Малий швейцарський гончак (Малий бернський гончак)

Історія малих швейцарських гончаків, або “нідерлауфхундів” (Niederlaufhund), нерозривно пов’язана зі змінами в мисливському законодавстві Швейцарії на початку XX століття. До цього часу в альпійських регіонах для полювання активно використовували більших, швидких швейцарських гончаків (Schweizer Laufhund). Однак, коли полювання почали проводити в обмежених за площею угіддях (так званих “ревірах”), швидкість і широкий пошук великих гончаків стали недоліком. Собаки часто заганяли дичину на територію сусідніх мисливських господарств, що створювало конфлікти.

У 1903 році було введено закон, що дозволяв полювання лише з собаками, зріст яких не перевищував 36 см у холці. Це стало вирішальним поштовхом для цілеспрямованого виведення низькорослих версій існуючих гончаків. Заводчики почали схрещувати стандартних швейцарських гончаків з меншими породами, щоб зменшити їхній зріст, але зберегти при цьому видатні мисливські якості: чуття, голос та витривалість. Для зменшення зросту бернського гончака, ймовірно, використовували таксоподібних браків, таких як вестфальський таксоподібний брак, що дозволило створити собаку з коротшими лапами, але міцним корпусом. Подібні методи селекції застосовувались і для виведення німецького брака.

Результатом цієї селекційної роботи стала поява чотирьох типів малих гончаків, кожен з яких зберіг забарвлення свого “старшого брата” з відповідного кантону. 25 липня 1905 року було засновано “Швейцарський клуб даксбраків”, який пізніше перейменували на “Швейцарський клуб нідерлауфхундів”. Ця організація взяла під свій контроль розведення та стандартизацію нової породи. Спершу малі гончаки не визнавалися як окрема порода, а лише як різновид. Однак з часом їхні унікальні риси та стабільність типу призвели до розробки окремого стандарту, який був офіційно визнаний Міжнародною кінологічною федерацією (FCI).

Малий бернський гончак — це собака прямокутного формату, помітно розтягнутий у довжину, з низькими, але міцними кінцівками. Він створює враження благородного, витривалого та сильного мисливця, незважаючи на свої компактні розміри.

• Голова: Довга, вузька, суха, з благородними рисами. Череп злегка опуклий, без зморшок на лобі. Перехід від лоба до морди помітно виражений, але не різкий.
• Морда: Довга, сильна, ніколи не загострена. Спинка носа пряма або з ледь помітною горбинкою. Мочка носа завжди чорна, з добре відкритими ніздрями.
• Очі: Овальної форми, темно-карого кольору. Погляд живий, дружелюбний та уважний. Повіки щільно прилягають, з чорною пігментацією.
• Вуха: Дуже довгі, посаджені низько, нижче лінії очей. Вони звисають, утворюючи красиві складки, і закручені біля основи. На дотик тонкі та м’які, вкриті короткою шерстю.
• Корпус: Лінія верху гармонійна, шия середньої довжини, м’язиста, з невеликим підвісом. Спина пряма та міцна. Грудна клітка овальна, добре розвинена в глибину та довжину, забезпечуючи достатньо місця для серця та легень. Живіт злегка підтягнутий.
• Хвіст: Шаблеподібний, середньої довжини, є гармонійним продовженням лінії спини. У спокійному стані звисає, під час руху або збудження може підніматися трохи вище, але ніколи не закидається на спину.
• Шерсть: Існує два різновиди:
  • Гладкошерстий: Коротка, гладка, щільно прилягає, з невеликим підшерстком.
  • Жорсткошерстий: Жорстка, прилегла, з ледь помітною “бородою” на морді. Цей тип зустрічається значно рідше.
• Забарвлення: Класичне триколірне. Основний колір — чисто білий. На ньому розташовані великі чорні плями, які можуть утворювати “чепрак” або “сідло”. Обов’язковими є руді (палеві) підпалини над очима (так звані “чотири ока”), на щоках, внутрішній стороні вух та навколо ануса. Допускається невеликий чорний крап.

Характер малого бернського гончака — це дивовижне поєднання двох протилежностей. Під час полювання — це азартний, невпинний і самостійний переслідувач, який здатний годинами йти по сліду, сповіщаючи про свій рух гучним та мелодійним голосом. Його пристрасть до роботи в крові, і він повністю віддається процесу. Він чудово орієнтується навіть у густих заростях чи на скелястій місцевості, а його короткі лапи дозволяють проникати туди, куди більший собака не пройде.

Вдома ж цей мисливець перетворюється на спокійного, лагідного і дуже відданого компаньйона. Він сильно прив’язується до своєї родини та господаря, прагне бути поруч і брати участь у всіх домашніх справах. Це чутливий собака, який тонко відчуває настрій людини і погано переносить грубість чи несправедливість. З дітьми, як правило, ладнає добре, особливо якщо росте разом з ними, проявляючи терпіння та грайливість. З іншими собаками уживається мирно, адже звик працювати у зграї. Однак, його сильний мисливський інстинкт може створювати проблеми при утриманні з дрібними домашніми тваринами, такими як коти, гризуни чи птахи. Рання та правильна соціалізація є ключовою для гармонійного співіснування.

Хоча малий бернський гончак і є невибагливим собакою, його утримання має певні особливості, пов’язані з його походженням та призначенням.

Грумінг та гігієна

Догляд за шерстю нескладний. Гладкошерстий різновид достатньо вичісувати 1-2 рази на тиждень гумовою щіткою або рукавичкою для видалення відмерлих волосків. Жорсткошерстий тип потребує періодичного тримінгу (вищипування старої шерсті) 2-3 рази на рік, щоб підтримувати структуру шерсті та здоровий вигляд шкіри. Купати собаку слід лише за крайньої необхідності, оскільки часті водні процедури можуть порушити природний захисний шар шкіри. Після прогулянок у брудну погоду достатньо протерти лапи та живіт вологим рушником.

Особливу увагу слід приділяти вухам. Їх довга, висяча форма перешкоджає циркуляції повітря, створюючи ідеальне середовище для розвитку бактерій та грибків. Необхідно регулярно, щонайменше раз на тиждень, оглядати вушну раковину, очищати її від бруду та сірки спеціальним лосьйоном. Також важливо стежити за станом кігтів і вчасно їх підстригати, якщо вони не сточуються природним шляхом.

Фізичні навантаження та активність

Це найважливіший аспект утримання породи. Малий бернський гончак — це енергійний собака, який потребує щоденних і тривалих фізичних навантажень. Звичайних прогулянок на повідку навколо будинку йому буде катастрофічно мало. Ідеальним варіантом для нього є 1,5-2 години активних занять на день, що включають біг, ігри та можливість вільно досліджувати територію.

Найкраще цей собака почуватиметься в приватному будинку з добре огородженою територією. Огорожа повинна бути надійною, оскільки, вловивши цікавий запах, гончак може зробити підкоп або спробувати перестрибнути перешкоду. Утримання в міській квартирі можливе лише за умови, що господар готовий приділяти багато часу активним прогулянкам у парках чи за містом. Без достатньої активності собака може стати неспокійним, деструктивним і почати голосно вити від нудьги.

Дресирування малого бернського гончака має свої виклики. З одного боку, це дуже розумний і кмітливий собака, який швидко засвоює команди. З іншого — його вроджена самостійність та мисливський інстинкт можуть робити його впертим. Під час полювання він звик приймати рішення самостійно, тому може ігнорувати команди, якщо вважає їх недоцільними.

Ключ до успіху — це терпіння, послідовність і позитивне підкріплення. Заняття мають бути короткими, цікавими та різноманітними. Використовуйте ласощі, похвалу та іграшки як мотивацію. Грубість, крики та фізичні покарання є абсолютно неприпустимими, оскільки вони можуть назавжди підірвати довіру чутливого собаки.

Особливу увагу варто приділити навчанню команди “До мене!”. Через сильний інстинкт переслідування, відкликати гончака, який вже взяв слід, надзвичайно важко. Тому відпускати його з повідка можна лише на добре огороджених територіях або в місцях, де немає дичини та доріг. Рання соціалізація є обов’язковою: знайомте цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими тваринами, щоб він виріс впевненим і врівноваженим собакою.

Малий бернський гончак — трикольоровий коротконогий бернський слідопит із мелодійним голосом: витривалий, наполегливий, голосистий і відданий. Це різновид малого швейцарського гончака в біло-чорно-рудому (трикольор) окрасі з кантону Берн; компактний, невтомний мисливець на дрібну дичину в горах і водночас лагідний компаньйон для активних людей. Він спокійний удома, але гучно «озвучує» слід і має сильний мисливський інстинкт (обережно з котами). Як робоча порода загалом міцний; головні ризики — отити через довгі вуха та міжхребцева хвороба дисків (IVDD) через довгу спину.

Малі бернські гончаки — це загалом здорова і витривала порода з невеликою кількістю спадкових захворювань. Завдяки тому, що порода не зазнала комерційної популярності, вона уникла багатьох генетичних проблем, притаманних іншим собакам. Проте, існують певні ризики, про які варто знати власнику:

• Вушні інфекції (отити): Як уже зазначалося, це проблема номер один для породи. Регулярний догляд та чистка є найкращою профілактикою.
• Дисплазія тазостегнових суглобів: Хоча це захворювання не є масовим для породи, воно може зустрічатися. Важливо обирати цуценя від перевірених батьків з відповідними тестами.
• Травми під час полювання: Порізи, розтягнення, укуси комах чи диких тварин — це типові ризики для будь-якого мисливського собаки. Після кожного полювання потрібно ретельно оглядати собаку.
• Проблеми з очима: З віком можуть розвиватися такі захворювання, як катаракта або прогресуюча атрофія сітківки.

Для підтримки здоров’я собаки необхідні регулярні профілактичні огляди у ветеринара, своєчасна вакцинація, обробка від паразитів (бліх, кліщів, гельмінтів) та збалансоване харчування.

Правильне харчування — запорука здоров’я та енергійності малого бернського гончака. Оскільки це активна порода, її раціон повинен бути високоякісним та збалансованим. Існує два основних підходи до годування:

1. Готові сухі корми: Це найзручніший варіант. Слід обирати корми преміум або супер-преміум класу для активних собак середніх порід. Склад корму має бути багатим на тваринний білок (м’ясо, а не субпродукти, на першому місці в списку інгредієнтів), містити корисні жири (Омега-3, Омега-6), складні вуглеводи та необхідні вітаміни й мінерали. Розмір порції розраховується відповідно до ваги, віку та рівня активності собаки, згідно з рекомендаціями виробника.

2. Натуральне харчування: Цей підхід вимагає більше часу та знань від власника. Основою раціону (близько 50-60%) має бути нежирне сире або ошпарене м’ясо (яловичина, індичка, курка) та субпродукти. Решту складають каші (гречка, рис), кисломолочні продукти (нежирний сир, кефір), сезонні овочі (морква, гарбуз, кабачок) та невелика кількість фруктів. При натуральному годуванні обов’язковим є додавання вітамінно-мінеральних комплексів, призначених ветеринаром.

Важливо: не змішуйте сухий корм і натуральну їжу в одне годування. Завжди забезпечуйте собаці доступ до свіжої питної води. Слідкуйте за вагою улюбленця, оскільки гончаки схильні до набору зайвої ваги, що створює додаткове навантаження на суглоби.

1. “Нідерлауфхунд” означає “низьконогий гончак”. Німецька назва породи Niederlaufhund точно описує її ключову особливість — короткі лапи, які були спеціально виведені для повільнішого, але більш ретельного переслідування дичини в обмежених мисливських угіддях.
2. Чотири обличчя однієї породи. Хоча ми говоримо про бернського гончака, важливо пам’ятати, що це лише один з чотирьох офіційно визнаних різновидів. Вони відрізняються лише забарвленням, яке успадкували від своїх більших “предків” з різних кантонів Швейцарії.

3. Голос як інструмент. Дзвінкий, мелодійний голос — це візитівка породи. Досвідчені мисливці за тональністю та частотою гавкоту можуть визначити, яку дичину переслідує собака і на якій стадії перебуває полювання (знайшов слід, бачить звіра, заганяє його).
4. Рідкісний скарб. За межами Швейцарії, Франції та Італії малі швейцарські гончаки є справжньою рідкістю. Більшість собак досі перебувають у руках мисливців, які цінують їх за унікальні робочі якості, а не за екстер’єр.