Історія походження породи муді
Історія породи муді сягає корінням у XVIII-XIX століття в Угорщині. Вважається, що ці собаки сформувалися природним шляхом в результаті схрещування угорських пастуших собак, таких як пулі та пумі, з різними німецькими вівчарськими собаками зі стоячими вухами, можливо, типа шпіца. Існує також версія про домішку крові хорватської вівчарки та німецького шафпуделя. Довгий час муді не виділяли як окрему породу, і вони були просто робочими собаками угорських пастухів.
Лише на початку XX століття доктор Дезсо Феньєш, директор музею в Балашшадьярматі, звернув увагу на цих універсальних собак і почав цілеспрямовану роботу з їх вивчення та стандартизації. Саме він у 1936 році вперше описав породу та дав їй назву «муді». На жаль, Друга світова війна завдала величезної шкоди популяції, поставивши її на межу зникнення. Для відновлення породи в повоєнні роки доклали значних зусиль, використовуючи вцілілих представників, а також, можливо, залучаючи бордер-коллі та бельгійських вівчарок для розширення генофонду. Офіційний стандарт породи FCI був затверджений у 1966 році, після чого муді почали здобувати популярність не лише на батьківщині, а й за її межами, хоча й досі залишаються досить рідкісною породою у світі. Навіть сьогодні багато муді продовжують працювати за своїм первісним призначенням – пасуть отари овець та стада корів в Угорщині.
Як виглядає муді: детальний опис зовнішності
Муді – це собака середнього розміру, трохи розтягнутого формату, з клиноподібною головою та стоячими вухами, що надають йому пильного та розумного виразу. Його статура гармонійна, мускулиста, але без грубості, що свідчить про спритність та витривалість.
Голова: Клиноподібна, звужується до носа. Череп злегка опуклий, перехід від чола до морди ледь помітний. Морда пряма, не надто загострена. Губи щільно прилягають. Ніс вузький, округлений спереду; колір мочки носа залежить від забарвлення шерсті: у чорних, білих, палевих та блю-мерль собак – чорний; в інших забарвлень гармонує з кольором шерсті (наприклад, коричневий у коричневих собак).
Очі: Овальної форми, трохи косо поставлені, темно-карого кольору. У собак забарвлення блю-мерль допускаються бурштинові або навіть блакитні очі (одне або обидва).
Вуха: Стоячі, високо поставлені, V-подібної форми, рухливі. Вкриті короткою шерстю. Собака може рухати вухами незалежно одне від одного, як радаром.
Корпус: Лінія верху злегка похила до крупу. Холка виражена. Спина пряма, міцна, середньої довжини. Поперек короткий, мускулистий. Круп короткий, злегка похилий, мускулистий. Груди глибокі, опускаються до ліктів, передня частина грудей дещо виступає.
Хвіст: Поставлений на середній висоті. У спокійному стані звисає, при збудженні піднімається до лінії спини або трохи вище. Хвіст може бути природно коротким (куций) або довгим. Купірування хвоста небажане, але не вважається недоліком, якщо залишено 2–3 хвостових хребці. Хвіст рясно вкритий шерстю, яка на нижній стороні може досягати 10–12 см.
Кінцівки: Передні кінцівки прямі, паралельні, мускулисті. Лопатки помірно похилі. Лікті притиснуті до тіла. Задні кінцівки з добре вираженими кутами, мускулисті. Лапи округлі, зі щільно зібраними пальцями та міцними кігтями.
Шерсть: Унікальна особливість муді. На голові та передній частині кінцівок шерсть коротка, пряма і гладка. На інших частинах тіла шерсть довша (3–7 см), дуже хвиляста або злегка кучерява, густа, блискуча, утворює характерні завитки та гребені. Найдовша шерсть утворює виражені «штани» на задній стороні стегон та «очоси» на задній стороні передпліч.
Забарвлення: Палітра забарвлень муді досить різноманітна:
- Чорне: Найпоширеніше забарвлення.
- Біле: Чисто біле, без відтінків.
- Коричневе: Від світло- до темно-коричневого.
- Палеве (fawn / żółty): Різні відтінки жовтого.
- Попелясте: Сірий відтінок.
- Блю-мерль (мармурове): Чорні плями або мазки на світлішому сіро-блакитному фоні. Це дуже ефектне забарвлення.
Допускається невелика біла пляма на грудях (до 5 см у діаметрі) та білі відмітини на пальцях. Колір шкіри щільно пігментований, темний.
