Історія породи: від Наполеона до сьогодення
Існування сучасної єгипетської вівчарки було б неможливим без «французької» крові та історичних катаклізмів. Це одна з тих порід, народження якої чітко задокументоване не в племінних книгах, а на сторінках військової історії. Місцеві африканські пастуші породи відомі ще з XV ст., але вони мали інший вигляд і темперамент. Тільки після кроссингу з європейськими собаками вони набули вигляду сучасного арманта.
Ключовий момент стався наприкінці XVIII - початку ХІХ ст., коли французькі вівчарки прибули в Африку разом з військами Наполеона Бонапарта. Французька армія використовувала собак для охорони таборів, передачі повідомлень та супроводу обозів. Серед цих собак були предки сучасних бріарів. Детальніше про пращурів арманта можна дізнатися, дослідивши породу бріар, яка передала єгипетському нащадку свою кудлатість та відданість.
Опісля військових дій частина собак залишилася в селищі Армант, що у Верхньому Єгипті. Саме там місцеві жителі схрестили французьких «гостей» з місцевими витривалими псами, щоб отримати ідеальну робочу тварину. Так було виведено однойменну породу службових собак. Також кінологи вбачають у генотипі арманта сліди ще одного француза - потужного босерона. Якщо ви порівняєте їх, то помітите спільні риси в будові тіла, про що свідчить опис породи босерон.
Сьогодні їх розводять також у Франції та Голандії, намагаючись відновити та закріпити породні ознаки, однак єгипетські вівчарки залишаються малознаними у світі. Порода лише частково визнана собачими асоціаціями, що робить її справжнім ексклюзивом для поціновувачів рідкісних робочих собак.
Як виглядає Армант: опис зовнішності та екстер’єр
Це компактний собака з пучковатою шерстю і серйозним, іноді навіть суворим поглядом темних очей. Арманти ідеально пристосовані до складного ландшафту і тривалого бігу по пересіченій місцевості. У них міцна тілобудова з сильними кінцівками і глибокою грудною кліткою, що дозволяє вміщувати об’ємні легені - запоруку витривалості.
- Голова: Пропорційна тілу, череп широкий, перехід від чола до морди помірний. Очі зазвичай темні, невеликі, обрамлені густими бровами, які не повинні перекривати огляд.
- Вуха: Це одна з особливостей породи. Вони можуть стирчати або звисати донизу, а також бути на хрящах (напівстоячі). Стандарт допускає варіативність, оскільки головним критерієм завжди були робочі якості.
- Лапи: Пальці на лапах мають специфічну вигнуту форму, що забезпечує амортизацію та краще зчеплення при пересуванні по камінню чи піску.
- Хвіст: Може бути довгим, закрученим у кільце або купірованим (у країнах, де це дозволено).
- Шерсть: Жорстка, груба на дотик, кудлата. Вона відмінно захищає від спеки вдень і холоду вночі. Забарвлення варіюється: чорне, сіре, сіро-жовте. Часто шерсть вкрита рудими підпалинами і/або білими відмітинами (особливо на грудях та лапах).
Єгипетські вівчарки - доволі волохаті собаки, і їхній зовнішній вигляд часто називають «сільським» або «робочим», без зайвого глянцю, що лише додає їм шарму.
