Кан гуічо (Куіскуело)

Історія цієї породи оповита туманами гірської Галісії. Кан гуічо з давніх-давен полохали дрібну дичину на Іберійському півострові, будучи незамінними помічниками місцевих селян. Породу вправних чотирилапих мисливців вивели не стільки шляхом цілеспрямованої селекції в лабораторіях, скільки шляхом природного відбору та народної селекції, ймовірно, за участі вестготських шпіців, а пізніше – з домішками крові собак типу коргі. Існує теорія, що предки цих собак прибули на півострів разом з кельтськими племенами або вікінгами.

Відтак квіскуело з’явились за ініціативи людини і стали для неї вірним другом у суворих умовах сільської місцевості. Вони виконували роль “собаки для всього”: охороняли двір, пасли худобу, але головним їхнім покликанням було полювання на кроликів у колючих чагарниках, куди великі собаки не могли пролізти.

Давня історія породи мало не обірвалась наприкінці ХХ століття. Урбанізація та зміна методів сільського господарства призвели до зменшення попиту на таких помічників. Для того, щоб не втратити її чудесних представників, влада Іспанії (зокрема регіону Галісія) оголосила курс на відновлення популяції кан гуічо. Було створено програму збереження генетичного фонду. Національний клуб цієї породи звітує про перші успіхи, однак вона досі залишається рідкісною і майже невідомою поза своєю Батьківщиною, на відміну від таких порід, як кай лео, що мають своїх поціновувачів у США.

Зовнішність кан гуічо – це втілення функціональності. Тут немає нічого зайвого, що заважало б стрімкому бігу крізь хащі. Зовні кан гуічо нагадують лисиць – зокрема, подовженою мордочкою і вухами, що стирчать вгору. Це надає їм хитрого та водночас настороженого вигляду. Схожість може посилити золотаве забарвлення шерсті, однак варіанти окрасу цих мисливців – не перелічити.

Особливості екстер’єру

• Голова: Клиноподібна, пропорційна до тіла. Череп помірно широкий, перехід від чола до морди (стоп) помітний, але не різкий.
• Очі: Виразні очі кан гуічо забарвлені в тон густої, напівдовгої шерсті. Вони мають мигдалеподібну форму та живий, інтелектуальний блиск. Погляд завжди уважний, скануючий простір.
• Вуха: Стоячі, трикутної форми, досить великі відносно голови, дуже рухливі. Це їхній головний “локатор”.
• Корпус: У них міцний і компактний корпус з коротким крупом. Формат тіла дещо розтягнутий, але не так сильно, як у такс. Спина пряма і сильна.
• Кінцівки: Мускулисті ноги і шия. Кінцівки сухі, з міцним кістяком, пристосовані для швидкого старту з місця. Лапи компактні, “котячі”.
• Грудна клітка: Широка і глибока грудна клітка виказує здатність до виснажливої погоні та забезпечує достатній об’єм легенів.
• Хвіст: Хвіст собаки опущено донизу або він тримається паралельно до землі у стані спокою. При збудженні може підійматися вище лінії спини, але ніколи не закручується у кільце.

Шерсть заслуговує окремої уваги. Це щільний покрив, який захищає собаку від дощу, вітру та колючок. Забарвлення може бути найрізноманітнішим: це і суцільний колір (рудий, пісочний), і поєднання двох, і триколор. Часто можна зустріти коричневих або сірих квіскуело. Цікаво, що деякі кінологи порівнюють їх статуру з іншими мисливцями, наприклад, герта пойнтер, хоча масштаб і стиль роботи у них зовсім різні.

Природа обдарувала квіскуело енергійним темпераментом і неймовірним азартом до життя. Це не диванний песик, хоча він і любить комфорт. Ці жваві собаки ніколи не можуть всидіти на місці, потребують ігор і спілкування. Їхня нервова система дуже стійка, вони не схильні до істерик, але реакції у них блискавичні.

Справжній кан гуічо не стане приховувати вдячність, коли господар присвятить йому деякий час для забави. Він буде стрибати, “посміхатися” і всіляко демонструвати свою прихильність. На уважне ставлення з боку людини він відповість абсолютною собачою відданістю. Однак, варто пам’ятати про їхню самостійність. Як і багато примітивних порід, наприклад, мексиканський голий собака (ксолоітцкуінтлі), квіскуело звикли приймати рішення самостійно під час полювання, тому сліпого послуху від них чекати не варто.

З таким домашнім улюбленцем варто вирушати у заміську мандрівку, на активну прогулянку і, звісно, на полювання. Там собака здивує своєю фізичною витривалістю та умінням працювати носом. Кан гуічо – допитливий пес, якому до вподоби пізнавати щось нове, будь то новий маршрут у парку чи нова іграшка-головоломка.

Кан гуічо (куіскуело) — крихітний галісійський кроликолов із гострими вушками: спритний, жвавий, відданий і пильний. Це рідкісний малий примітивний хорт, одна з чотирьох корінних порід Галісії, врятована від зникнення (офіційно визнана 2001 року). Впізнаваний за стоячими вухами-«гуічас», він невтомно полює на кролика в горах завдяки дрібному спритному тілу, а вдома стає ласкавим компаньйоном. Мисливський інстинкт сильний, тож із котами обережно. Як аборигенна порода надзвичайно здоровий; серед нечастих ризиків — вивих колінної чашечки та хвороби зубів; генофонд обмежений.

Хоча кан гуічо – штучно відновлена та стандартизована порода, тривала історія цих іспанських мисливців (які століттями виживали завдяки природному відбору) досі не позначилась генетичними недугами. Це аборигенний тип собак з дуже міцним імунітетом. Життєлюбні та енергійні собаки можуть провести 12-14 років життя, так і не пізнавши серйозних проблем зі здоров’ям.

Проте, господарям варто звернути увагу на наступні аспекти:

• Опорно-руховий апарат: Через високу активність можливі травми лап, розтягнення зв’язок. У похилому віці, як і в багатьох активних порід, можлвио розвиток артриту.
• Зуби: Регулярна гігієна ротової порожнини є обов’язковою, оскільки дрібні породи схильні до утворення зубного каменю.
• Вуха: Оскільки вуха відкриті і стоячі, в них може потрапляти бруд під час прочісування чагарників.

Очевидно, що для квіскуело, який допомагає господарю вести слід диких тварин, велике значення мають щеплення. Сказ, лептоспіроз, чумка – це вороги, від яких захистить лише вакцинація. Вберегти свого чотирилапого компаньйона від інфекцій та кліщів дозволить регулярна обробка спеціальними препаратами та огляд після кожної прогулянки лісом.

Домашній улюбленець кан гуічо – зовсім не домашній собака у звичному розумінні “диванної подушки”. Він захиріє у квартирі і не всидить у стінах приватного будинку за містом без діла. З таким компаньйоном не насидишся – він постійно вимагатиме прогулянок. Чим вони будуть активнішими – тим краще для фізичного та ментального здоров’я пса.

Господарю слід забезпечити собаку достатнім рівнем фізичних навантажень. А також чистити його кожного разу, коли ці навантаження будуть виконані на природі. Шерсть квіскуело має здатність самоочищуватися, але реп’яхи самі не випадуть. Вичісувати собаку достатньо 1-2 рази на тиждень жорсткою щіткою. У період линьки (весна та осінь) процедуру варто проводити щодня.

Той факт, що квіскуело добре ладнає з тваринами по сусідству, не позбавляє його жаги до полювання. Тож заради рідкісної породи господарю й самому доведеться стати “мисливцем” – полювати за новими враженнями для свого собаки. Купання проводять тільки за потреби, використовуючи шампуні для жорсткошерстних порід, щоб не порушити природний жировий баланс шкіри.

Допитливі і комунікабельні квіскуело добре надаються до дресирування, якщо знайти до них правильний підхід. Вони люблять проводити час поряд з людиною, особливо – в рухливих іграх і тренуваннях (аджиліті, курсінг). Господарю слід використовувати тільки м’які методи дресирування, засновані на позитивному підкріпленні (ласощі, гра).

Усім мисливським породам собак властива самостійність у прийнятті рішень і певна незалежність, тож тиснути на собаку не варто. Жорсткість лише замкне собаку в собі або зробить його агресивним. Краще насолоджуватись заняттями на свіжому повітрі, наслідуючи життєрадісний настрій собаки. При цьому авторитет і вищість господаря повинні залишатись непорушними. Важливо з раннього віку навчати цуценя команді “До мене!”, оскільки захопившись запахом, квіскуело може “заглухнути” і побігти за обрій.

Собака-“вічний двигун” прибіг додому і зазирає до миски… що б ви туди не поклали, він з апетитом з’їсть свій обід. Представники породи квіскуело невибагливі щодо їжі, у них відмінний апетит і “міцний шлунок”. Тож її калорійність і склад – у повній відповідальності господаря. Перегодовувати їх небезпечно, адже зайва вага згубна для такого рухливого пса, хоча за розмірами вони можуть нагадувати чихуахуа, апетит у них як у великого собаки.

Енергійним собакам, які увесь день проводять в русі, важливо споживати достатньо білків. Не тільки м’яса (яловичина, індичка), а й якісних субпродуктів (серце, печінка). Нижче наведено приклад збалансованого раціону для дорослого активного квіскуело:

Щоб голодний домашній улюбленець не вирушив на пошуки сусідського кролика, завжди вчасно наповнюйте його миску. Годувати дорослого собаку слід двічі на день після прогулянки. В мисці не варто залишати недоїдки, а ось миска з питною водою повсякчас має бути повною, особливо після активних ігор у спеку.

• Ім’я з характером: “Guicho” на місцевому діалекті може означати “жвавий”, “хитрий” або “гострий”, що ідеально описує характер та зовнішність (гострі вуха) цього собаки.
• Поліглот полювання: Цей собака використовує різні види гавкоту, щоб сповістити господаря про тип знайденої здобичі або про те, наскільки близько вона знаходиться.
• Спадщина кельтів: Деякі дослідники вважають, що ця порода є прямим нащадком собак, яких використовували стародавні кельти для полювання в кам’янистій місцевості.
• Майстер маскування: Завдяки своєму забарвленню, квіскуело може ставати майже невидимим у сухій траві та осінньому листі.