Чорно-підпалий кунхаунд

Чорно-підпалий кунхаунд – це єдина порода з групи кунхаундів (єнотових гончаків), яку Американський клуб собаківництва (AKC) визнав окремою породою ще в середині XX століття, а саме у 1945 році. Інші різновиди чекали свого часу значно довше. Цей великий мисливський пес був виведений в горах Озарк та Смокі в США спеціально для нічного полювання на єнотів та опосумів, які є переважно деревними тваринами.

Генеалогічне дерево цієї породи вражає. Достеменно відомо, що прямими предками чорно-підпалого кунхаунда є легендарний, нині вимерлий гончак Тальбота (який славився своїм білим забарвленням і винятковим нюхом), а також бладхаунд та фоксхаунд з штату Вірджинія. Саме від бладхаунда наш герой успадкував своє забарвлення, довгі вуха та знаменитий “холодний ніс” – здатність відчувати слід, залишений багато годин тому. Від фоксхаундів йому дісталася швидкість та витривалість.

Цікаво порівняти їх з іншими мисливцями. Якщо, наприклад, лягаві, такі як англійський сетер або швидкий англійський пойнтер, працюють по птаху, використовуючи верхнє чуття і стійку, то кунхаунд – це “гончак по звіру”. Його завдання – не вказати на дичину, а загнати її на дерево і голосно сповіщати про це мисливця до його приходу. Ця робота вимагала від собаки неабиякої сміливості, адже в темряві лісу можна було зустріти не тільки єнота, а й пуму чи ведмедя.

Чорно-підпалий кунхаунд справляє враження сили, спритності та пильності. Це собака, здатна долати величезні відстані складним рельєфом. Його тіло можна описати як квадратне або злегка розтягнуте, з міцним кістяком, який, проте, не повинен виглядати грубим.

Голова та морда

Голова у кунхаунда скульптурна, чітко окреслена. Череп прагне до овальної форми. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, але не різкий. Сама морда довга і глибока, що забезпечує достатньо місця для розвитку нюхових рецепторів. Брилі розвинені добре, надаючи морді характерний для гончаків прямокутний вигляд. Мочка носа завжди чорна, з широкими ніздрями.

Очі – це дзеркало душі цього пса. Вони від горіхового до темно-коричневого кольору, округлі, з виразом благання, дружелюбності та водночас пильної уваги. Вуха заслуговують окремої уваги. Вони посаджені низько і далеко назад, на рівні очей або нижче. Вуха надзвичайно довгі – якщо їх витягнути вздовж морди, вони повинні заходити за кінчик носа. На дотик вони м’які, оксамитові, звисають витонченими складками. Саме вуха допомагають “збирати” запах до носа під час руху.

Корпус та кінцівки

Шия м’язиста, середня за довжиною, плавно переходить у холку. Спина сильна, пряма і витривала. Грудна клітка глибока, опускається до ліктів, що забезпечує великий об’єм легень для тривалого бігу, ребра опуклі. Хвіст посаджений трохи нижче лінії спини, міцний біля основи. У вільному стані він носиться вільно, а при збудженні або під час роботи – під прямим кутом до спини, як антена.

Кінцівки прямі, з потужним кістяком. Лапи компактні, склепінчасті (“котячі”), з товстими подушечками, здатними витримувати біг по камінню та колючках.

Шерсть та забарвлення

Шерсть коротка, але дуже густа, щільна, покликана захищати тіло від колючих чагарників та негоди. Вона має природний блиск. Забарвлення – виключно вугільно-чорне з насиченими підпалинами (від рудого до темно-червоного дерева). Підпалини розташовані за суворою схемою:

• Над очима (характерні “гарбузові зернятка”);
• З боків морди;
• На грудях (часто у формі двох трикутників);
• На кінцівках та під хвостом;
• На пальцях характерні чорні штрихи (“олівцеві позначки”).

Чорно-підпалий кунхаунд – це собака контрастів. Вдома, на дивані, це може бути найлінивіша істота у світі, яка годинами спить у кумедних позах. Але варто йому опинитися в лісі і відчути запах звіра, як він перетворюється на невтомну машину для переслідування.

Вони відомі своєю добродушністю. Агресія до людей для цієї породи нетипова і вважається серйозним пороком. Вони можуть гавкати на незнайомців глибоким басом, що лякає, але це скоріше попередження, а не реальна загроза нападу. З дітьми вони зазвичай поводяться ніжно і терпляче, проте через свої габарити можуть випадково штовхнути маленьку дитину. Тому ігри мають відбуватися під наглядом.

Основна риса характе – це впертість і незалежність. Це не той пес, який буде заглядати вам в очі в очікуванні команди, як вівчарка. Він звик приймати рішення самостійно, перебуваючи на відстані від мисливця. Тому дресирування кунхаунда вимагає неабиякого терпіння.

Робота в зграї та з іншими тваринами

Кунхаунди – зграйні собаки. Вони чудово ладнають з іншими собаками, особливо якщо ті відповідають їм за розміром та темпераментом. А от з котами та дрібними тваринами можуть бути проблеми. Мисливський інстинкт єнотового собаки настільки сильний, що кіт, який біжить, автоматично перетворюється на здобич (“єнота”). Хоча, якщо щеня виросло з котом, вони можуть мирно співіснувати, але “вуличні” коти завжди будуть об’єктом полювання.

Не можна говорити про кунхаунда і не згадати його голос. Це не гавкіт, це – спів, рев, трубний звук (baying). Для мисливця цей звук – музика, що сповіщає про місцезнаходження собаки та етап полювання (пошук сліду, гарячий слід, звір на дереві). Для ваших сусідів у багатоквартирному будинку це може стати нічним кошмаром. Саме тому ця порода не рекомендується для квартирного утримання в щільній забудові.

Варто зазначити, що у світі гончаків існує різноманіття. Якщо вас цікавлять інші види кунхаундів, зверніть увагу на такі породи як крапчасто-блакитний кунхаунд (відомий своїм “співом”), швидка деревна єнотова гонча (Уолкер) або витривалий червоний кунхаунд. Кожен з них має свої нюанси в роботі, але Чорно-підпалий залишається класикою з найкращим нюхом.

Чорно-підпалий кунхаунд — шляхетний слідопит із оксамитовим голосом: доброзичливий, наполегливий і відданий американський нічний мисливець на єнотів. Удома він лагідний і добрий із дітьми й собаками, але має гучний, «музичний» гавкіт і потребу в русі й просторі — не для квартири. Через глибокі груди є ризик завороту шлунка; довгі вуха схильні до отитів і навіть раку вуха.

Чорно-підпалі кунхаунди – це загалом міцні собаки, які пристосовані до роботи в важких умовах. Однак, як і будь-яка порода, вони мають свої слабкі місця. Генетика та анатомія диктують певні ризики.

• Дисплазія кульшового суглоба: Це бич багатьох великих порід. Голівка стегнової кістки не щільно прилягає до суглобової западини, що призводить до артриту та болю. Важливо купувати цуценя від перевірених батьків, які мають сертифікати про відсутність дисплазії. Також важливо не перевантажувати цуценя стрибками в період активного росту.
• Проблеми з вухами: Довгі, висячі вуха погано провітрюються. Це створює ідеальне тепле та вологе середовище для бактерій та дріжджових грибків. Регулярний огляд та чищення – обов’язкові.
• Заворот шлунку (Bloat): Смертельно небезпечний стан для собак з глибокою грудною кліткою. Шлунок перекручується, блокуючи вихід газів. Щоб уникнути цього, ніколи не гуляйте і не тренуйте собаку одразу після їжі.
• Ектропіон (виворіт повік): Через будову морди та “сиру” шкіру, повіки можуть відвисати, що відкриває шлях для інфекцій та подразнень очей.

Особливу увагу слід приділяти очам кунхаунда. Регулярно промивайте їх міцним чорним чаєм або спеціальними лосьйонами, якщо помітили почервоніння. Плавання – чудовий спосіб профілактики проблем з опорно-руховим апаратом, але привчати до води треба поступово. Щоб щеня не боялося, зайдіть у воду самі, покличте його ласощами. Пам’ятайте, що після купання у водоймах вуха треба ретельно просушити.

Собаки цієї породи – не найкращий вибір для стерильної міської квартири. Ідеальний варіант – приватний будинок з великою, надійно огородженою ділянкою. Чому надійно? Тому що кунхаунд, який взяв слід, здатний зробити підкоп або перестрибнути невисокий паркан, ігноруючи ваші команди.

Шерсть та купання

Кунхаунди линяють. Іноді здається, що чорні волоски всюди. Їх шерсть містить досить багато природного жиру, що захищає їх від води та холоду, але це також є причиною специфічного запаху “псиною”. Часто мити їх з шампунем не можна, щоб не змивати цей захисний шар. Достатньо протирати вологою ганчіркою або використовувати сухий шампунь. Для блиску шерсті додавайте в раціон трохи риб’ячого жиру або олії.

Вуха та кігті

Вуха – це зона ризику №1. Щотижня перевіряйте їх на наявність бруду, почервоніння або неприємного запаху. Використовуйте спеціальні розчини для чищення вух, які порадить ветеринар. Ніколи не залазьте глибоко у вушний канал ватними паличками. Кігті у кунхаундів ростуть швидко і вони міцні. Якщо собака багато бігає по асфальту, вони сточуються самі, але при житті на м’якому грунті їх треба підстригати раз на 2-3 тижні.

З вихованням собаки цієї породи впорається не кожен. Кунхаунди – інтелектуали, але їхній інтелект спрямований на вирішення мисливських задач, а не на бездумну покору. Основний принцип дресирування кунхаунда: “Що мені за це буде?”. Вони дуже орієнтовані на їжу.

Ви повинні бути лідером – спокійним, послідовним і впевненим. Фізичні покарання абсолютно неприпустимі – вони лише зроблять собаку полохливим або агресивним. Використовуйте метод позитивного підкріплення. Як тільки щеня зробило щось правильно – хваліть і давайте ласощі.

Найскладніша команда для кунхаунда – “До мене”, коли він на сліду. В цей момент його вуха ніби “вимикаються”. Тому відпрацювання ідеального підзиву (recall) – це ваша місія номер один. Поки підзив не ідеальний, ніколи не спускайте кунхаунда з повідця на відкритій незагородженій території.

Єнотові собаки мають відмінний апетит і схильні до переїдання. Зайва вага для собаки з таким довгим хребтом і навантаженням на суглоби – це катастрофа. Контроль порцій є критичним.

• Цуценята: Потребують частого годування (3-4 рази на день) високоякісним кормом для цуценят великих порід. Це важливо для правильного формування кістяка.
• Дорослі собаки: Годують 2 рази на день. Одноразове годування великою порцією збільшує ризик завороту шлунку.

Ви можете обрати як сухий корм супер-преміум класу, так і натуральне харчування. При натуральному годуванні основа раціону – це нежирне м’ясо (яловичина, індичка), субпродукти, овочі (кабачок, морква) та невелика кількість круп. Категорично заборонено давати трубчасті кістки, солодке, копчене та жирне. І пам’ятайте про воду – у кунхаунда завжди має бути доступ до чистої води, особливо враховуючи, скільки рідини вони втрачають зі слиною.

• Це перша і єдина порода кунхаундів, яка була допущена до участі у виставках AKC задовго до інших своїх родичів.
• Їхній ніс настільки чутливий, що деякі особини можуть відчути слід єнота, який пробіг тут понад добу тому.
• В США проводяться спеціальні нічні змагання для кунхаундів, де оцінюється не вбивство звіра, а саме процес його вистежування та “заганяння на дерево” (treeing).
• Попри свою назву “єнотовий собака”, вони успішно використовуються для полювання на пум та ведмедів, де потрібна неабияка відвага.