Історія виникнення: від мисливця до аристократа
Історія цієї унікальної породи нерозривно пов’язана з ім’ям сера Джосліна Лукаса (Sir Jocelyn Lucas), відомого британського заводчика і політика. У середині XX століття, а точніше в кінці 1940-х років, він зіткнувся з проблемою: його улюблені сіліхем-тер’єри ставали занадто масивними для ефективної роботи в норах, а також мали певні труднощі при пологах через великі голови цуценят. Сер Лукас прагнув створити ідеального робочого тер’єра — меншого, спритнішого, але з тим самим «вогнем» всередині.
Рішенням стало схрещування його ліній сіліхемів з однією з найдавніших і найстійкіших порід. Для покращення робочих якостей було залучено норфолк-тер’єр. Результат перевершив очікування: нащадок цих компактних собак з дрібними лапами виявився не тільки привабливим на вигляд, а й напрочуд приємним у спілкуванні та вихованні.
Традиційна впертість, притаманна групі тер’єрів, не полишила генів новоствореної породи, але вроджена привітність і весела вдача повністю компенсували цю особливість. Цікаво, що жодні інші породи, окрім згаданих двох, не приймали участі у подальшому розведенні класичних лукас-тер’єрів. Хоча варто зазначити, що у світі існують і інші рідкісні породи з унікальною історією, як-от наваррський лягавий собака, шлях становлення Лукаса є прикладом цілеспрямованої селекції заради характеру, а не лише екстер’єру.
Наразі годі шукати офіційну назву «Лукас-тер’єр» у реєстрах Міжнародної кінологічної федерації (FCI) як окрему виставкову одиницю, однак його можна знайти у тисячах домівок Великобританії та США в якості найкращого чотирилапого друга. Існує спеціалізований клуб породи, який суворо стежить за чистотою ліній.
Зовнішній вигляд та анатомічні особливості
Лукас-тер’єр — це мускулистий собака з дещо подовженим корпусом (формат розтягнутий), короткими, але дуже міцними кінцівками і майже квадратною, виразною мордочкою. Зовнішність цього собаки випромінює надійність і відсутність зайвої вичурності.
Голова та морда
Голова широка, але пропорційна тілу. Лукас-тер’єрів прикрашає характерна жорстка борідка та вуса, які надають їм вигляду мудрого дідка. Їх легко впізнати за дружнім, зацікавленим поглядом темних, круглих очей. Погляд ніколи не повинен бути злим чи настороженим. У собаки високо посаджені висячі вуха оксамитової текстури, що щільно прилягають до вилиць, і виразна чорна мочка носа.
Корпус та кінцівки
Тіло низьке, з глибокою грудною кліткою, що дозволяє серцю та легеням працювати на повну потужність під час активності. Спина рівна і міцна. Задні кінцівки мають добре виражені кути зчленувань, що забезпечує потужний поштовх. Цей компактний і підтягнутий собака справляє враження добре складеного живчика з коротким хвостом, який він тримає весело, але не закидає на спину.
Шерсть та забарвлення
Шерстний покрив заслуговує на окрему увагу. Шерсть коротка, густа і жорстка на дотик — це спадок від предків, які працювали в складних погодних умовах. Вона добре захищає собаку від дощу та колючих чагарників. Найчастіше зустрічається рудувато-коричневий колір (тан) або чорно-підпалий.
Також можна зустріти представників породи з темним чепраком (сідлом) на спині або білими відмітинами. Допускається й рідкісний окрас «ірвін» — строкатий, з хаотичними білими плямами. Міцна і груба тілобудова норфолк-тер’єра візуально помякшується генами іншого предка — сіліхем-тер’єр додав елегантності та білого кольору в палітру, тому тер’єр Лукаса виглядає більш вишуканим, ніж його «батько» норфолк.
