Англо-російський гончак

Історія цієї породи є яскравим прикладом цілеспрямованої селекційної роботи, метою якої було створення ідеального гончака для умов російського полювання. Все почалося у другій половині XIX століття, коли російські поміщики та мисливці почали активно імпортувати з Англії фоксхаундів – неперевершених майстрів полювання на лисиць. Англійські собаки мали чудову швидкість, в’язкість (наполегливість у переслідуванні) та сильний голос, однак вони були погано пристосовані до суворих зим та глибокого снігу.

Російські гончаки, навпаки, були чудово адаптовані до місцевого клімату, витривалі та невибагливі. Виникла ідея поєднати найкращі якості обох порід. Шляхом прилиття крові фоксхаундів до місцевих російських гончаків селекціонери прагнули отримати собаку, яка б мала мисливську швидкість і витривалість.

Перші результати були вражаючими. Представники новоствореної породи були швидшими за російських гончаків і витривалішими за фоксхаундів. Цілеспрямована робота з породою продовжилась і на початку XX століття. Великий внесок у становлення породи зробили власники Першинського полювання (княгиня Єлизавета Федорівна та князь Микола Миколайович-молодший).

Перший офіційний стандарт породи під назвою “англо-російський гончак” був прийнятий у 1925 році на I Всесоюзному кінологічному з’їзді в СРСР. Після Другої світової війни, у 1951 році, назву породи змінили на “російський рябий гончак”, щоб підкреслити її національне походження та усунути згадку про “буржуазну” Англію. На сьогодні порода найбільш поширена на території країн колишнього СНД і є однією з найпопулярніших мисливських порід у цьому регіоні, хоча за його межами залишається маловідомою.

Англо-російський гончак – це собака вище середнього зросту, міцної, сухої конституції, з добре розвиненим кістяком та рельєфною мускулатурою. Загальний вигляд справляє враження сили, витривалості та здатності до тривалого бігу. Характерною рисою є високопередність – холка на 1-2 см вища за крижі.

Нижче наведена детальна таблиця стандарту породи.

Англо-російський гончак – це порода з подвійним характером. На полюванні – це азартний, невпинний та самостійний переслідувач з блискавичною реакцією. Вдома ж – це спокійний, врівноважений та лагідний член родини. Ця врівноваженість є ключовою рисою її темпераменту. На відміну від багатьох мисливських порід, вона не схильна до безпричинної агресії до людей.

• Відносини з господарем: Собака дуже орієнтована на людину, але не є нав’язливою. Вона самостійна і може приймати рішення без підказки, що є цінністю на полюванні. При цьому вона цінує увагу господаря, але не вимагатиме її 24/7. Важливо з раннього віку показати, хто є “ватажком зграї”, інакше її незалежність може перерости в упертість.
• Відносини з дітьми: Зазвичай, англо-російські гончаки дуже терплячі та спокійні з дітьми. Вони можуть стати чудовими компаньйонами для ігор, особливо якщо ростуть разом. Проте, важливо пояснювати дитині правила поводження з великим собакою.
• Відносини з іншими тваринами: Тут все складніше. Мисливський інстинкт дуже сильний. Будь-яка дрібна тварина (кіт, тхір, кролик, домашня птиця) буде розглядатися як потенційна здобич. Ужитися з котом можливо, лише якщо вони виросли разом, але й це не дає гарантій. З іншими собаками, особливо з гончаками, вони зазвичай ладнають добре, адже звикли працювати у зграї.

Цікаво порівнювати гончаків, що працюють по сліду (з використанням нюху), з хортами, які полюють, покладаючись на зір. Наприклад, афганський аборигенний хорт переслідує здобич, бачачи її, тоді як англо-російський гончак може годинами йти по запаху, який звір залишив давно.

Англо-російський гончак (російський рябий гончак) — рябий гончак із дзвінким голосом: невтомний, відважний, витривалий і відданий. Це порода, що поєднала аристократизм англійських фоксхаундів із витривалістю російських гончаків (до 1951 року її так і називали — «англо-російський гончак»). Здатний годинами гнати звіра по сліду з дзвінким «музичним» голосом, він відданий і добрий із родиною й дітьми, але впертий, хитрий і гучний, із сильним мисливським інстинктом (обережно з котами), тож ідеальний для енергійного власника-мисливця, а не для квартири. Як робоча порода надзвичайно здоровий; головні ризики — отити через висячі вуха.

Англо-російські гончаки – це загалом здорова і витривала порода, яка не має довгого списку генетичних захворювань. Їхнє міцне здоров’я – результат функціональної селекції, спрямованої на робочі якості. Однак, як і будь-який собака, вони мають схильність до певних проблем.

1. Дисплазія кульшових суглобів: Хоча це захворювання більш характерне для гігантських порід, у великих та активних собак, як гончаки, воно теж зустрічається. Важливо не перевантажувати цуценя в період росту та стежити за його вагою.
2. Захворювання вух (отити): Висячі вуха створюють сприятливе середовище для розмноження бактерій та грибків. Необхідно регулярно оглядати та чистити вушні раковини.
3. Травми на полюванні: Порізи, вивихи, розтягнення – часті супутники активних мисливських собак. Після кожного полювання потрібно ретельно оглядати собаку на наявність пошкоджень.
4. Шкірні паразити: Кліщі та блохи є серйозною загрозою, оскільки собака багато часу проводить у лісах та полях. Регулярна обробка від ектопаразитів є обов’язковою.

Профілактика – ключ до довгого та здорового життя вашого улюбленця. Ось приблизний графік профілактичних заходів.

Найголовніше, що потрібно знати майбутньому власнику: Англо-російський гончак абсолютно не підходить для життя у квартирі. Це не диванний собака, а невпинний атлет. Ідеальні умови для неї – це заміський будинок з великою, надійно огородженою територією (вона схильна до втеч, якщо вловить цікавий запах) та регулярним доступом до лісу або поля.

Грумінг: Догляд за короткою шерстю мінімальний. Достатньо раз на тиждень проходитися по ній гумовою щіткою або рукавичкою для видалення відмерлих волосків. Линька відбувається двічі на рік, в цей період вичісувати собаку потрібно частіше. Купати варто лише в міру сильного забруднення.

Фізичні навантаження: Це основа основ. Собаці необхідні щоденні тривалі прогулянки (мінімум 2 години на день) з можливістю вільно бігати. Найкращий варіант – полювання або тривалі походи пересіченою місцевістю, поїздки на велосипеді. Без достатнього фізичного навантаження собака стане нещасною, може почати псувати речі в будинку та набирати зайву вагу.

Незважаючи на свою впертість, Англо-російський гончак є кмітливою породою. Процес виховання має базуватися на терпінні, послідовності та позитивному підкріпленні. Собака з радістю виконує команди, якщо бачить у цьому сенс і сприймає тренування як цікаву гру.

Рання соціалізація є критично важливою. З цуценячого віку знайомте собаку з різними людьми, звуками, місцями та іншими (обов’язково неагресивними) собаками. Це допоможе виростити врівноважену та впевнену в собі тварину.

Основна команда, яку має знати гончак – це “до мене!”. Через схильність до втеч, бездоганне виконання цієї команди може одного дня врятувати собаці життя. Починати відпрацьовувати її потрібно з раннього віку, використовуючи довгий повідець.

Раціон робочого мисливського собаки має бути висококалорійним та збалансованим, щоб покривати його енергетичні потреби. Власник може обрати між готовими сухими кормами преміум або супер-преміум класу для активних собак великих порід та натуральним харчуванням.

При натуральному годуванні основа раціону (близько 50-60%) – це нежирне сире м’ясо та субпродукти (рубець, серце, печінка). Також в меню мають бути:

• Каші (гречка, рис, вівсянка): близько 20-30% раціону.
• Кисломолочні продукти: кефір, нежирний сир.
• Овочі (морква, гарбуз, кабачок): як джерело клітковини.
• Яйця, морська риба (без кісток).

Енергетичні потреби гончаків схожі на потреби інших активних мисливських порід, таких як естонський гончак або фінський гончак, які також потребують калорійної їжі для підтримки робочої форми. Категорично не можна давати собаці трубчасті кістки, солодке, копчене, гостре та бобові.