Історія породи: від гончаків Тальбота до визнання
Чорно-підпалий кунхаунд - це єдина порода з групи кунхаундів (єнотових гончаків), яку Американський клуб собаківництва (AKC) визнав окремою породою ще в середині XX століття, а саме у 1945 році. Інші різновиди чекали свого часу значно довше. Цей великий мисливський пес був виведений в горах Озарк та Смокі в США спеціально для нічного полювання на єнотів та опосумів, які є переважно деревними тваринами.
Генеалогічне дерево цієї породи вражає. Достеменно відомо, що прямими предками чорно-підпалого кунхаунда є легендарний, нині вимерлий гончак Тальбота (який славився своїм білим забарвленням і винятковим нюхом), а також бладхаунд та фоксхаунд з штату Вірджинія. Саме від бладхаунда наш герой успадкував своє забарвлення, довгі вуха та знаменитий «холодний ніс» - здатність відчувати слід, залишений багато годин тому. Від фоксхаундів йому дісталася швидкість та витривалість.
Цікаво порівняти їх з іншими мисливцями. Якщо, наприклад, лягаві, такі як англійський сетер або швидкий англійський пойнтер, працюють по птаху, використовуючи верхнє чуття і стійку, то кунхаунд - це «гончак по звіру». Його завдання - не вказати на дичину, а загнати її на дерево і голосно сповіщати про це мисливця до його приходу. Ця робота вимагала від собаки неабиякої сміливості, адже в темряві лісу можна було зустріти не тільки єнота, а й пуму чи ведмедя.
Зовнішній вигляд та біомеханіка: анатомія мисливця
Чорно-підпалий кунхаунд справляє враження сили, спритності та пильності. Це собака, здатна долати величезні відстані складним рельєфом. Його тіло можна описати як квадратне або злегка розтягнуте, з міцним кістяком, який, проте, не повинен виглядати грубим.
Голова та морда
Голова у кунхаунда скульптурна, чітко окреслена. Череп прагне до овальної форми. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, але не різкий. Сама морда довга і глибока, що забезпечує достатньо місця для розвитку нюхових рецепторів. Брилі розвинені добре, надаючи морді характерний для гончаків прямокутний вигляд. Мочка носа завжди чорна, з широкими ніздрями.
Очі - це дзеркало душі цього пса. Вони від горіхового до темно-коричневого кольору, округлі, з виразом благання, дружелюбності та водночас пильної уваги. Вуха заслуговують окремої уваги. Вони посаджені низько і далеко назад, на рівні очей або нижче. Вуха надзвичайно довгі - якщо їх витягнути вздовж морди, вони повинні заходити за кінчик носа. На дотик вони м’які, оксамитові, звисають витонченими складками. Саме вуха допомагають «збирати» запах до носа під час руху.
Корпус та кінцівки
Шия м’язиста, середня за довжиною, плавно переходить у холку. Спина сильна, пряма і витривала. Грудна клітка глибока, опускається до ліктів, що забезпечує великий об’єм легень для тривалого бігу, ребра опуклі. Хвіст посаджений трохи нижче лінії спини, міцний біля основи. У вільному стані він носиться вільно, а при збудженні або під час роботи - під прямим кутом до спини, як антена.
Кінцівки прямі, з потужним кістяком. Лапи компактні, склепінчасті («котячі»), з товстими подушечками, здатними витримувати біг по камінню та колючках.
Шерсть та забарвлення
Шерсть коротка, але дуже густа, щільна, покликана захищати тіло від колючих чагарників та негоди. Вона має природний блиск. Забарвлення - виключно вугільно-чорне з насиченими підпалинами (від рудого до темно-червоного дерева). Підпалини розташовані за суворою схемою:
- Над очима (характерні «гарбузові зернятка»);
- З боків морди;
- На грудях (часто у формі двох трикутників);
- На кінцівках та під хвостом;
- На пальцях характерні чорні штрихи («олівцеві позначки»).
