Коікерхондьє

Історія коікерхондьє нерозривно пов’язана з методом полювання на качок, відомим у Нідерландах як “eendenkooi” (качина клітка-пастка). Складна назва породи буквально перекладається з голландської як “собачка коікера” (помічника мисливця, що працює в коі). Ці собаки були виведені приблизно у XVI столітті спеціально для заманювання качок у пастку. Собака своїм грайливим виглядом та білим пухнастим хвостом провокував цікавість птахів, змушуючи їх запливати у спеціально облаштований канал-пастку, де мисливець (коікер) міг їх упіймати.

Особливе зацікавлення порода викликала у XVII-XVIII століттях, що знайшло відображення у творах класичного нідерландського живопису. Їх можна побачити на картинах таких майстрів, як Ян Стен, Рембрандт та Вермеєр. Найвідоміша історія пов’язана з принцом Вільгельмом II Оранським, якого, за легендою, врятував його коікерхондьє, розбудивши гавкотом під час нічного нападу іспанців.

На жаль, до кінця Другої Світової Війни порода опинилася на межі повного зникнення. Залишилося лише близько 25 особин. Своїм відродженням коікерхондьє зобов’язаний самовідданим зусиллям баронеси ван Харденброк ван Аммерстоль, яка в 1939 році розпочала програму з відновлення породи. Вона розсилала зображення собаки по фермах, шукаючи схожих особин. Завдяки її роботі порода була врятована і в 1971 році офіційно визнана Голландським кеннел-клубом. Вважається, що коікерхондьє брали участь у виведенні іншої відомої породи мисливських собак – новошотландського ретривера (толлера), який використовує схожу техніку приманювання здобичі.

Коікерхондьє — це елегантний, гармонійно збудований собака майже квадратного формату, де довжина тіла трохи перевищує висоту в холці. Він справляє враження жвавого, спритного та водночас делікатного компаньйона.

• Голова: Пропорційна до тіла, з плавним переходом від лоба до морди. Череп достатньо широкий, злегка округлий.
• Вуха: Середнього розміру, посаджені трохи вище лінії очей. Вони звисають і щільно прилягають до щік. Дуже бажаною ознакою є “сережки” – довгі кінчики шерсті чорного кольору на вухах.
• Очі: Мигдалеподібні, темно-карого кольору, з доброзичливим та уважним виразом.
• Корпус: Спина пряма та міцна, грудна клітка глибока з добре розвиненими ребрами.
• Хвіст: Довгий, досягає скакального суглоба. Собака несе його на рівні спини або трохи вище. Хвіст добре опушений, з білим “плюмажем”, що відігравав ключову роль у приманюванні качок.
• Шерсть: Особлива гордість породи. Вона середньої довжини, злегка хвиляста або пряма, але не кучерява. Підшерсток добре розвинений. Шерсть має водонепроникні властивості, до неї майже не прилипає бруд, що значно полегшує догляд. Остаточного вигляду та блиску шерсть набуває у віці близько двох років.
• Забарвлення: Яскраві, чітко окреслені плями чистого оранжево-червоного кольору на білому фоні. Червоний колір має переважати. Чорні “сережки” на вухах та білий хвіст є дуже бажаними ознаками.

Темперамент коікерхондьє – це дивовижне поєднання рис. Вдома це спокійний, ніжний та вихований компаньйон, а на вулиці – енергійний, грайливий та працьовитий спортсмен. Вони дуже орієнтовані на свою родину і створюють міцний зв’язок з господарем. Ці собаки розумні, уважні та завжди готові догодити, що робить їх чудовими учнями.

Однак, потенційним власникам варто знати про їхню чутливість та стриманість. До незнайомців коікерхондьє ставляться насторожено і недовірливо, уникаючи контакту. Вони не агресивні, але їм потрібен час, щоб прийняти нову людину у своє коло довіри. Рання та правильна соціалізація є критично важливою для цієї породи, щоб уникнути надмірної сором’язливості чи нервозності.

Вони добре ладнають з дітьми, якщо ростуть разом і діти навчені поважати особистий простір собаки. З іншими домашніми тваринами, включно з котами, вони також можуть мирно співіснувати за умови правильного знайомства. Проте їхній мисливський інстинкт може проявлятися щодо дрібних тварин та птахів на вулиці.

Коікерхондьє — руда «качина принада» Нідерландів: елегантний, веселий і відданий, жвавий, розумний і людиноорієнтований. Це давня нідерландська порода, історично приманка для качок у пастках-коойкер; невеликий, схожий на спанієля собака із самоочисною шерстю поєднує веселу відданість удома зі спритністю справжнього спортивного пса надворі, добрий із дітьми. Він чутливий і стриманий до чужих, тож потребує м’якої дресури й соціалізації. Через обмежений генофонд у породі є спадкові хвороби — некротизуюча мієлопатія (ENM), хвороба фон Віллебранда (vWD) та вивих колінної чашечки, тож важливий вибір заводчика.

Загалом коікерхондьє — це досить здорова порода, багато в чому завдяки зусиллям клубів породи, які ретельно контролюють розведення. Однак через малий генофонд на етапі відновлення, порода має схильність до певних спадкових захворювань. Відповідальні заводчики завжди тестують своїх собак на генетичні недуги.

1. Хвороба фон Віллебранда (VWD): Це спадкове порушення згортання крові, схоже на гемофілію у людей. Існує ДНК-тест для виявлення носіїв цього захворювання, що дозволяє виключати їх з розведення.
2. Спадкова некротизуюча мієлопатія (ENM): Це прогресуюче неврологічне захворювання, яке призводить до паралічу та смерті. На щастя, воно є рецесивним, і існує надійний ДНК-тест для ідентифікації носіїв.
3. Вивих колінної чашечки (Patellar Luxation): Поширена проблема серед невеликих порід собак, коли колінна чашечка зміщується зі свого нормального положення.
4. Поліміозит: Запальне захворювання м’язів, яке може викликати слабкість та проблеми з ковтанням. Це відносно нове захворювання для породи, і дослідження тривають.
5. Проблеми з очима: Іноді зустрічається катаракта та дистихіаз (ріст вій у напрямку очного яблука).

Профілактика полягає у виборі цуценяти від перевірених заводчиків, які надають результати генетичних тестів батьків, а також у регулярних ветеринарних оглядах, збалансованому харчуванні та підтримці оптимальної ваги собаки.

Грумінг та догляд за шерстю

Догляд за шерстю коікерхондьє напрочуд простий. Їхня шерсть має унікальну властивість відштовхувати бруд та воду. Після прогулянки болотом достатньо дати собаці висохнути, і більша частина бруду просто обсиплеться. Рекомендується розчісувати собаку раз на тиждень, щоб видалити відмерлі волоски і запобігти утворенню ковтунів, особливо за вухами та на “штанах”.

Купати коікерхондьє часто не варто, лише за крайньої потреби, оскільки часте миття змиває природний захисний жировий шар, роблячи шерсть менш стійкою до вологи та бруду. Особливу увагу слід приділяти чистоті вух, оскільки їхня висяча форма може сприяти розвитку інфекцій. Регулярно оглядайте та чистьте вуха спеціальним лосьйоном. Також не забувайте про стрижку кігтів та догляд за зубами.

Дресирування та соціалізація

Представники цієї породи поєднують гострий розум і величезне бажання догодити господарю, що створює чудові передумови для навчання. Однак ключова риса характеру голландського спанієля — висока чутливість. Вони абсолютно не терплять грубого поводження, криків чи фізичних покарань. Такий підхід може назавжди зруйнувати довіру та зробити собаку полохливим і закритим.

Дресирування має базуватися виключно на позитивному підкріпленні: похвала, ласощі, іграшки. Будьте послідовними, терплячими та справедливими. Тренування – надзвичайно важливий аспект життя цього мисливського собаки. Їм потрібні не лише фізичні, але й розумові навантаження. Коікерхондьє з величезним задоволенням займаються різними видами собачого спорту: аджиліті, флайбол, обідієнс, ноузворк.

Харчування: як уникнути зайвої ваги

Як і багато спанієлів, коікерхондьє мають схильність до переїдання та, як наслідок, до набору зайвої ваги. Їхній апетит може бути невгамовним, тому контроль за розміром порцій лежить виключно на власнику. Не піддавайтеся на благаючі очі та не дозволяйте випрошуванню ласощів увійти у звичку.

Основою раціону має бути високоякісний корм (сухий або натуральний) з високим вмістом білка тваринного походження. Уникайте кормів з великою кількістю зернових. Розмір порції слід підбирати індивідуально, залежно від віку, ваги та рівня активності собаки. Забезпечте тварині постійний доступ до свіжої питної води.

Хоча коікерхондьє іноді називають спанієлем, він має свої унікальні риси. У порівнянні з іншими породами, такими як вельш-спрингер-спанієль, коікер менший за розміром і більш стриманий з незнайомцями. На відміну від більш масивного та спокійного кламбер-спанієля, коікерхондьє значно енергійніший та потребує більше руху. Його мисливська техніка “приманювання” також відрізняється від класичної роботи спанієля, який піднімає птицю на крило. Ближчим за типом темпераменту та енергії до нього може бути бретонський еспаньйол, хоча той є лягавим собакою і має дещо іншу спеціалізацію.

• Собака-рятівник: Найвідоміший коікерхондьє в історії належав принцу Вільгельму Оранському (Мовчазному). Легенда свідчить, що в 1572 році собака на прізвисько Помпі врятував життя принца, піднявши тривогу, коли вночі до його намету підкралися іспанські вбивці.
• Мистецька спадщина: Цих собак можна побачити на багатьох картинах голландських майстрів XVII-XVIII століть, що свідчить про їхню популярність у ті часи.
• “Сережки” не для краси: Характерні чорні кінчики на вухах, які називають “сережками”, не лише прикраса. Вважалося, що вони роблять собаку більш помітним для качок, посилюючи ефект приманки.
• Тиха робота: На відміну від багатьох мисливських собак, коікерхондьє мав працювати тихо, не гавкаючи, щоб не сполохати качок. Ця риса збереглася і донині – вони не схильні до безпричинного гавкоту.