Кангал

Кангальський карабаш – це жива легенда Туреччини і єдина офіційно визнана в країні порода серед місцевих собак, що має статус державного скарбу. Її оголошено національним надбанням, зображення цих велетнів можна зустріти на турецьких лірах та поштових марках. Історія цих тварин сягає корінням у глибоку давнину, часів Вавилону та Ассирії, хоча основний осередок формування породи – область Сівас у Центральній Туреччині.

Назва породи походить від міста Кангал, де відома династія землевласників століттями розводила цих собак для захисту отар від вовків, шакалів та навіть ведмедів. На відміну від багатьох європейських вівчарок, Кангал розвивався в умовах суворої ізоляції. Цей ізольований розвиток призвів до того, що генофонд карабашів практично не містить домішок інших порід. Це унікальний випадок збереження архаїчного типу молосів у сучасному світі.

У 80-х роках минулого століття перші представники породи потрапили у США завдяки ентузіастам Нельсону та Джудіт Нельсон, звідки почався їхній шлях у західні країни. Проте Туреччина ревно оберігає своє надбання: вивіз чистокрового кангальського карабаша за межі батьківщини суворо регламентований і часто заборонений законом без спеціальних дозволів. Тому зустріч із справжнім, аборигенним Кангалом за межами Туреччини – виняткова подія для будь-якого кінолога.

Кангальський карабаш – могутній собака, зовнішність якого випромінює спокійну силу. Головною візитівкою породи є “карабаш”, що в перекладі з турецької означає “чорна голова”. Саме наявність чорної маски на морді є обов’язковою ознакою чистопородності.

Голова та корпус

У Кангала масивна, широка голова, пропорційна до тіла, з ледь помітним переходом від чола до морди. Щелепи потужні, прикус ножицеподібний. Вуха трикутні, середнього розміру, із заокругленими кінчиками. У звичному розслабленому стані вони звисають донизу, прилягаючи до голови, але коли собака насторожується – вони ледь підіймаються вгору, повертаючись у бік джерела звуку. Раніше в Туреччині вуха часто купірували, щоб вовк не міг за них схопити, але зараз у багатьох країнах Європи ця практика заборонена.

Корпус тварини трохи розтягнутий, з добре розвиненою мускулатурою, яку вкриває густа шерсть. Грудна клітка глибока, опускається до ліктів, що забезпечує великий об’єм легенів для тривалого бігу. Довгий пухнастий хвіст собаки є ще одним індикатором настрою: у спокої він опущений і ледь загнутий на кінці, а при збудженні чи в русі високо підіймається і згортається у щільний бублик на спині.

Шерсть та забарвлення

Забарвлення короткої, але дуже густої шерсті варіюється у різних відтінках коричневого: від світлого пісочного (dun) до темно-сірого або рудого. Важливою деталлю є те, що шерсть має подвійну структуру: жорсткий остьовий волос та надзвичайно щільне підшерстя, яке захищає собаку як від спеки +40°C, так і від морозу -30°C. Міцна тілобудова представників породи виявляє їхню фізичну міць і витривалість, а структура шерсті робить їх невразливими до погодних негараздів.

Часто любителі собак плутають Кангала з іншими турецькими породами. Наприклад, білосніжний акбаш – це зовсім інша лінія розведення, хоча й виконує схожі функції. Також існує плутанина з терміном анатолійська вівчарка (карабаш), яку на Заході часто вважають узагальненою назвою, тоді як турецькі кінологи наполягають на унікальності саме Кангала.

Самостійність, сміливість і незалежність – провідні риси характеру кангальського карабаша. Це собака з виразним почуттям власної гідності. Він не буде приносити м’ячик по сто разів або запобігати перед господарем. Кангал – це партнер, а не слуга. Щоб ці якості не стали на заваді стосункам з людиною, цуценя слід виховувати з малечку, встановлюючи чітку ієрархію.

• Територіальний інстинкт. У Кангала він розвинений максимально сильно. Це робить його ідеальним сторожем. Він чітко знає межі своєї ділянки і не пропустить чужинця без дозволу господаря.
• Врівноваженість. На відміну від багатьох службових порід, Кангал не схильний до зайвої агресії чи істерики. Він атакує лише у крайньому випадку, коли загроза реальна. Собака з хоробрістю вступає у бійку з вовком або шакалом, може відлякати ведмедя, але ніколи не чіпатиме маленьку собачку чи дитину, якщо вони не становлять загрози.
• Ставлення до сім’ї. “Свою” зграю (родину господаря, дітей, інших домашніх тварин) Кангал обожнює і бере під опіку. Він дозволяє дітям багато вільностей, але залишати величезного пса наодинці з малюками все ж не варто через його габарити.

Поза службою поводиться мирно, часто здається флегматичним лежебокою. Але без праці впадає у депресію або стає агресивним від нудьги. Кангальський карабаш потребує свободи пересування, соціалізації та авторитетності у вихованні. Це серйозна собака для серйозних людей.

Кангал — велетенський турецький страж отар: могутній, спокійний і безстрашний охоронець худоби, здатний протистояти вовку й ведмедю. Удома він урівноважений і ніжний із родиною, але сила й самостійність роблять його непридатним для новачка й квартири — потрібні простір, робота й рання соціалізація. Зі здоровʼя характерні дисплазія суглобів і ризик завороту шлунка; уночі він схильний гавкати, охороняючи територію.

Кангали – аборигенна порода, що пройшла жорсткий природний відбір, тому вони значно здоровіші за більшість штучно виведених гігантів (наприклад, мастифів чи догів). Однак великий і важкий Кангал може набути проблем, характерних для всіх великих порід.

Найпоширеніша проблема – дисплазія тазостегнових суглобів. Собака невтомний у службі і швидко бігає, проте його опорно-руховий апарат не захищений від перевантажень, особливо у щенячому віці. Категорично не можна перегодовувати підлітка-кангала, щоб зайва вага не викривила кістки.

Інколи представники породи страждають на гіпотиреоз, у них трапляється заворот повіки (ентропіон), що вимагає хірургічного втручання. Щоб не трапилось з домашнім улюбленцем, слід пам’ятати, що він має високу чутливість до анестезії. Це особливість багатьох пастуших собак, про яку обов’язково треба попередити ветеринара перед будь-якою операцією. Імунітет у кангальських карабашів формується повільно, тому питання щеплень цуценяти слід вирішувати якомога раніше та суворо дотримуватися графіку.

Квартирне проживання – абсолютний протипоказ для утримання собаки породи кангальський карабаш. Навіть у приватному будинку йому забракне місця і свободи, якщо ділянка замала (менше 10-15 соток). Кангалів заводять на просторому подвір’ї, огородженому високим парканом (мінімум 2 метри), де собака буде обживати і охороняти “свою” територію. Паркан має бути заглиблений у землю, адже Кангал любить рити ями і може зробити підкоп.

Утім, наявність двору не замінить службовій породі прогулянок і тренувань за межами території. Фізичні навантаження для кангальського карабаша не менш важливі, ніж харчування і відпочинок. Собаку категорично не можна тримати на ланцюгу. Від цього горда тварина стає озлобленою, некерованою і страждає фізично.

Гігієна

Його густа шерсть линяє дуже сильно сезонно (навесні та восени). У цей період вичісування стає щоденною необхідністю. В інший час достатньо вичісувати собаку один-два рази на тиждень спеціальним гребінцем або фурмінатором для великих порід. Домашнього улюбленця не варто часто купати, оскільки його шерсть має водовідштовхувальні властивості і захисний жировий шар. Слід регулярно чистити йому вуха (оскільки висяча форма сприяє накопиченню бруду) і оглядати шерсть на предмет кліщів та паразитів після прогулянок у полях.

Цуценя Кангала повинно зростати поруч з людьми та іншими тваринами – це врятує господаря від неприємностей у майбутньому. Рання соціалізація (виходи в місто, знайомство з гостями, іншими собаками) сприятиме дотриманню дисципліни, яку слід встановлювати твердо і послідовно. Незалежний норов собаки вимагає авторитетності господаря, але не жорстокості. Кангал не терпить фізичного покарання – воно лише зруйнує довіру.

Кангальський карабаш – службова порода, тому добре надається до дресирування, але не чекайте від нього автоматизму німецької вівчарки. Кангал завжди думає, перш ніж виконати команду. Якщо він вважає команду безглуздою, він може її проігнорувати. Основний курс слухняності (ОКД) є обов’язковим.

Варто згадати, що у світі існують й інші рідкісні пастуші собаки зі складним характером. Наприклад, в Іспанії для охорони використовують Кан де Палейро, а також маловідомих, але цікавих Кан Гічо (Кіскело). Хоча вони менші за Кангала, принципи виховання незалежних пастухів схожі – повага та послідовність.

Представники породи кангальський карабаш невибагливі у їжі, що є спільною рисою всіх аборигенних пастуших собак. Історично вони їли те, що залишалось від пастухів, тому їхній метаболізм дуже ефективний. Раціон цього сильного помічника повинен містити достатньо білкових продуктів для підтримки величезної м’язової маси.

Натуральне харчування:
Частка м’са і м’ясних продуктів (яловичина, баранина, субпродукти, рубець) у ньому має складати близько 50-60% всього меню. Вуглеводи домашній улюбленець отримує з круп (рис, гречка), а вітаміни – з сезонних овочів (гарбуз, морква, кабачки). Не варто пропонувати собаці картоплю, бобові і дріжджовий хліб, які викликають бродіння.

Сухий корм:
Якщо ви обираєте сухий корм, це має бути клас “Супер-преміум” або “Холістік” для гігантських порід (Giant Breed), з додаванням хондропротекторів для суглобів.

Слід регулярно змінювати воду у питній мисці, щоб вона завжди залишалась свіжою, особливо влітку. Натомість, обідня миска між прийомами їжі має бути вільною від недоїдків – режим харчування важливий для профілактики завороту шлунка.

• Сила укусу. Кангал володіє найсильнішим укусом серед усіх порід собак у світі. Тиск його щелеп може досягати 743 PSI (фунтів на квадратний дюйм), що перевищує силу укусу лева.
• “Вовкодав”. У Туреччині їх називають “Kurtboğan”, що означає “той, що душить вовка”. Це не перебільшення – дорослий пес здатен самотужки впоратися з хижаком.
• Спеціальний нашийник. Традиційно на Кангалів надягають масивні нашийники з шипами назовні. Це робиться не для краси, а для захисту горла собаки у сутичці з вовками.
• Швидкість. Попри свої розміри, Кангал може розвивати швидкість до 50-55 км/год на коротких дистанціях.