Історія породи італійський кане корсо
Історія кане корсо сягає своїм корінням глибокої давнини, безпосередньо до часів Римської імперії. Їхніми предками вважаються давньоримські бойові собаки «Canis Pugnax» (молоси), яких використовували для охорони, полювання на велику дичину та навіть у гладіаторських боях на аренах, де вони билися з левами та ведмедями. Ці собаки були незамінними помічниками легіонерів у військових походах.
Після падіння Римської імперії порода не зникла, а знайшла нове застосування на фермах та в маєтках італійських селян. Протягом століть кане корсо були універсальними собаками: вони охороняли худобу від хижаків, захищали домівки господарів, допомагали переганяти стада і навіть використовувалися для полювання на кабанів. Їх цінували за розум, силу, витривалість та безмежну відданість родині. В літературних джерелах згадки про подібних собак датуються ще XV століттям.
Однак у XX столітті, особливо після Другої світової війни, порода опинилася на межі зникнення. Зміна соціально-економічних умов, механізація сільського господарства та поява нових порід призвели до того, що потреба в кане корсо значно зменшилася. На щастя, завдяки групі ентузіастів на чолі з доктором Паоло Бребером у 1970-х роках почалася програма з відновлення породи. Вони розшукували вцілілих представників у віддалених куточках Італії та почали планомірне розведення.
Зусилля увінчалися успіхом. У 1994 році порода була визнана на національному рівні в Італії, а в 1996 році отримала попереднє визнання Міжнародної кінологічної федерації (FCI). Сьогодні кане корсо знову популярні в усьому світі, але тепер вони частіше виступають у ролі компаньйонів та членів родини, хоча їхні робочі якості, як і раніше, на висоті. Вони мають багато спільних рис з іншими молосами, такими як неаполітанський мастиф, що також є їхнім близьким родичем, та бурбуль, який має схоже охоронне призначення.
Як виглядає італійський кане корсо: опис зовнішності
Кане корсо — це собака великого розміру, атлетичної та міцної статури, але при цьому елегантний і без зайвої громіздкості. Його вигляд випромінює силу, впевненість та спокій. Це гармонійно складений собака, у якого довжина корпусу трохи перевищує висоту в холці.
- Голова: Масивна, типова для молосів, з широким черепом. Довжина морди становить приблизно третину від загальної довжини голови. Перехід від чола до морди чітко виражений.
- Морда: Дуже широка і глибока. Ширина морди майже дорівнює її довжині. Верхні губи відвислі, прикривають нижню щелепу, створюючи характерний «брилястий» вигляд. Прикус — легкий перекус.
- Очі: Середнього розміру, овальної форми, посаджені прямо. Колір очей зазвичай темний, в тон забарвлення, але допускаються і світліші відтінки. Погляд розумний, уважний і проникливий.
- Вуха: Висячі, трикутної форми, широкі біля основи, посаджені високо над вилицями. Раніше вуха і хвіст традиційно купірували, оскільки це зменшувало їхню вразливість під час роботи та сутичок з хижаками. Сьогодні в багатьох країнах купірування заборонено, і все більше собак мають природний вигляд.
- Корпус: Дуже міцний, з добре розвиненою мускулатурою. Спина пряма, грудна клітка об’ємна і глибока.
- Хвіст: Посаджений досить високо, товстий біля основи. Традиційно купірувався на рівні четвертого хребця. Некупірований хвіст під час руху піднімається, але ніколи не закручується в кільце.
- Шерсть: Коротка, блискуча, дуже густа, з невеликим підшерстям, яке стає щільнішим взимку. На дотик шерсть жорстка, але не гладка.
- Забарвлення: Допускаються чорний, свинцево-сірий, шиферно-сірий, світло-сірий, світло-рудий, оленячий, темно-рудий та тигровий (смуги на рудому або сірому фоні). У рудих і тигрових собак на морді повинна бути чорна або сіра маска, яка не виходить за лінію очей.
