Австралійський тер’єр

Історія австралійського тер’єра тісно пов’язана з освоєнням австралійського континенту європейськими поселенцями у XIX столітті. Колоністам був потрібен невеликий, але витривалий і безстрашний собака, здатний захищати ферми та шахтарські селища від щурів, мишей і, що особливо важливо в австралійських реаліях, отруйних змій. Основою для створення нової породи стали різні види тер’єрів, завезених з Великої Британії.

Вважається, що в селекції брали участь предки таких порід, як керн-тер’єр, скай-тер’єр, денді-дінмонт-тер’єр, а також ірландський та йоркширський тер’єри. Від кожної з них австралійський тер’єр успадкував найкращі риси: відвагу, міцну статуру, жорстку шерсть, що захищає від негоди та укусів, і невтомний мисливський інстинкт. Особливий вплив, імовірно, мав йоркширський тер’єр, від якого австралієць отримав характерний блакитно-рудий окрас. Проте, на відміну від свого декоративного родича, австралійський тер’єр зберіг робочі якості та міцнішу статуру.

Перші згадки про собак, схожих на сучасних австралійських тер’єрів, датуються 1820-ми роками. Спочатку їх називали “жорсткошерстими тер’єрами” (Rough Coated Terrier). Порода швидко здобула популярність в Австралії завдяки своїй універсальності та невибагливості. У 1887 році в Мельбурні був заснований перший клуб породи, а вже у 1899 році був затверджений її офіційний стандарт. Австралійський тер’єр став першою породою, офіційно визнаною в Австралії. Міжнародне визнання прийшло пізніше: британський Кеннел-клуб визнав породу в 1933 році, а Американський клуб собаківництва — у 1960 році. Сьогодні австралійський тер’єр не є надто поширеною породою за межами своєї батьківщини, але його цінують за чудовий характер і відданість.

Австралійський тер’єр — це міцний, приземкуватий собака розтягнутого формату, який виглядає набагато сильнішим, ніж можна очікувати від його невеликого розміру. Його зовнішність свідчить про витривалість та готовність до роботи. Головною особливістю є жорстка, пряма шерсть, що утворює характерний “комір” навколо шиї та “фартух” на грудях.

Характер австралійського тер’єра — це яскравий коктейль з відваги, інтелекту, впертості та безмежної відданості. Це справжній “великий собака в маленькому тілі”. Вони неймовірно товариські та обожнюють бути в центрі уваги своєї родини. Вони готові брати участь у всіх домашніх справах, чи то перегляд телевізора, чи робота в саду. При цьому вони дуже пильні й завжди готові сповістити господарів про прихід гостей гучним гавкотом, що робить їх чудовими сторожами.

Австралійці дуже розумні та швидко навчаються, але їхня вроджена самостійність та впертість можуть стати викликом для недосвідченого власника. Вони були виведені для самостійного прийняття рішень, тому не чекайте від них сліпої покори. Їхній мисливський інстинкт дуже сильний. Вони безстрашно переслідуватимуть котів, білок та інших дрібних тварин. Саме ця мисливська пристрасть робить їх схожими на таких невтомних мисливців, як німецький ягдтер’єр, хоча австралієць більше орієнтований на роль компаньйона.

Стосунки з іншими собаками можуть бути напруженими. Австралійські тер’єри схильні домінувати й не відступлять у бійці, навіть якщо супротивник значно більший за них. Рання та правильна соціалізація є критично важливою для цієї породи. З іншого боку, з собаками, з якими вони виросли, вони можуть мирно співіснувати. Попри свою енергійність, вони не є гіперактивними, як деякі інші тер’єри. Якщо порівнювати їх, наприклад, з більш сімейно орієнтованим пшеничним тер’єром, австралієць має більш виражені риси “охоронця” та мисливця. Вони віддані одному господарю або родині й можуть бути дещо настороженими до незнайомців.

Австралійський тер’єр — досить невибагливий собака, але його утримання має свої особливості, пов’язані з його шерстю, рівнем енергії та темпераментом.

1. Грумінг. Жорстка шерсть австралійського тер’єра не вимагає складного догляду, але потребує регулярності. Її необхідно розчісувати 2-3 рази на тиждень металевим гребінцем, щоб уникнути утворення ковтунів і видалити відмерлі волоски. Купати собаку слід лише в міру забруднення, оскільки часте миття може пересушити шкіру та зробити шерсть занадто м’якою. Важливо: шерсть цієї породи не стрижуть машинкою, оскільки це псує її структуру та колір. Для підтримки правильної текстури рекомендується професійний тримінг (ручне вищипування відмерлої шерсті) 2-4 рази на рік.
2. Фізичні навантаження. Це дуже енергійна порода. Їм потрібні щоденні тривалі прогулянки (щонайменше 1-1,5 години на день) з можливістю побігати без повідця у безпечному місці. Австралійці обожнюють активні ігри, апортировку, фрісбі. Вони також чудово показують себе в таких видах собачого спорту, як аджиліті або обідієнс, що допомагає спрямувати їхню енергію та інтелект у правильне русло.
3. Умови проживання. Завдяки своєму компактному розміру, австралійський тер’єр добре пристосовується до життя у квартирі за умови достатнього вигулу. Однак ідеальним варіантом для нього буде приватний будинок з надійно огородженою територією. Огорожа повинна бути не тільки високою, а й заглибленою в землю, оскільки ці собаки — майстри з копання і можуть легко зробити підкоп.

Дресирування представників цієї породи — це цікаве, але водночас складне завдання. Їхній гострий розум дозволяє їм швидко схоплювати команди, але вроджена впертість змушує їх постійно перевіряти господаря на міцність. Ключ до успіху — терпіння, послідовність та позитивне підкріплення. Заняття мають бути короткими, динамічними та ігровими, інакше собака швидко занудьгує і відмовиться співпрацювати. За ласощі та похвалу австралійський тер’єр готовий на багато що.

Дуже важливо з перших днів встановити чіткі правила та межі. Цей собака повинен розуміти, хто в домі головний. Рання соціалізація є абсолютно необхідною. Знайомте цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими (адекватними) собаками. Це допоможе виростити врівноваженого та впевненого у собі пса. Їхня впертість та мисливські інстинкти багато в чому схожі на риси інших невеликих тер’єрів, таких як австралійський шовковистий тер’єр, який, до речі, є його близьким родичем, але з більш декоративною зовнішністю та м’якшою шерстю.

Практично неможливо відучити їх від переслідування котів — це інстинкт, закладений століттями. Тому на прогулянках у місті краще тримати собаку на повідці. Також вони схильні вступати у бійки з іншими псами, тому на собачих майданчиках за ними потрібен постійний нагляд. Тренування на слухняність та заняття спортом допоможуть налагодити контакт з вашим вихованцем і зробити його більш керованим.

Австралійський тер’єр — маленький австралійський сміливець із невичерпною енергією: жвавий, кмітливий і відданий, веселий до своїх і безстрашний ратер. Це компактний коротконогий тер’єр, виведений для боротьби зі шкідниками й навіть зміями; це радісний сімейний друг для активних людей, добрий із дітьми, який під милою зовнішністю ховає справжній терʼєрський запал і задерикуватість до інших тварин. Порода загалом здорова; серед ризиків — вивих колінної чашечки, хвороба Легга-Кальве-Пертеса, схильність до цукрового діабету та алергії.

Австралійські тер’єри — це порода, що відрізняється міцним здоров’ям та довголіттям. Вони не мають довгого списку генетичних захворювань, властивих багатьом іншим породам. Проте, існує кілька проблем зі здоров’ям, до яких вони можуть бути схильні:

• Вивих колінної чашечки (пателярна люксація): поширена проблема серед дрібних порід собак, коли колінна чашечка зміщується зі свого нормального положення.
• Хвороба Легга-Кальве-Пертеса: захворювання, що вражає голівку стегнової кістки, призводячи до її руйнування та артриту. Вимагає хірургічного втручання.
• Дисплазія тазостегнових суглобів: хоча і рідко, але зустрічається. Це спадкове захворювання, тому важливо обирати цуценя у відповідальних заводчиків, які тестують своїх собак.
• Алергії: можуть страждати від шкірних алергій, викликаних їжею, пилком або укусами бліх.
• Цукровий діабет: порода має певну схильність до цього захворювання, особливо у зрілому віці.

Щоб мінімізувати ризики, важливо купувати цуценя у перевірених заводчиків, які надають інформацію про здоров’я батьків. Регулярні ветеринарні огляди, своєчасна вакцинація, обробка від паразитів та правильне харчування є основою довгого та щасливого життя вашого улюбленця.

Правильне харчування — запорука здоров’я та активності вашого австралійського тер’єра. Власник може обрати один з двох типів годування: готовими промисловими кормами або натуральною їжею. Важливо не змішувати ці два типи.

Готові корми. Це найпростіший та найзбалансованіший варіант. Слід обирати високоякісні корми класу супер-преміум або холістік, призначені для дрібних активних порід. Звертайте увагу на склад: на першому місці має бути м’ясо, а не злаки. Уникайте кормів, що містять сою, субпродукти низької якості, штучні барвники та консерванти.

Натуральне харчування. Якщо ви обираєте цей шлях, раціон має бути ретельно збалансований. Основу (близько 50-60%) має складати нежирне м’ясо (яловичина, індичка, курка, кролик). Також до раціону включають:

• Субпродукти (серце, печінка): 1-2 рази на тиждень.
• Морська риба (без кісток): 1 раз на тиждень.
• Крупи (рис, гречка): близько 20-25%.
• Овочі (морква, гарбуз, кабачок, броколі): близько 15-20%.
• Кисломолочні продукти (нежирний сир, кефір): кілька разів на тиждень.
• Яйця: 1-2 рази на тиждень.

Категорично заборонено давати собаці: шоколад, виноград, цибулю, часник, трубчасті кістки, жирну, смажену, копчену їжу, солодощі та випічку. Незалежно від типу харчування, у собаки завжди має бути доступ до чистої свіжої води. Годувати дорослого собаку слід 2 рази на день, цуценя — 3-5 разів.

• Перша національна порода. Австралійський тер’єр став першою породою собак, виведеною та офіційно визнаною в Австралії.
• Вбивця змій. Однією з головних “робіт” цих тер’єрів на фермах був не тільки вилов щурів, а й полювання на небезпечних отруйних змій, з чим вони чудово справлялися завдяки своїй спритності та відвазі.
• Захисний “комір”. Густа і жорстка шерсть навколо шиї утворює своєрідний комір, який захищав собаку від укусів змій та гризунів під час сутичок.
• Чубчик на голові. М’який чубчик на голові, який контрастує з жорсткою шерстю на тілі, не тільки надає їм милого вигляду, але й захищає очі від пилу та сонця.
• Два забарвлення. Порода має два основних типи забарвлення: блакитний з підпалом та суцільний рудий/пісочний. Цікаво, що цуценята блакитного забарвлення народжуються майже чорними.