Історія походження пердигуеро де бургос
Історія породи Пердигуеро де Бургос сягає корінням у глибину століть і тісно переплетена з історією іспанського полювання. Вважається, що ця порода є однією з найдавніших серед європейських лягавих. Її предками були важкі іспанські собаки, відомі як «Pachón Navarro» (Пачон Наварро) та староіспанські пойнтери, які були поширені на Піренейському півострові ще в середньовіччі. Ці собаки славилися своїм винятковим нюхом, витривалістю та здатністю працювати в складних умовах.
Формування породи в тому вигляді, який ми знаємо сьогодні, відбулося в регіоні Кастилія, зокрема в провінції Бургос, що і дало їй назву. Перші письмові згадки, що описують собак, дуже схожих на сучасних бургоських пойнтерів, датуються XVI століттям. Їх цінували іспанські аристократи та королівські особи за їхні неперевершені мисливські якості. Спочатку їх використовували для полювання на велику дичину, таку як олені та кабани, але згодом, з поширенням вогнепальної зброї, їх переорієнтували на полювання на дрібнішу дичину - перш за все, на куріпок (perdiz іспанською, звідки й назва «perdiguero» - «полювальник на куріпок»).
У XIX столітті для «полегшення» тілобудови та покращення швидкості, бургоських пойнтерів почали схрещувати з легшими та швидшими англійськими пойнтерами. Це дозволило створити більш універсального собаку, який зберіг витривалість та відмінний нюх своїх предків, але набув більшої елегантності та швидкості. Порода пережила важкі часи на початку XX століття, особливо після Громадянської війни в Іспанії, коли її популяція різко скоротилася. Однак завдяки зусиллям ентузіастів-заводчиків, таких як Гео Г. Роу та Мануель Іск’єрдо, породу вдалося врятувати від зникнення. Перший офіційний стандарт породи був затверджений у 1953 році. Сьогодні Пердигуеро де Бургос є національним надбанням Іспанії та шанується мисливцями за свої виняткові робочі якості та спокійний характер.
Стандарт породи та зовнішній вигляд пердигуеро де бургос
Пердигуеро де Бургос - це собака великого розміру, з міцною кістковою структурою, але при цьому гармонійно складений, що створює враження сили та витривалості. Його зовнішність видає в ньому класичного європейського брака, створеного для роботи, а не для виставок.
- Голова: Велика, але пропорційна до тіла, з вираженим переходом від лоба до морди. Череп широкий, злегка опуклий. Морда широка, прямокутної форми.
- Очі: Середнього розміру, мигдалеподібної форми, переважно темно-горіхового кольору. Погляд дуже виразний, часто описується як сумний, меланхолійний або шляхетний. Нижн повіки трохи відвисають (ектропіон), що є характерною рисою породи.
- Вуха: Довгі, висячі, посаджені високо. Вони м’які, тонкі на дотик, утворюють красиві складки і трохи скручуються біля основи, нагадуючи штопор.
- Шия та підвіс: Шия міцна, мускулиста, з добре вираженим подвійним підвісом (складки шкіри), що є ще однією відмінною рисою породи.
- Корпус: Прямокутного формату, з міцною спиною та широкою, глибокою грудною кліткою, що забезпечує достатньо місця для легенів.
- Хвіст: Товстий біля основи, середньої посадки. Історично його купірували на третину або половину довжини. В країнах, де купірування заборонено, хвіст залишається природної довжини.
- Шерсть: Коротка, густа, гладка і щільно прилягає до тіла. Має невеликий підшерсток, що захищає собаку від негоди.
- Забарвлення: Основне забарвлення - це комбінація білого та печінкового (темно-коричневого) кольорів. Існує два основних типи: крапчасте (печінкові плями на білому тлі) або мармурове (печінковий колір перемішаний з білим, створюючи ефект сивини). Часто на лобі є характерна біла пляма.
