Історія та відродження породи Канадська ескімоська собака
Історія походження канадської ескімоської собаки налічує щонайменше 4000 років, що робить її однією з найдавніших порід собак у Північній Америці. Її предки прибули на континент разом з народом туле (попередниками сучасних інуїтів) із Сибіру. Протягом тисячоліть ці собаки були невід’ємною частиною життя ескімосів. Вони були єдиним засобом пересування на далекі відстані, допомагали перевозити вантажі, полювати на тюленів, оленів карибу та навіть захищати своїх господарів від білих ведмедів. Інуїти називали свого вірного супутника «Кіммік», що просто означає «собака».
З приходом європейців і розвитком технологій, зокрема снігоходів у 1950-60-х роках, потреба в їздових собаках різко скоротилася. Популяція Кіммік почала катастрофічно зменшуватися. Цьому сприяли також епідемії хвороб, завезених з півдня, та, на жаль, масові винищення собак урядовими службами в рамках програм асиміляції інуїтських громад. До початку 1970-х років порода опинилася на межі повного зникнення – у світі залишалося лише близько 200 чистокровних особин.
На щастя, у 1972 році завдяки зусиллям ентузіастів, зокрема Білла Карпентера та Джона МакГрата, за підтримки уряду Канади та Канадського кінологічного клубу (CKC) було засновано «Проєкт з відновлення ескімоської собаки» (Eskimo Dog Recovery Project). Дослідники вирушили у найвіддаленіші куточки канадської Арктики, щоб знайти залишки чистокровного поголів’я на півостровах Бутія, Мелвілл та острові Баффіна. Завдяки цій програмі розведення породу вдалося врятувати. У 1986 році були зареєстровані перші цуценята проєкту, які стали генетичною основою для сучасного поголів’я. Попри ці зусилля, канадська ескімоська собака й досі залишається дуже рідкісною породою.
Стандарт та зовнішній вигляд: сила та витривалість
Канадська ескімоська собака – це потужний собака середнього та вище середнього розміру, створений для важкої роботи в екстремальних умовах. Його зовнішній вигляд випромінює силу, енергію та витривалість. Для породи характерний яскраво виражений статевий диморфізм: самці значно більші, масивніші та мають густішу «гриву» на шиї та плечах, ніж самки.
- Статура: Міцна, м’язиста, з потужним кістяком. Корпус компактний, грудна клітка глибока і широка, що забезпечує достатньо місця для серця та легень, необхідних для тривалої роботи.
- Голова: Клиноподібної форми, з широким черепом. Морда середньої довжини, не надто загострена.
- Очі: Зазвичай темно-карі, мигдалеподібні, косо посаджені, що надає собаці дещо дикого, хитрого виразу. Блакитні очі є дискваліфікуючою ознакою.
- Вуха: Короткі, товсті, трикутної форми, стоячі. Вони вкриті густою шерстю, що захищає їх від обмороження.
- Шерсть: Головний захист собаки від арктичного холоду. Вона подвійна, з дуже щільним, м’яким підшерстком довжиною близько 5 см та жорстким, прямим остьовим волоссям довжиною 8–15 см. Така структура забезпечує чудову теплоізоляцію і водовідштовхувальні властивості.
- Хвіст: Великий, пухнастий, загнутий на спину у формі серпа. Під час сну собака часто згортається клубком і вкриває ніс хвостом, щоб зігріти повітря, яке вдихає.
- Забарвлення: Допускаються практично будь-які забарвлення та їх комбінації. Найпоширеніші – білий, чорно-білий, сіро-білий, рудо-білий. Часто на морді є характерна «маска».
