Історія породи: від витоків до відродження
Історія цієї породи сповнена драматизму. Багато хто помилково вважає, що «червоно-білий» - це просто варіація звичайного ірландського сетера, але насправді все навпаки. Історичні факти свідчать, що саме плямисті собаки були прабатьками всіх ірландських спаніелів та сетерів. Перші письмові згадки про червоно-білих собак датуються ще 17-м століттям. У ті часи вони були незамінними помічниками ірландських дрібних землевласників та мисливців.
Чому ж порода ледь не зникла? Все вирішила мода. У середині XIX століття почався справжній бум на собак суцільного червоного забарвлення. Вони виглядали ефектніше на виставкових рингах, і заводчики почали масово вибраковувати білих цуценят з плямами. Це призвело до того, що до початку XX століття червоно-білий сетер опинився на межі повного вимирання. Лише завдяки зусиллям окремих ірландських родин, які цінували саме робочі якості (а білого пса краще видно в полі на тлі осінньої трави), лінію вдалося зберегти.
Відродження почалося у 1920-х роках, коли ентузіасти, зокрема преподобний Ноубл Хьюстон, почали цілеспрямовану роботу з відновлення популяції. Офіційне визнання як окремої породи, незалежної від червоного сетера, відбулося значно пізніше - у 1978 році. Сьогодні це все ще рідкісна порода, яку цінують справжні знавці.
Зовнішній вигляд Ірландського червоно-білий сетера
Ірландський червоно-білий сетер відрізняється від свого червоного побратима не тільки кольором. Це собака більш атлетичної, потужної статури. Він не повинен виглядати надто легким чи витонченим - це робочий пес, створений для витривалості. Його рухи - це втілення сили та грації: розмашиста рись, голова тримається високо, хвіст продовжує лінію спини.
Голова та морда
Голова широка в черепній частині, з чітко вираженим, але не різким стопом (переходом від чола до морди). Морда квадратна, губи не повинні бути надто відвислими. Прикус ножицеподібний - це критично важливо для робочого собаки, що подає дичину. Очі мають виразний, розумний погляд, колір - від темно-горіхового до темно-коричневого. Жовті очі вважаються серйозним недоліком.
Особливості шерсті та забарвлення
Шерсть - це гордість сетера. Вона довга, шовковиста, пряма або злегка хвиляста, але ніколи не кучерява. На голові та передній частині ніг шерсть коротка. Характерною рисою є «очоси» - довга шерсть на задній стороні лап, на грудях, животі та хвості (так зване «перо»).
Забарвлення: Основний фон - білий (бажано перловий відтінок), на якому розташовані чіткі плями насиченого червоного кольору. Важливий нюанс: дрібний крап (цятки) допускається лише на морді, лапах та нижній частині ніг. На корпусі крап вважється небажаним, хоча і не є дискваліфікуючим пороком, якщо не псує загального враження.
