Датсько-шведський фермерський собака (гардхунд) — Історія та стандарт

Історія та походження породи

Датсько-шведські фермерські собаки - це жива історія, порода, яка існувала на фермах південної Швеції (провінція Сконе) та східної Данії протягом століть, задовго до того, як кінологічні клуби взагалі зацікавилися ними. Їх цінували не за родовід, а за багатофункціональність. Це був ідеальний «універсальний солдат» для фермера: він подавав голос, коли наближалися чужинці, тримав популяцію щурів та мишей під контролем (за що отримав прізвисько «Rottehund» або «собака-щуролов»), допомагав зганяти худобу в загін і, звісно, був вірним компаньйоном для фермерської родини.

І хоча Міжнародна федерація кінологів (FCI) звернула на них увагу зовсім нещодавно, гардхунди з давніх часів були невід’ємною частиною сільського життя. Фермери дуже любили цих собак, завдяки ним урожай не був зіпсований гризунами; іноді їх навіть брали на полювання для здобичі дрібного звіра і птаха.

Походження цих собак не до кінця відоме, але припускають, що їх предками були різноманітні європейські пінчери та, можливо, білі британські мисливські тер’єри (від яких також походять фокстер’єри). Це пояснює їхню зовнішню схожість з тер’єрами, хоча за темпераментом вони суттєво відрізняються.

З модернізацією сільського господарства у 20-му столітті потреба в «універсальних» фермерських собаках почала зменшуватися, і порода опинилася на межі зникнення. На щастя, ентузіасти в Данії та Швеції об’єднали зусилля, щоб врятувати цих унікальних тварин. У 1987 році порода була офіційно визнана в Данії і Швеції під спільною назвою «Dansk-Svensk Gårdshund».

Шлях до міжнародного визнання був довшим. Породу класифікували не як тер’єра (Група 3), а віднесли до Групи 2 FCI (Пінчери та шнауцери), що підкреслює її унікальне походження. Лише у 2019 році датсько-шведський фермерський собака отримав повне та остаточне визнання FCI. На даний момент, ці собаки не так популярні за межами своєї батьківщини, проте, з кожним роком все більше і більше людей у світі стають володарями цих чудових, розумних та життєрадісних тварин.

Як виглядає датсько-шведський фермерський собака: стандарт зовнішності

Гардхунд - це маленький, компактний, але дивовижно міцний собака. Він має бути трохи розтягнутого формату (співвідношення висоти до довжини приблизно 9:10), що надає йому спритності. Він не повинен виглядати ані надто витонченим, ані надто кремезним.

Голова у нього відносно невелика і має трикутну форму. Череп помірно широкий і злегка округлий. Перехід від лоба до морди (стоп) чітко виражений. Морда сильна, трохи коротша за черепну частину. Губи щільно прилягають. Спинка носа пряма, мочка - зазвичай чорного кольору (або в тон плям).

Очі середнього розміру, злегка мигдалеподібної форми, темного кольору (від темно- до світло-карого). Вони виражають пильність, розум і дружелюбність. Вуха середнього розміру, трикутної форми. Можуть бути двох типів: «трояндочкою» (як у багатьох тер’єрів) або «кнопкою» (висячі на хрящах, щільно прилягають до щік і спрямовані вперед). В обох випадках кінчик вуха має бути на рівні або трохи вище лінії черепа.

Тіло має міцну, злегка вигнуту шию. Грудна клітка глибока і досить широка, з добре вигнутими ребрами. Лінія верху пряма, а поперек короткий, широкий і злегка опуклий. Кінцівки прямі і паралельні одна одній, з добре розвиненими, сухими м’язами. Лапи невеликого розміру, овальної форми, зі щільно зібраними пальцями.

Хвіст - одна з найцікавіших особливостей породи. Він не купірується. Гардхунд може народитися з хвостом будь-якої довжини: довгим (який собака несе прямим, злегка вигнутим або у формі серпа), напівдовгим (half-bob) або від природи коротким (natural bobtail / stumpy). Всі варіанти є абсолютно припустимими за стандартом.

Шерсть у них коротка, гладка, жорстка на дотик і щільно прилягає до тіла, без підшерстка або з дуже незначним. Це робить догляд за нею мінімальним. Забарвлення завжди має бути з переважанням білого кольору (стандарт вказує, що білий має домінувати). На білому фоні розташовані плями різного кольору (чорні, коричневі, руді, палеві) і розміру. Допускається наявність «тікінгу» - дрібних цяток-крапок на білих ділянках.