Афганський аборигенний хорт — Історія та стандарт

Історія походження породи

Історія афганського аборигенного хорта губиться у глибині віків, що робить її однією з найдавніших порід собак у світі. Вважається, що її предки – стародавні азійські хорти, які тисячоліттями мешкали на території сучасного Афганістану, Пакістану та прилеглих гірських районів. На відміну від своєї знаменитої родички, виставкового афганського хорта, яка була значною мірою перетворена західними селекціонерами на початку 20-го століття, бакхмуль зберіг свої первісні риси. Це справжній робочий собака, зовнішність та характер якого формувалися під впливом суворого клімату та важких умов полювання в горах Гіндукушу.

Назва «бакхмуль» походить, імовірно, з мови дарі і означає «оксамитовий», що є натяком на унікальну шовковисту шерсть собаки. Протягом століть ці собаки були невід’ємною частиною життя місцевих племен. Вони були не просто мисливцями, а й символом статусу та багатства. Їх цінували настільки, що не продавали, а могли лише подарувати на знак великої поваги.

У 19 столітті британські офіцери, що служили в Індії та Афганістані, вперше привезли цих собак до Європи. Проте, справжня робота зі збереження та популяризації саме аборигенного типу почалася значно пізніше, вже у другій половині 20-го століття. Бакхмуль належить до великої родини східних хортів, так само як і караванний хорт (мадхольський собака) або рампурський хорт, кожна з яких має унікальні адаптації до свого рідного регіону.

Як виглядає афганський аборигенний хорт: стандарт та опис зовнішності

Зовнішність бакхмуля – це втілення функціональності та елегантності. Кожна риса його тіла ідеально пристосована для швидкого бігу пересіченою місцевістю. Головна відмінність від виставкового афгана – менш екстремальна, але довша і шовковиста шерсть та більш «природний» вигляд.

• Голова: Довга, суха, витончена, з плавним переходом від лоба до морди. Черепна частина неширока. Морда довга, загострена, але не слабка.
• Очі: Великі, мигдалеподібні, часто злегка розкосі, що надає собаці східного, загадкового виразу. Колір очей – від темно-карого до горіхового. Погляд розумний, спокійний і трохи відчужений.
• Вуха: Довгі, висячі, посаджені низько і щільно прилягають до голови. Покриті довгою, шовковистою шерстю, що утворює «бурки».
• Корпус: Типовий для хорта. Спина пряма та міцна, поперек трохи випуклий, що забезпечує гнучкість у галопі. Грудна клітка глибока, але не дуже широка, що дає достатньо місця для серця та легенів. Живіт сильно підтягнутий.
• Кінцівки: Довгі, прямі, м’язисті та сухі. Лапи великі, зібрані в комок, з міцними подушечками, що дозволяє собаці впевнено рухатися по кам’янистій місцевості.
• Хвіст: Довгий, тонкий, на кінці закручений в кільце або півкільце. Посаджений невисоко. У спокійному стані опущений, під час руху піднімається.
• Шерсть: Найбільш характерна риса породи. Дуже довга, тонка, шовковиста на дотик. На морді, чолі та спині (в області «сідла») шерсть коротка. На боках, животі, ногах («штани») та вухах вона утворює розкішні пасма. Така структура шерсті захищає собаку як від холоду, так і від спеки.
• Забарвлення: Допускаються різні забарвлення – білий, палевий різних відтінків (від кремового до насичено-рудого), чорний, блакитний. Можливі тигрові та плямисті варіанти. Наявність темної «маски» на морді є бажаною, але не обов’язковою.