Російсько-європейська лайка (Russo-European Laika) - це не просто собака, а втілення мисливського духу, надійний партнер та вірний друг. Ця порода, що є однією з наймолодших серед російських мисливських лайок, завоювала серця мисливців своєю універсальністю, витривалістю та невтомною енергією. Вона однаково вправно працює по великому звіру, такому як ведмідь чи кабан, бездоганно полює на хутрових звірят, а також майстерно знаходить борову та водоплавну птицю. Проте, важливо розуміти, що специфіка роботи у кожному окремому випадку відрізняється, тому майбутньому власнику варто заздалегідь визначитися з основною метою утримання собаки. Інші мисливські породи — у нашому рейтингу найкращих мисливських собак.
Ці собаки - не лише відмінні помічники в здобичі звіра, але і прекрасні компаньйони. Вони безмежно віддані своїй родині, але до сторонніх ставляться з природною настороженістю, що робить їх чудовими сторожами, які працюють краще за будь-яку сигналізацію. Їхній дзвінкий гавкіт завжди попередить про наближення незнайомців. Енергійний та живий характер вимагає активного способу життя, тому ця порода найкраще почувається за містом, де є простір для руху та виплеску енергії.
Історія походження породи
Історія російсько-європейської лайки є відносно короткою, але насиченою. Ця порода була цілеспрямовано створена в середині XX століття радянськими кінологами. Роботи по виведенню почалися в 1944 році у Всесоюзному науково-дослідному інституті мисливського господарства і звірівництва. Метою селекціонерів було створення універсального мисливського собаки з яскраво вираженим чорно-рябим забарвленням, стабільним екстер’єром та відмінними робочими якостями.
За основу були взяті аборигенні лайки з північних і центральних регіонів європейської частини Росії. У формуванні породи брали участь собаки з Архангельської, Вологодської, Тверської, Костромської областей, а також з Удмуртії та Карелії. Особливий вплив на породу мали архангельські та карельські лайки. Родоначальником сучасної породи вважається пес на прізвисько Путік, 1946 року народження. Саме його тип статури та робочі якості були взяті за еталон.
Селекційна робота тривала близько двадцяти років, що є досить коротким терміном для створення нової породи. Вже у 1949 році був прийнятий перший тимчасовий стандарт, а в 1952 році порода отримала офіційне визнання і свою сучасну назву. Своїми рисами та походженням вона тісно пов’язана з іншими лайками, такими як західно-сибірська лайка та східно-сибірська лайка, а також має спільні корені з карельським ведмежим собакою, що помітно в їхній зовнішності та мисливських інстинктах.
Пік популярності породи припав на 1960-1970-ті роки. Однак у 1980-х роках, через заборону полювання на білок в Підмосков’ї, де була зосереджена велика кількість цих собак, їх чисельність почала скорочуватися. Економічна криза 1990-х також змусила мисливців переходити на менш вибагливих собак. На щастя, сьогодні порода знову набирає популярності не тільки на своїй батьківщині, але й за її межами, зокрема в скандинавських країнах.
