Історія та походження породи англо-французький малий венері
Історія малого венері є унікальною, оскільки це наймолодша з усіх офіційно визнаних французьких гончих порід. Робота над її створенням активно велася в 70-х роках XX століття, а офіційне визнання від Міжнародної кінологічної федерації (FCI) порода отримала лише у 1978 році. Попри це, багато кінологів вважають, що порода й досі перебуває на етапі свого остаточного формування та вдосконалення.
Основною метою селекціонерів було створення невеликого, але витривалого та ефективного гончака для полювання на дрібну дичину, переважно на зайця та кролика. Засновником породи вважається французький ентузіаст Абель Сеньяк-Лагранж (Abel Sénac-Lagrange), який прагнув об’єднати швидкість, витривалість та відмінний нюх англійських гончаків з пристрастю, голосистістю та вмінням працювати у зграї, притаманними французьким породам. Для створення англо-французького малого венері були використані такі породи:
- Бігль (Beagle) та Хар’єр (Harrier): Від них малий венері успадкував компактний розмір, енергійність, міцний кістяк та неперевершений нюх.
- Пуатевінський гончак (Poitevin): Подарував породі елегантність, швидкість та характерний гучний голос.
- Фарфоровий гончак (Porcelaine): Вніс у генофонд свою витонченість та характерне забарвлення. Прочитати більше про цю елегантну породу можна у статті про фарфорового гончака.
- Блакитний гасконський гончак (Petit Bleu de Gascogne): Додав спокою, врівноваженості та відмінних робочих якостей у зграї.
Результатом такої складної селекційної роботи став універсальний мисливський собака, який не лише чудово працює по сліду, але й має приємний характер, що дозволяє утримувати його як члена родини.
Стандарт та зовнішній вигляд: гармонія сили та елегантності
Зовнішність англо-французького малого венері є своєрідною «золотою серединою» між важкими французькими та легшими англійськими гончаками. Це собака середнього розміру, гармонійно та пропорційно складений, що справляє враження одночасно міцності та елегантності. Він має спортивну, мускулисту тілобудову без будь-якої важкості.
| Характеристика | Значення |
|---|---|
| Зріст у холці | 48–56 см (для псів та сук) |
| Вага | 20–27 кг |
| Тривалість життя | 12–14 років |
| Країна походження | Франція |
| Класифікація FCI | Група 6 (Гончаки та споріднені породи), Секція 1.2 (Гончаки середнього розміру) |
Голова у малого венері не надто велика, видовжена, з трохи опуклим черепом. Перехід від чола до морди виражений, але не різкий. Морда середньої довжини, пряма. Губи щільно прилягають, верхня трохи перекриває нижню. Ніс завжди чорний, з добре відкритими ніздрями.
Очі великі, темні, з розумним та лагідним виразом. Погляд собаки часто описують як трохи меланхолійний, але водночас уважний.
Вуха посаджені на рівні очей або трохи нижче, середньої довжини, гнучкі, злегка закручені всередину і вкриті тонкою шкірою, що утворює невеликі зморшки.
Тіло збалансоване, з прямою та міцною спиною. Поперек короткий та мускулистий. Грудна клітка глибока, але не надто широка, що забезпечує простір для легень та серця, необхідний для тривалого бігу.
Хвіст середньої довжини, товстий біля основи та звужується до кінця. Собака несе його шаблеподібно, ніколи не закидаючи на спину.
Шерсть коротка, густа та щільна, добре захищає від негоди.
Забарвлення зазвичай триколірне (білий, чорний та рудий) або двоколірне (біло-руде або біло-чорне з рудими підпалинами). Переважаючим кольором часто є білий з великими плямами. Чорний «чепрак» (суцільна чорна пляма на спині) є типовим для породи.
