Малий швейцарський гончак (Малий швіцький гончак)

Історія малого швейцарського гончака нерозривно пов’язана з його “старшим братом” — швейцарським гончаком, породою з глибоким корінням, що сягає часів Священної Римської імперії. Ці собаки століттями цінувалися за свої виняткові мисливські якості. Проте на початку XX століття, а саме в 1905 році, у Швейцарії було прийнято новий закон про полювання, який суттєво змінив правила гри. Він ввів систему мисливських угідь і заборонив використання високонигих, швидких гончаків у багатьох кантонах, оскільки вони заганяли дичину (особливо косуль) за межі відведених територій.

Це поставило під загрозу існування улюблених національних порід. Швейцарські мисливці, не бажаючи відмовлятися від своїх перевірених помічників, знайшли геніальний вихід. Вони вирішили створити зменшену версію своїх гончаків — низькорослу, або “нідерлауфхунда” (Niederlaufhund). Для цього вони почали цілеспрямовано відбирати менших представників швейцарських гончаків і схрещувати їх з таксоподібними бракками для закріплення коротконогості. Цей процес дозволив зберегти всі цінні робочі якості: чудовий нюх, витривалість, дзвінкий голос і мисливську пристрасть, але при цьому собака став повільнішим і працював на меншій території, що повністю відповідало новим вимогам законодавства.

Таким чином, на початку XX століття з’явилися чотири різновиди малого швейцарського гончака, що відповідають чотирьом різновидам великого. 1 червня 1905 року був заснований Швейцарський клуб малих гончаків (Schweizer Niederlaufhund-Club), а порода отримала офіційне визнання і власний стандарт. Малий швіцький гончак, як один з цих різновидів, зміг переслідувати дичину не тільки в густих заростях, але й навіть у норах, допомагаючи мисливцям у полюванні на борсуків, косуль, кабанів та зайців. На сьогоднішній день ця порода залишається доволі рідкісною і майже не зустрічається за межами Швейцарії та сусідньої Франції.

Хоча ми зосереджуємося на малому швіцькому гончаку, важливо розуміти, що він є лише одним із чотирьох офіційно визнаних типів цієї породи. Всі вони об’єднані єдиним стандартом FCI, але відрізняються забарвленням та іноді типом шерсті, що відображає їхнє походження від відповідних “великих” гончаків. Кожен з них має свою унікальну зовнішність та історію.

• Малий швіцький гончак (Schwyzer Niederlaufhund): Герой нашої статті. Має коротку, гладку шерсть білого основного кольору з великими рудими (від жовто-рудого до оранжево-рудого) плямами або суцільним “сідлом”.
• Малий бернський гончак (Berner Niederlaufhund): Найбільш впізнаваний завдяки своєму класичному триколірному забарвленню — білий з чорними плямами (або чорним “сідлом”) та рудими підпалинами над очима, на щоках, грудях і ногах. Існує у двох варіаціях: гладкошерстий і жорсткошерстий.
• Малий юрський гончак (Jura Niederlaufhund): Виглядає як мініатюрна версія гончака Бруно де Юра. Має гладку шерсть чорного кольору з рудими підпалинами над очима, на морді та ногах. Іноді допускається невелика біла пляма на грудях.
• Малий люцернський гончак (Luzerner Niederlaufhund): Має унікальне “блакитне” забарвлення, яке створюється сильним крапом чорних цяток на білому фоні. Також має чорні плями або “сідло” та руді підпалини.

Малі швейцарські гончаки — це собаки благородної зовнішності, які, попри короткі лапи, виглядають гармонійно та міцно. Їхня зовнішність є зменшеною копією великих швіцьких гончаків. Вони мають видовжений корпус з короткими, але дуже мускулистими кінцівками, що дозволяє їм бути неймовірно витривалими.

1. Голова: Суха, подовжена, з трохи опуклим черепом. Перехід від лоба до довгої та вузької морди добре виражений.
2. Очі: Овальні, темно-карі, з живим та доброзичливим виразом. Повіки щільно прилягають і мають чорну пігментацію.
3. Вуха: Одна з найвиразніших рис породи. Посаджені низько, дуже довгі, вузькі, звисають, елегантно скручуючись штопором. Вони вкриті тонкою шерстю і мають закруглені кінчики.
4. Корпус: Помірно довгий, з міцною спиною та глибокою, добре розвиненою грудною кліткою, що забезпечує достатньо місця для серця та легень.
5. Хвіст: Посаджений низько, середньої довжини, шаблевидної форми. У спокійному стані опущений, під час руху може підніматися, але не закидається на спину.
6. Шерсть та забарвлення: Малий швіцький гончак має коротку, гладку, густу і щільно прилягаючу шерсть. Основний колір — білий. На ньому розташовані великі плями від жовто-рудого до інтенсивного оранжево-рудого кольору. Невеликі цятки (крап) вважаються допустимими, але не бажаними. Суцільне руде “сідло” також поширене.

Коротконогий нащадок швіцького гончака — це собака з подвійним характером. На полюванні він перетворюється на рішучого, самостійного та азартного мисливця, який енергійно працюватиме в густих заростях, на скелястій місцевості чи в будь-якому іншому складному ландшафті. Він може працювати як самостійно, так і в зграї з іншими собаками. Його головний інструмент — феноменальний нюх і неймовірно дзвінкий голос, яким він веде звіра.

Вдома ж це зовсім інший собака. Він спокійний, врівноважений і надзвичайно лагідний. Малий швейцарський гончак міцно прив’язується до свого господаря та всієї родини. Він дружньо ставиться до знайомих людей і зазвичай добре ладнає з дітьми, особливо якщо виріс разом з ними. Проте не варто забувати про його сильний мисливський інстинкт. Через це стосунки з котами та іншими дрібними домашніми тваринами можуть бути складними. Рання та правильна соціалізація є абсолютно необхідною для гармонійного співіснування.

Невеликий розмір коротконогих швіцьких гончаків теоретично дозволяє утримувати їх у квартирі, проте це далеко не ідеальний варіант. Цим собакам життєво необхідний простір та можливість реалізувати свою енергію.

Фізичні навантаження: Це найважливіший аспект утримання. Малий швіцький гончак — це не та порода, якій достатньо двох коротких прогулянок на повідку. Їм потрібно мінімум 1,5-2 години активних вправ щодня. Ідеально, якщо це будуть тривалі прогулянки в лісі чи полі, де собака може бігати без повідка (в безпечному місці!) і використовувати свій ніс. Якщо полювання не є частиною життя собаки, його енергію можна спрямувати на собачі види спорту, такі як ноузворк, курсинг або просто тривалі походи.

Грумінг: Догляд за короткою шерстю швіцького гончака нескладний. Достатньо раз на тиждень проходитися по ній гумовою щіткою або рукавичкою для видалення відмерлих волосків. Купати собаку слід лише за необхідності. А ось чому потрібно приділяти особливу увагу — це вуха. Їхня висяча, довга форма створює ідеальні умови для розвитку бактерій та грибків. Необхідно регулярно (раз на тиждень) оглядати та чистити вушну раковину спеціальним лосьйоном, щоб запобігти розвитку отитів.

Безпека: Через надзвичайно сильний мисливський інстинкт ці собаки схильні до втеч. Якщо вони вловлять цікавий запах, то можуть забути про все на світі й побігти за ним. Тому вкрай важливо мати надійно огороджену територію і ніколи не спускати собаку з повідка в небезпечних місцях.

Дресирування малого швіцького гончака має свої особливості. З одного боку, природними передумовами для успіху є його тямущість, слухняність і сильна прив’язаність до господаря. З іншого боку, не варто забувати про характерну для всіх гончаків самостійність та впертість. Вони були виведені для того, щоб приймати рішення на відстані від мисливця, тому сліпе виконання команд не є їхньою сильною стороною.

Заняття слід проводити наполегливо, але без жорстокості. Ці собаки чутливі й погано реагують на крик та фізичні покарання. Найкраще працює позитивне підкріплення: похвала, смаколики, іграшки. Найважливішою і найскладнішою командою для вивчення є “До мене!”. Починати її відпрацювання потрібно з раннього віку в контрольованому середовищі. Якщо ви не можете забезпечити “малюка” регулярною участю в полюваннях, приділяйте більше уваги інтелектуальним тренуванням та іграм на пошук, щоб задовольнити його природні потреби.

Застарілі рекомендації про овочеві супи та молочні каші краще залишити в минулому. Сучасний підхід до харчування активного гончака вимагає збалансованого раціону, багатого на білки та жири. Найпростіший варіант — це високоякісний сухий корм класу супер-преміум або холістік, розроблений для активних собак малих або середніх порід. Він вже містить усі необхідні вітаміни та мінерали.

При натуральному годуванні основу раціону (близько 60-70%) має складати сире нежирне м’ясо (яловичина, індичка, курка) та субпродукти. Доповнювати його слід невеликою кількістю овочів (морква, гарбуз, кабачок), кисломолочних продуктів (кефір, нежирний сир) та джерелами клітковини. Важливо пам’ятати, що кількість їжі слід регулювати залежно від рівня фізичної активності вихованця, щоб уникнути набору зайвої ваги, яка створює додаткове навантаження на хребет і суглоби. Чиста питна вода повинна бути у вільному доступі 24/7.

Малий швіцький гончак — біло-рудий коротконогий швіцький слідопит із дзвінким голосом: невтомний, голосистий, працьовитий і завзятий. Це різновид малого швейцарського гончака білого забарвлення з рудими плямами, виведений швейцарськими селянами на основі більших швіцьких гончаків. Його прикметна робоча риса — надзвичайно сильний, дзвінкий голос, що долає кілометри, сповіщаючи про знайдений слід. Вдома це спокійний, лагідний член родини, але з сильним мисливським інстинктом (обережно з котами). Як робоча порода загалом міцний; головні ризики — отити через довгі вуха та IVDD через довгу спину.

Від природи міцне здоров’я представників “маленької” породи зумовлює їхню витривалість і невтомність у роботі. Це загалом здорова порода з невеликою кількістю спадкових захворювань. Проте є кілька моментів, на які варто звернути увагу:

• Вушні інфекції (отит): Це проблема №1 для всіх порід з довгими висячими вухами. Недостатня вентиляція слухового каналу створює сприятливе середовище для розмноження патогенної мікрофлори. Запобігти цьому можна лише за допомогою регулярного та ретельного чищення вух.
• Проблеми з хребтом: Через видовжений формат тіла та короткі лапи, малі швейцарські гончаки можуть бути схильні до захворювань міжхребцевих дисків (IVDD), подібно до такс. Важливо не допускати надмірної ваги та уникати надмірних стрибків з висоти.
• Травми на полюванні: Як і будь-який робочий собака, вони ризикують отримати порізи, розтягнення та інші травми під час роботи в полі. Важливо завжди мати при собі аптечку першої допомоги та оглядати собаку після кожної прогулянки на природі.

• Назва “Niederlaufhund” з німецької буквально перекладається як “низько бігаючий гончак”.
• Голос (або “заливчастий гавкіт”) малого швейцарського гончака настільки цінується мисливцями, що вони часто можуть розрізнити свого собаку серед інших лише по тональності його гавкоту.
• Незважаючи на свій невеликий розмір, ці собаки відомі своєю відвагою і використовуються для полювання не тільки на зайців, але й на косуль та навіть диких кабанів (зазвичай у зграї).
• Хоча всі чотири різновиди належать до однієї породи, на виставках їх часто судять в окремих рингах через відмінності в забарвленні.