Історія породи
Історія Американського акіти нерозривно пов’язана з його японським предком - акіта-іну. Завдяки археологічним розкопкам відомо, що собаки типу акіта-іну здавна мешкали на території японських островів. Їх використовували в якості мисливців на великого звіра (ведмідь, кабан), вони чудово плавали і допомагали людям добувати рибу. З 18-го століття цими собаками особливо зацікавилася японська знать, яка стала придбавати їх для того, щоб вони охороняли володіння богатіїв. Тоді собак породи акіта особливо шанували. На початку 20-го століття собак цієї породи визнали пам’ятником природи. Проте, Друга світова війна трохи не знищила цих прекрасних собак; їх стали вбивати із-за цінної шкури, з якої шили теплий одяг для солдатів. На щастя, у той час вдалося врятувати деяких акіта-іну.
Формування Американського акіти в США
Після війни в Японії залишилося лише три типи акіт: мисливські собаки маттаґі акіта, бійцівські та вівчарки (з домішками німецьких вівчарок). Японські селекціонери прагнули повернути минулий, чистокровний вигляд Акіта-іну, зосереджуючись на типі Маттаґі. Натомість, собак більшого розміру та міцнішої статури, які походили від схрещування з німецькими вівчарками та мастифами (лінія Дева), вивезли в Америку американські солдати. У США цілеспрямованим виведенням собак породи акіта стали займатися в 50-х роках. В цей час був створений Американський клуб любителів акіт. В Америці прагнули до створення потужніших акіта, при цьому приділяли менше уваги кольору шерсті своїх підопічних, що призвело до визнання практично будь-якого забарвлення. В результаті американські акіта стали багато в чому відрізняться від своїх японських побратимів.
Визнання породи
Акіта із США ставали все більш відомими. Ними відразу ж зацікавилися собаківники з усіх країн світу після того, як вони були уперше представлені на міжнародній виставці в Ганновері, яка відбулася в 1963 році. Проте, у той час їх не вважали окремою породою. Через розбіжності між японськими та американськими стандартами, міжнародна кінологічна федерація (FCI) 1999 року визнала американський тип акіти окремою породою під назвою Великий японський собака (Great Japanese Dog). У 2006 році FCI офіційно змінила назву на Американський акіта (American Akita), підкреслюючи його американське походження та розвиток. Цікаво, що в Канаді та США обидва типи акіт досі часто реєструються як одна порода, хоча FCI і більшість світових організацій розрізняють акіта-іну та Американського акіту.
Як виглядає Американський акіта: опис зовнішності та стандарти породи
Американський акіта - великий потужний собака з міцним, добре розвиненим кістяком, гармонійно складений з квадратним корпусом. Його зовнішність справляє враження сили, гідності та спокою.
Особливості голови та виразу морди
Голова у Американського акіти масивна, широка з плоским черепом, що відрізняє його від Акіта-іну. Щелепи квадратні і потужні, а морда об’ємна. Перехід від лоба до морди добре виражений. Мочка носа велика, завжди чорного кольору. Губи товсті, щільно прилеглі, чорного кольору. Очі глибоко посаджені, невеликого розміру, трикутної форми, темно-коричневого кольору - їх виразність і глибина надають погляду інтелектуальності та пильності.
Тулуб, кінцівки та хвіст
Шия досить коротка, потужна і міцна. Спина пряма, мускулиста. Грудна клітка добре розвинена, глибока і широка, що вказує на велику силу і витривалість. Кінцівки прямі, паралельні один одному з потужною мускулатурою. Хвіст є однією з візитних карток породи: він високо посаджений, товстий, покритий жорсткою і густою шерстю, тримається над спиною кільцем або подвійним кільцем.
Шерсть і забарвлення
Шерсть Американського акіти подвійна: зовнішній покрив прямий, не прилеглий, а під ним знаходиться м’який, густий і щільний підкошлатий, який забезпечує чудовий захист від холоду. Забарвлення може бути будь-яким, що є ключовою відмінністю від японської акіти, для якої дозволені лише певні кольори. Допустимі: білий, палевий, рудий, рябий (пінто), тигровий. На морді може бути присутньою маска або проточина. У собак рябого забарвлення великі плями покривають більше однієї третини корпусу.
