Історія походження: як з’явився малий швіцький гончак?
Історія малого швейцарського гончака нерозривно пов’язана з його «старшим братом» — швейцарським гончаком, породою з глибоким корінням, що сягає часів Священної Римської імперії. Ці собаки століттями цінувалися за свої виняткові мисливські якості. Проте на початку XX століття, а саме в 1905 році, у Швейцарії було прийнято новий закон про полювання, який суттєво змінив правила гри. Він ввів систему мисливських угідь і заборонив використання високонигих, швидких гончаків у багатьох кантонах, оскільки вони заганяли дичину (особливо косуль) за межі відведених територій.
Це поставило під загрозу існування улюблених національних порід. Швейцарські мисливці, не бажаючи відмовлятися від своїх перевірених помічників, знайшли геніальний вихід. Вони вирішили створити зменшену версію своїх гончаків — низькорослу, або «нідерлауфхунда» (Niederlaufhund). Для цього вони почали цілеспрямовано відбирати менших представників швейцарських гончаків і схрещувати їх з таксоподібними бракками для закріплення коротконогості. Цей процес дозволив зберегти всі цінні робочі якості: чудовий нюх, витривалість, дзвінкий голос і мисливську пристрасть, але при цьому собака став повільнішим і працював на меншій території, що повністю відповідало новим вимогам законодавства.
Таким чином, на початку XX століття з’явилися чотири різновиди малого швейцарського гончака, що відповідають чотирьом різновидам великого. 1 червня 1905 року був заснований Швейцарський клуб малих гончаків (Schweizer Niederlaufhund-Club), а порода отримала офіційне визнання і власний стандарт. Малий швіцький гончак, як один з цих різновидів, зміг переслідувати дичину не тільки в густих заростях, але й навіть у норах, допомагаючи мисливцям у полюванні на борсуків, косуль, кабанів та зайців. На сьогоднішній день ця порода залишається доволі рідкісною і майже не зустрічається за межами Швейцарії та сусідньої Франції.
Як виглядає малий швіцький гончак: стандарт та опис зовнішності
Малі швейцарські гончаки — це собаки благородної зовнішності, які, попри короткі лапи, виглядають гармонійно та міцно. Їхня зовнішність є зменшеною копією великих швіцьких гончаків. Вони мають видовжений корпус з короткими, але дуже мускулистими кінцівками, що дозволяє їм бути неймовірно витривалими.
- Голова: Суха, подовжена, з трохи опуклим черепом. Перехід від лоба до довгої та вузької морди добре виражений.
- Очі: Овальні, темно-карі, з живим та доброзичливим виразом. Повіки щільно прилягають і мають чорну пігментацію.
- Вуха: Одна з найвиразніших рис породи. Посаджені низько, дуже довгі, вузькі, звисають, елегантно скручуючись штопором. Вони вкриті тонкою шерстю і мають закруглені кінчики.
- Корпус: Помірно довгий, з міцною спиною та глибокою, добре розвиненою грудною кліткою, що забезпечує достатньо місця для серця та легень.
- Хвіст: Посаджений низько, середньої довжини, шаблевидної форми. У спокійному стані опущений, під час руху може підніматися, але не закидається на спину.
- Шерсть та забарвлення: Малий швіцький гончак має коротку, гладку, густу і щільно прилягаючу шерсть. Основний колір — білий. На ньому розташовані великі плями від жовто-рудого до інтенсивного оранжево-рудого кольору. Невеликі цятки (крап) вважаються допустимими, але не бажаними. Суцільне руде «сідло» також поширене.
