Історія походження «короля тер’єрів»
Історія ердельтер’єра розпочинається в середині 19-го століття в мальовничій долині річки Ейр, що в англійському графстві Йоркшир. Місцеві робітники та фермери прагнули створити універсального собаку: достатньо сміливого, щоб полювати на видр та водяних щурів, і водночас здатного охороняти дім та бути компаньйоном. Вони потребували не просто тер’єра, а собаки, який би не боявся води та мав гарний нюх.
Для досягнення цієї мети було вирішено схрестити вже неіснуючого чорно-підпалого жорсткошерстого тер’єра (який є предком багатьох сучасних тер’єрів, включно з вельш-тер’єром) з оттерхаундом (видровою гончою). Саме від оттерхаунда ерделі успадкували свій розмір, любов до води та чудовий нюх. Вважається, що у формуванні породи також брали участь інші породи, можливо, бультер’єри та ірландські тер’єри, що додало їм сили та відваги.
Спочатку цих собак називали «береговими тер’єрами» або «водяними тер’єрами». Назва «ердельтер’єр» закріпилася за породою лише у 1878 році. Офіційне визнання Англійським клубом собаківництва відбулося у 1886 році, що стало початком їхньої тріумфальної ходи світом.
Всесвітню славу ердельтер’єри здобули під час Першої світової війни. Завдяки своєму інтелекту, витривалості та хоробрості вони служили в британській армії як зв’язківці, санітари та сторожові собаки. Легендарною стала історія ерделя на прізвисько Джек. Незважаючи на важкі поранення (розтрощену щелепу та лапу), він доставив у штаб надважливе повідомлення, яке врятувало цілий батальйон, і одразу після виконання місії помер від ран. Його посмертно нагородили Хрестом Вікторії. Після війни порода стала символом мужності та відданості.
Як виглядає ердельтер’єр: стандарт породи
Ердельтер’єр — це найбільший представник групи тер’єрів, який поєднує в собі силу, елегантність та гармонійність. Його зовнішність випромінює впевненість та готовність до дії.
- Загальний вигляд: Мускулистий, міцний, але не громіздкий, компактний собака з жорсткою шерстю та виразною «бородою» і «вусами».
- Голова: Добре збалансована, з довгим та пласким черепом. Перехід від чола до морди ледь помітний. Морда об’ємна, але не груба.
- Щелепи: Сильні, мускулисті, з ідеальним ножицеподібним прикусом.
- Очі: Маленькі, темного кольору, з розумним та сміливим виразом. Світлі очі вважаються недоліком.
- Вуха: V-подібної форми, невеликі, висять на хрящі, кінчики спрямовані до зовнішніх куточків очей.
- Тіло: Шия м’язиста, помірної довжини. Спина коротка, пряма і сильна. Грудна клітка глибока, але не широка.
- Кінцівки: Абсолютно прямі, паралельні, з міцним кістяком. Лапи компактні, округлі, з товстими подушечками.
- Хвіст: Високо посаджений, сильний, раніше традиційно купірувався. Зараз у багатьох країнах купірування заборонено. Собака тримає його вертикально, але не закидає на спину.
- Шерсть: Дуже жорстка, проволокоподібна та густа, з коротким та м’яким підшерстям. Шерсть має бути злегка хвилястою, але не кучерявою. Така структура захищає собаку від негоди та дрібних травм.
- Забарвлення: Класичне чепрачне. Спина, шия та верхня частина хвоста — чорні або сиві («чепрак»). Всі інші частини тіла (голова, вуха, кінцівки) — насиченого рудувато-коричневого (тан) кольору. Вуха зазвичай мають темніший відтінок. Невелика біла пляма на грудях є допустимою.
