Чорногорський гірський гончак — Історія та стандарт

Історія походження чорногорського гірського гончака

Історія чорногорського гірського гончака тісно переплетена з історією народів, що населяли Балканський півострів. Його предками вважаються давні мисливські собаки, яких століттями використовували для полювання в суворих гірських умовах. Ці собаки, ймовірно, походять від гончаків, завезених на Балкани ще фінікійцями, які згодом змішалися з місцевими породами. Головним критерієм відбору завжди були робочі якості: витривалість, гострий нюх, здатність працювати на пересіченій місцевості та гучний, доносчивий голос.

Цілеспрямована селекційна робота розпочалася лише у XVIII-XIX століттях. На той час на території колишньої Югославії існувало кілька типів гірських гончаків, які відрізнялися екстер’єром, але були схожі за своїм призначенням. Чорногорський гірський гончак, або як його тоді називали «югославський гірський гончак», був одним з таких типів. Його основною спеціалізацією було полювання на дрібну та середню дичину, таку як зайці, лисиці, а іноді й дикі кабани та олені.

Перший стандарт породи був розроблений у 1924 році, але офіційне визнання прийшло значно пізніше. Міжнародна кінологічна федерація (FCI) зареєструвала породу під назвою «югославський гірський гончак» лише 8 травня 1969 року. Після розпаду Югославії, коли новоутворені країни почали «розподіляти» національні породи, патронаж над породою взяла на себе Чорногорія. У 1997 році назву було офіційно змінено на «чорногорський гірський гончак» (Crnogorski Planinski Gonič). Балканські війни кінця XX століття завдали серйозного удару по популяції, і порода опинилася на межі зникнення. Сьогодні, завдяки зусиллям ентузіастів, її чисельність повільно відновлюється, але вона все ще залишається вкрай рідкісною навіть на своїй історичній батьківщині.

Як виглядає чорногорський гірський гончак: стандарт породи

Чорногорський гірський гончак – це собака середнього розміру, міцної, але не важкої статури, що поєднує в собі силу та елегантність. Його зовнішність типова для гончака, створеного для невпинної роботи. Корпус трохи розтягнутого формату, з міцним кістяком та добре розвиненою мускулатурою.

Голова суха, довгаста, з трохи опуклим черепом і вираженим потиличним бугром. Перехід від чола до морди плавний, ледь помітний. Морда клиноподібна, сильна, трохи коротша за черепну частину. Губи щільно прилягають, не обвислі. Ніс завжди чорний, з добре розвиненими ніздрями.

Вуха висячі, середньої довжини, посаджені високо. Вони тонкі, прилягають до щік, на кінцях заокруглені, без складок. Очі овальної форми, від світло- до темно-карого кольору, з розумним та спокійним виразом. Погляд прямий та впевнений.

Корпус прямокутний, з прямою та міцною спиною. Холка добре виражена. Грудна клітка глибока та об’ємна, що забезпечує достатньо місця для легенів. Живіт помірно підтягнутий. Хвіст є продовженням лінії спини, біля основи товстий, до кінця звужується. У русі собака несе його шаблеподібно, трохи вище лінії спини.

Шерсть коротка, щільна, жорстка на дотик, з добре розвиненим підшерстям, що захищає собаку від негоди в горах. Основне забарвлення – чорне з підпалинами. Підпалини (від світло-рудого до насиченого червоно-коричневого кольору) розташовані над очима («окуляри»), на морді, на грудях, на внутрішній стороні кінцівок та біля основи хвоста. Допускається невелика біла пляма на грудях.