову м’язову слабкість і колапс після інтенсивних фізичних вправ.

Профілактика та турбота про здоров’я:

• Вибір відповідального заводчика: Купуйте цуценя у заводчика, який тестує своїх собак на спадкові захворювання та може надати відповідні сертифікати.
• Регулярні ветеринарні огляди: Щорічні огляди, вакцинація та обробка від паразитів є обов’язковими.
• Збалансоване харчування: Якісний корм, що відповідає віку, розміру та рівню активності собаки.
• Достатня фізична активність: Підтримує здоров’я суглобів та серцево-судинної системи, допомагає уникнути ожиріння.
• Догляд за зубами: Регулярне чищення зубів для профілактики захворювань ротової порожнини.
• Уважність до змін у поведінці: Будь-які раптові зміни в апетиті, активності, настрої або поява незвичних симптомів (кульгавість, кашель, надмірна спрага тощо) є приводом для звернення до ветеринара.

Пам’ятайте, що ми у відповіді за тих, кого приручили, і будьте пильні до здоров’я вашого улюбленця!

Австралійська вівчарка має гарну подвійну шерсть середньої довжини, яка потребує регулярного, але не надто складного догляду. Правильний грумінг допоможе підтримувати шерсть здоровою, чистою, запобігати утворенню ковтунів та зменшити кількість шерсті в домі, особливо під час сезонної линьки.

• Розчісування: Це найважливіша частина догляду. Рекомендується розчісувати австралійську вівчарку 1-2 рази на тиждень за допомогою щітки-пуходерки (слікера) та металевого гребеня з різною частотою зубців. Це допоможе видалити відмерлий підшерсток, бруд та запобігти утворенню ковтунів, особливо за вухами, на “штанях” та на хвості. Під час сезонної линьки (зазвичай навесні та восени) розчісувати собаку доведеться частіше, можливо, щодня.
• Купання: Австралійських вівчарок не потрібно купати занадто часто, оскільки це може порушити природний жировий баланс шкіри та шерсті. Купайте собаку за потребою, приблизно раз на 2-3 місяці, або якщо вона сильно забруднилася. Використовуйте якісний шампунь для собак, бажано такий, що підходить для подвійної шерсті. Після купання ретельно змийте шампунь та кондиціонер (якщо використовуєте) і добре просушіть шерсть рушником або феном на низькій або середній температурі.
• Догляд за вухами: Регулярно перевіряйте вуха на наявність бруду, почервоніння або неприємного запаху, що може свідчити про інфекцію. Чистіть вуха спеціальним лосьйоном для чищення вух собак за потребою.
• Догляд за кігтями: Підстригайте кігті приблизно раз на місяць або за потребою, якщо вони не сточуються природним шляхом під час прогулянок. Якщо ви чуєте цокання кігтів по підлозі – час їх стригти.
• Догляд за зубами: Регулярне чищення зубів спеціальною зубною щіткою та пастою для собак допоможе запобігти утворенню зубного нальоту, каменю та захворюванням ясен.
• Стрижка: Австралійським вівчаркам зазвичай не потрібна професійна стрижка. Однак, деякі власники можуть підстригати шерсть на лапах (між подушечками), навколо вух та під хвостом для гігієни та охайного вигляду. Категорично не рекомендується голити австралійську вівчарку, оскільки її подвійна шерсть захищає як від холоду, так і від спеки та сонячних опіків. Гоління може пошкодити структуру шерсті та порушити терморегуляцію.

Найкращим місцем проживання для такої активної вівчарки стане заміський будинок з великим подвір’ям. Якщо ж Ви хочете тримати такого собаку в квартирі, пам’ятайте, що йому потрібні регулярні та інтенсивні фізичні навантаження. Ця порода дуже грайлива і не любить проводити час наодинці; їм завжди потрібна увага людини та спільна діяльність.

Дресирування та соціалізація австралійської вівчарки – це ключові аспекти виховання щасливого, врівноваженого та слухняного собаки. Завдяки своєму високому інтелекту та бажанню догодити, ауссі зазвичай добре піддаються навчанню, але їхня енергійність та кмітливість вимагають послідовного та творчого підходу.

Ключові принципи дресирування:

• Ранній початок: Починайте соціалізацію та базове навчання з моменту появи цуценяти у вашому домі (зазвичай у віці 8-12 тижнів, після необхідних щеплень). Знайомте цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами в контрольованому та позитивному середовищі.
• Позитивне підкріплення: Австралійські вівчарки найкраще реагують на методи, засновані на позитивному підкріпленні – похвала, ласощі, іграшки. Уникайте жорстких методів, крику та фізичного покарання, оскільки це може призвести до страху, тривожності або навіть агресії.
• Послідовність та чіткість: Будьте послідовними у своїх командах та правилах. Усі члени родини повинні дотримуватися однакових правил, щоб не плутати собаку. Команди мають бути чіткими та короткими.
• Короткі та цікаві заняття: Ауссі розумні, але можуть швидко занудьгувати від монотонних повторень. Робіть тренувальні сесії короткими (10-15 хвилин), але частими, та намагайтеся урізноманітнювати їх новими вправами та іграми.
• Розумова стимуляція: Окрім фізичних навантажень, австралійським вівчаркам потрібна розумова стимуляція. Використовуйте інтерактивні іграшки, головоломки для собак, навчайте нових трюків, займайтеся пошуковими іграми. Це допоможе спрямувати їхню енергію в позитивне русло.
• Соціалізація: Дуже важлива для цієї породи. Забезпечте цуценяті багато позитивного досвіду спілкування з різними людьми (дорослими, дітьми), іншими собаками (добре соціалізованими та неагресивними), а також знайомство з різними ситуаціями (поїздки в машині, прогулянки в місті, відвідування ветеринара). Це допоможе виростити впевненого та врівноваженого собаку.
• Корекція пастушої поведінки: Якщо пастуший інстинкт (покусування за п’яти) є небажаним, його потрібно м’яко, але наполегливо коригувати з раннього віку, перенаправляючи увагу собаки на іграшку або іншу діяльність.
• Участь у собачих видах спорту: Аджиліті, обідієнс, фрісбі, флайбол, пастуша служба – чудові способи забезпечити ауссі необхідним фізичним та розумовим навантаженням, а також зміцнити зв’язок з господарем.

Ці вівчарки дуже працездатні. Одне задоволення їх дресирувати і тренувати. Вони не можуть знаходитися без діла і без уваги. Інакше, вони самі знайдуть, чим себе зайняти, і це не завжди безпечно для вашого майна. Якщо Ви хочете уникнути псування речей, регулярно тренуйте і дресируйте собаку. Він із задоволенням виконуватиме усі Ваші накази і примхи, приноситиме Вам тапочки, носитиме неважкі пакети з магазину. Будьте терплячими, послідовними та люблячими, і тоді Ви виховаєте чудового компаньйона та вірного друга.

Правильне харчування є запорукою здоров’я, енергійності та довголіття вашої австралійської вівчарки. Оскільки це активна робоча порода, їхні потреби в поживних речовинах можуть бути вищими, ніж у менш активних собак. Раціон повинен бути збалансованим за білками, жирами, вуглеводами, вітамінами та мінералами.

Основні принципи годування австралійської вівчарки:

• Якісний білок: М’ясо повинно бути основним компонентом раціону, оскільки воно є джерелом незамінних амінокислот. Давайте перевагу нежирним сортам м’яса: яловичині, індичці, курці (якщо немає алергії), кролику. Субпродукти (печінка, серце, рубець) також корисні, але в помірних кількостях. Риба (морська, нежирна, відварена та без кісток) є чудовим джерелом білка та омега-3 жирних кислот; її можна давати 1-2 рази на тиждень. Уникайте годування свининою та жирним м’ясом. Фарш гірше засвоюється, ніж шматочки м’яса.
• Жири: Необхідні для енергії та здоров’я шкіри й шерсті. Джерелами корисних жирів є риб’ячий жир, лляна олія, оливкова олія (в невеликих кількостях).
• Вуглеводи: Забезпечують енергію. Добре підходять каші з гречки, рису, вівсянки (якщо немає непереносимості глютену). Каші повинні складати невелику частину раціону.
• Овочі та фрукти: Важливе джерело клітковини, вітамінів та мінералів. Давайте моркву, гарбуз, кабачки, яблука (без насіння), ягоди. Овочі краще давати сирими (тертими) або злегка привареними.
• Кисломолочні продукти: Сир (нежирний), кефір, натуральний йогурт (без добавок) корисні для травлення, але в помірних кількостях і якщо собака їх добре переносить.
• Готові корми: Якщо ви обираєте годування сухим кормом, віддавайте перевагу кормам преміум або супер-преміум класу, розробленим для активних собак середнього розміру. Уважно читайте склад: на першому місці має бути м’ясо, а не зернові. Можна поєднувати сухий корм з вологим (консервами) тієї ж марки.
• Кількість та частота годування: Дорослу австралійську вівчарку зазвичай годують 1-2 рази на день. Цуценят годують частіше (3-5 разів на день), поступово зменшуючи кількість годувань з віком. Розмір порції залежить від віку, ваги, рівня активності та індивідуальних особливостей собаки. Дотримуйтесь рекомендацій на упаковці корму або порадьтеся з ветеринаром.
• Заборонені продукти:
  • Шоколад (токсичний!)
  • Цибуля та часник (у великих кількостях токсичні)
  • Виноград та родзинки (можуть викликати ниркову недостатність)
  • Кістки (особливо трубчасті варені – можуть пошкодити ШКТ)
  • Солодощі, копченості, солона їжа, жирні та смажені страви
  • Бобові культури (можуть викликати здуття)
  • Картопля (особливо сира) та борошняні вироби у великих кількостях
• Вода: У собаки завжди повинна бути миска зі свіжою чистою водою.

Пам’ятайте, що кожна собака індивідуальна. Спостерігайте за станом вашого улюбленця, його активністю, якістю шерсті та роботою ШКТ, щоб зрозуміти, чи підходить йому обраний раціон. У разі сумнівів завжди консультуйтеся з ветеринаром або досвідченим дієтологом для собак.

• Не австралійці: Всупереч своїй назві, австралійська вівчарка була виведена в США, а не в Австралії. Назву вони, ймовірно, отримали через баскських вівчарів, які прибули до Америки з Австралії, або через овець австралійського походження, яких вони пасли.
• Різнокольорові очі: Гетерохромія (очі різного кольору) досить поширена у цієї породи і є допустимою за стандартом. Одне око може бути карим, а інше – блакитним, або в одному оці можуть бути вкраплення різних кольорів (мармуровість).
• “Собака-липучка”: Ауссі відомі своєю сильною прихильністю до господарів і часто слідують за ними по п’ятах, за що отримали прізвисько “velcro dogs” (собаки-липучки).
• Зірки родео: Австралійські вівчарки були популярні серед ковбоїв та учасників родео в Америці, де вони не лише пасли худобу, а й розважали публіку своїми трюками.
• Природні бобтейли: Деякі австралійські вівчарки народжуються з природно коротким хвостом (бобтейл). Це генетична особливість.
• Універсальні працівники: Завдяки своєму інтелекту, витривалості та навчанню, ауссі використовуються не тільки як пастухи, а й у пошуково-рятувальних операціях, як собаки-поводирі, собаки-терапевти та успішно виступають у різних видах собачого спорту. Дуже схожими якостями володіє австралійський келпі, який також є відмінним пастухом.
• Чотири основні забарвлення: Хоча варіацій багато, стандарт визнає чотири основні забарвлення: блю-мерль, ред-мерль, чорний та рудий (червоний), кожне з яких може бути з білими мітками та/або мідними підпалинами.
• Чутливість до медикаментів: Як згадувалося, деякі ауссі мають мутацію гену MDR1, що робить їх чутливими до певних ліків. Це важливо враховувати при ветеринарному лікуванні.
• Можуть “посміхатися”: Деякі австралійські вівчарки демонструють поведінку, схожу на посмішку, піднімаючи губи і показуючи зуби в знак підпорядкування або привітання. Це не слід плутати з агресивним оскалом.