Історія породи
Кангальський карабаш - це жива легенда Туреччини і єдина офіційно визнана в країні порода серед місцевих собак, що має статус державного скарбу. Її оголошено національним надбанням, зображення цих велетнів можна зустріти на турецьких лірах та поштових марках. Історія цих тварин сягає корінням у глибоку давнину, часів Вавилону та Ассирії, хоча основний осередок формування породи - область Сівас у Центральній Туреччині.
Назва породи походить від міста Кангал, де відома династія землевласників століттями розводила цих собак для захисту отар від вовків, шакалів та навіть ведмедів. На відміну від багатьох європейських вівчарок, Кангал розвивався в умовах суворої ізоляції. Цей ізольований розвиток призвів до того, що генофонд карабашів практично не містить домішок інших порід. Це унікальний випадок збереження архаїчного типу молосів у сучасному світі.
У 80-х роках минулого століття перші представники породи потрапили у США завдяки ентузіастам Нельсону та Джудіт Нельсон, звідки почався їхній шлях у західні країни. Проте Туреччина ревно оберігає своє надбання: вивіз чистокрового кангальського карабаша за межі батьківщини суворо регламентований і часто заборонений законом без спеціальних дозволів. Тому зустріч із справжнім, аборигенним Кангалом за межами Туреччини - виняткова подія для будь-якого кінолога.
Як виглядає Кангал: опис зовнішності
Кангальський карабаш - могутній собака, зовнішність якого випромінює спокійну силу. Головною візитівкою породи є «карабаш», що в перекладі з турецької означає «чорна голова». Саме наявність чорної маски на морді є обов’язковою ознакою чистопородності.
Голова та корпус
У Кангала масивна, широка голова, пропорційна до тіла, з ледь помітним переходом від чола до морди. Щелепи потужні, прикус ножицеподібний. Вуха трикутні, середнього розміру, із заокругленими кінчиками. У звичному розслабленому стані вони звисають донизу, прилягаючи до голови, але коли собака насторожується - вони ледь підіймаються вгору, повертаючись у бік джерела звуку. Раніше в Туреччині вуха часто купірували, щоб вовк не міг за них схопити, але зараз у багатьох країнах Європи ця практика заборонена.
Корпус тварини трохи розтягнутий, з добре розвиненою мускулатурою, яку вкриває густа шерсть. Грудна клітка глибока, опускається до ліктів, що забезпечує великий об’єм легенів для тривалого бігу. Довгий пухнастий хвіст собаки є ще одним індикатором настрою: у спокої він опущений і ледь загнутий на кінці, а при збудженні чи в русі високо підіймається і згортається у щільний бублик на спині.
Шерсть та забарвлення
Забарвлення короткої, але дуже густої шерсті варіюється у різних відтінках коричневого: від світлого пісочного (dun) до темно-сірого або рудого. Важливою деталлю є те, що шерсть має подвійну структуру: жорсткий остьовий волос та надзвичайно щільне підшерстя, яке захищає собаку як від спеки +40°C, так і від морозу -30°C. Міцна тілобудова представників породи виявляє їхню фізичну міць і витривалість, а структура шерсті робить їх невразливими до погодних негараздів.
Часто любителі собак плутають Кангала з іншими турецькими породами. Наприклад, білосніжний акбаш - це зовсім інша лінія розведення, хоча й виконує схожі функції. Також існує плутанина з терміном анатолійська вівчарка (карабаш), яку на Заході часто вважають узагальненою назвою, тоді як турецькі кінологи наполягають на унікальності саме Кангала.
