Історія та походження породи
Історія сербського триколірного гончака тісно переплетена з історією інших балканських гончаків. По суті, ця порода є варіацією сербського гончака, який раніше був відомий як балканський гончак. Протягом багатьох століть на території колишньої Югославії існували гончаки переважно рудого або рудо-чорного забарвлення. Однак час від часу в послідах з’являлися цуценята з трьома кольорами: рудим, чорним та білим. Спочатку таких собак вважали нестандартними та вибраковували, але з часом мисливці помітили, що триколірні особини часто мають такі ж видатні робочі якості, як і їхні двоколірні родичі.
Цілеспрямована робота над породою розпочалася в середині XX століття. Югославські кінологи вирішили зберегти та стандартизувати цю триколірну варіацію. Вперше порода під назвою «югославський триколірний гончак» була офіційно продемонстрована на міжнародній виставці собак у Белграді 7–8 червня 1950 року. Проте офіційне визнання Міжнародною кінологічною федерацією (FCI) відбулося пізніше. Перший стандарт породи був опублікований 25 липня 1961 року. Після розпаду Югославії назву породи було змінено на «сербський триколірний гончак».
Попри свої видатні мисливські здібності, порода так і не здобула широкої популярності за межами своєї батьківщини. Сьогодні сербських триколірних гончаків розводять переважно в Сербії та сусідніх балканських країнах, де їх високо цінують за працьовитість, витривалість та відданість.
Стандарт та зовнішній вигляд сербського триколірного гончака
Сербський триколірний гончак – це собака середнього розміру, міцної, але не важкої статури. Його вигляд справляє враження витривалої та енергійної тварини, створеної для тривалого переслідування здобичі по пересіченій місцевості. Корпус трохи розтягнутий, його довжина перевищує висоту в холці приблизно на 10%.
Голова у собаки клиноподібна, з довжиною черепа та морди, що приблизно однакові. Лоб злегка опуклий з вираженою поздовжньою борозною. Перехід від лоба до морди (стоп) помірний. Морда сильна, поступово звужується до носа, але не загострена. Ніс завжди чорний, добре розвинений. Губи щільно прилягають, не обвислі. Прикус ножицеподібний, повна зубна формула є бажаною.
Вуха високо посаджені, середньої довжини, висячі та щільно прилягають до щік. Вони тонкі, на кінцях заокруглені. Очі мигдалеподібні, середнього розміру, бажано якомога темнішого карого кольору. Погляд спокійний та розумний.
Корпус міцний, з прямою лінією верху. Холка добре виражена. Спина мускулиста й пряма. Поперек сильний. Грудна клітка глибока (становить 45–50% від висоти в холці), але не надто широка. Живіт злегка підтягнутий.
Хвіст є продовженням лінії крупу, біля основи товстий, поступово звужується до кінця. Собака несе його шаблеподібно, трохи нижче лінії спини. Він вкритий густою шерстю.
Шерсть коротка, густа, блискуча, з добре розвиненим підшерстком. На дотик вона досить жорстка. Найважливішою ознакою породи є її триколірне забарвлення. Основним кольором є насичений рудий або лисячо-червоний. На спині та з боків розташована чорна мантія або «сідло». Білі відмітини є обов’язковими і розташовуються на голові (у вигляді проточини на морді), на шиї (у вигляді повного або часткового «коміра»), на грудях, на кінцівках та на кінчику хвоста. При цьому білий колір не повинен займати більше однієї третини загальної поверхні тіла.
