Малий левовий собака

Історія малого левового собаки сягає корінням у глибоке сереньовіччя, імовірно, аж до 14 століття. Центром походження породи вважається Середземномор’я, зокрема Франція та Іспанія, хоча Німеччина також заявляє про свої права на неї. Ці собаки були улюбленцями аристократії та багатих дам протягом багатьох століть.

Їх часто можна побачити на старовинних картинах, гобеленах та в літературних творах. Наприклад, зображення собак, що дуже схожі на левхенів у левовій стрижці, можна знайти у роботах Альбрехта Дюрера (16 століття) та Гойї. Їхня основна роль завжди була одна – бути компаньйоном. Вони зігрівали своїх власниць (їх навіть називали “грілками для ліжка”) і просто дарували радість.

Припускають, що левхени є частиною великої родини бішонів і, можливо, були виведені шляхом схрещування ранніх пуделів, малих собак типу барбе та інших місцевих порід-компаньйонів. Їхня спорідненість з такими породами, як мальтійська болонка, гаванський бішон та фален, є очевидною.

Однак, попри свою довгу історію, до початку 20-го століття порода опинилася на межі повного зникнення. Зміна мод, соціальні потрясіння та дві світові війни майже знищили цих чарівних собак. У 1960-х роках Малий левовий собака потрапив до Книги рекордів Гіннеса як найрідкісніша порода у світі. На той час у світі налічувалося лише кілька десятків особин.

Відродження породи – це заслуга кількох відданих ентузіастів, зокрема мадам Мадлен Беннерт з Брюсселя (Бельгія). Вона присвятила своє життя порятунку левхенів. Завдяки її зусиллям та зусиллям інших заводчиків, популяція почала повільно, але впевнено відновлюватися. У 1961 році порода була офіційно визнана Міжнародною кінологічною федерацією (FCI). Сьогодні малий левовий собака все ще залишається рідкісною породою, але їй більше не загрожує зникнення.

Левхен – це маленький, але міцний і добре збалансований собака. Він випромінює елегантність і жвавість. Його тіло трохи довше, ніж висота в холці, що надає йому прямокутного формату.

Голова, очі та вуха

Голова у левхена відносно коротка і досить широка у верхній частині черепа. Перехід від чола до морди (стоп) добре виражений. Мордочка коротка, але не плеската. Ніс завжди чорний (за винятком собак коричневого забарвлення, де він може бути темно-коричневим).

• Очі: Великі, круглі, темного кольору. Вони посаджені прямо і дивляться вперед. Погляд дуже виразний, розумний та живий.
• Вуха: Посаджені низько, на рівні очей. Вони висячі, середньої довжини і добре вкриті довгою, хвилястою шерстю, що нагадує бахрому.
• Прикус: Завжди ножицеподібний.

Тіло, хвіст та кінцівки

У малого левового собаки міцна статура для його розміру. Шия ледь вигнута, спина пряма і міцна. Груди добре розвинені. Хвіст посаджений трохи нижче лінії спини, але найголовніше – він елегантно закинутий на спину у вигляді витонченої дуги, при цьому кінчик хвоста може торкатися спини, але сам хвіст не повинен лежати на ній пласко.

Кінцівки прямі, паралельні, з хорошою мускулатурою. Лапи маленькі, округлої форми (“котячі лапи”) з вигнутими пальцями і темними подушечками.

Шерсть, забарвлення та фірмова стрижка

Шерсть – одна з найвизначніших рис породи. Вона довга, шовковиста, злегка хвиляста, але ніколи не кучерява. Дуже важливою особливістю є повна відсутність підшерстка. Це робить їх шерсть схожою на людське волосся і є однією з причин, чому породу часто рекомендують людям з алергією (вони мало линяють).

Забарвлення: Стандарт FCI для малого левового собаки допускає абсолютно всі забарвлення та їх комбінації. Вони можуть бути однотонними (чорний, білий, палевий) або плямистими (наприклад, біло-чорний, біло-рудий). Єдиний виняток – коричневий (печінковий) колір та його похідні не є бажаними, але допускаються.

Традиційна стрижка “під лева”: Саме ця стрижка дала породі її ім’я. Собаку стрижуть, залишаючи довгу шерсть (“гриву”) на передній частині тіла (від голови до останніх ребер), на передніх лапах (залишаючи “манжети”), на нижній частині задніх лап і на кінчику хвоста (утворюючи “пензлик”). Задня частина тіла, верхня частина задніх лап і основа хвоста стрижуться дуже коротко, майже до шкіри. Ця стрижка є обов’язковою для виставок і є невід’ємною частиною іміджу породи.

Малий левовий собака – це квінтесенція собаки-компаньйона. Його характер – це суцільний набір позитивних якостей. Вони надзвичайно ласкаві, ніжні та орієнтовані на людину. Цей собака буквально живе заради того, щоб бути поруч зі своїм господарем. Вони готові слідувати за вами з кімнати в кімнату, лежати у вас на колінах годинами і брати участь у всіх сімейних справах.

Це дуже життєрадісна і грайлива порода. Вони зберігають щенячу безпосередність і любов до ігор до глибокої старості. Левхен з радістю братиме участь у будь-яких забавах, чи то принесення м’ячика, чи то гра в хованки з дітьми. До речі, вони чудово ладнають з дітьми, за умови, що діти навчені поводитися з маленьким собакою дбайливо.

Вони також добре уживаються з іншими домашніми тваринами, включаючи котів та інших собак, особливо якщо росли разом з ними. Агресія їм абсолютно не властива.

Незважаючи на свій милий і декоративний вигляд, левхени дуже розумні та кмітливі. Вони швидко вчаться і прагнуть догодити господареві. Крім того, у них є ще одна несподівана риса – вони пильні і є відмінними сторожами. Вони завжди попередять вас гучним гавкотом про прихід гостей або про будь-який незвичайний шум. При цьому вони не схильні до безпричинного гавкоту.

На відміну від більш незалежних та орієнтованих на роботу порід, таких як німецький пінчер або активний датсько-шведський гардхунд, малий левовий собака живе заради спілкування з людиною. Це має і зворотний бік: вони категорично не переносять самотності. Залишені надовго наодинці, вони можуть страждати від сепараційної тривоги, що проявляється у деструктивній поведінці або безперервному гавкоті.

Малий левовий собака (левхен) — крихітний «лев» із бішонячим корінням: веселий, ласкавий, розумний і сміливий не за розміром. Це одна з найдавніших порід-компаньйонів (зображення трапляються в мистецтві ще з XIV–XVI ст.), упізнавана за традиційною стрижкою «під лева» — з пишною гривою й голеною задньою частиною. Попри мініатюрність, він хоробро захищає родину, чудово ладнає з дітьми й цінує товариство понад усе, тож погано переносить самотність. Порода загалом дуже здорова й довговічна; серед нечастих ризиків — вивих колінної чашечки, прогресуюча атрофія сітківки (PRA) та катаракта.

Малий левовий собака загалом вважається досить здоровою породою з хорошою тривалістю життя. Однак, як і у більшості чистокровних порід (особливо малих), у них є схильність до певних генетичних захворюваь. Відповідальні заводчики тестують своїх собак на ці проблеми, щоб мінімізувати ризики у потомства.

Основні спадкові проблеми:

1. Прогресуюча атрофія сітківки (PRA): Це дегенеративне захворювання очей, яке з часом призводить до повної сліпоти. Існує генетичний тест на PRA, і відповідальні заводчики ніколи не будуть в’язати носіїв цього гена.
2. Вивих колінної чашечки (Patellar Luxation): Дуже поширена проблема серед маленьких собак. Це стан, при якому колінна чашечка “вискакує” зі свого нормального положення. Це може спричиняти біль, кульгавість і, у важких випадках, вимагати хірургічного втручання.
3. Хвороба Легга-Кальве-Пертеса: Це захворювання, що вражає стегнову кістку, призводячи до дегенерації головки стегнового суглоба. Це також може вимагати операції.
4. Серцеві захворювання: Деякі лінії можуть бути схильні до проблем із серцем, зокрема до хвороби мітрального клапана.

Інші поширені проблеми

Проблеми з зубами: Як і багато декоративних порід, левхени схильні до раннього утворення зубного каменю, пародонтиту та втрати зубів. Їм потрібен регулярний догляд за зубами – чищення вдома та професійна чистка у ветеринара.

Вушні інфекції: Їхні довгі висячі вуха створюють тепле, вологе середовище, ідеальне для розвитку бактерій та грибків. Вуха потрібно регулярно оглядати та чистити.

Профілактика: Ключ до довгого та здорового життя левхена – це вибір відповідального заводчика, який надає гарантії здоров’я та результати тестів батьків. Крім того, важливі регулярні ветеринарні огляди, повноцінне харчування, контроль ваги (вони схильні до ожиріння) та достатня фізична активність.

Малий левовий собака ідеально підходить для життя у квартирі. Вони не потребують великого простору, але вимагають багато уваги до своєї шерсті та достатньо розумової та фізичної стимуляції.

Догляд за шерстю: головний виклик

Це, мабуть, найскладніший аспект утримання левхена. Їхня довга, шовковиста шерсть без підшерстка дуже схильна до утворення ковтунів. Їх потрібно розчісувати щодня, приділяючи особливу увагу ділянкам за вухами, під лапами та на животі. Якщо цього не робити, ковтуни швидко стануть настільки щільними, що їх доведеться тільки вистригати.

Стрижка: Традиційна левова стрижка – це не просто естетика, але й певною мірою практичність (менше шерсті для догляду на задній частині). Цю стрижку потрібно оновлювати кожні 4-8 тижнів. Це вимагає або навичок грумінгу від власника, або регулярних візитів до професійного грумера, що є значною статтею витрат. Деякі власники, які не беруть участі у виставках, обирають простішу “щенячу” стрижку (рівномірно коротку по всьому тілу), але вона все одно вимагає регулярного оновлення.

Купати левхена потрібно в міру забруднення, зазвичай кожні 3-4 тижні, з використанням якісного шампуню та кондиціонера для довгої шерсті.

Вправи та активність

Незважаючи на те, що левхен – щасливий “диванний” собака, він також досить енергійний і потребує регулярної активності. Йому не потрібні марафони, але він буде щасливий від щоденних прогулянок (однієї-двох) та інтенсивних ігрових сесій вдома чи на задньому дворі. Вони обожнюють грати з іграшками та вчити нові трюки.

Завдяки своєму інтелекту та бажанню догодити, малі левові собаки чудово показують себе у собачих видах спорту, таких як аджиліті, обідієнс (слухняність) та ралі-обідієнс. Це чудовий спосіб дати вихід їхній енергії та стимулювати розум.

Дресирування малого левового собаки – це задоволення, але з нюансами. Існує хибна думка, що їх складно дресирувати. Насправді, вони дуже розумні і швидко схоплюють нові команди. Проблема полягає в іншому: вони можуть бути трохи впертими і, що важливіше, дуже чутливими.

Вони абсолютно не переносять жорстких методів виховання, крику чи покарань. Це призведе лише до того, що собака “закриється” і відмовиться співпрацювати. Найкращий підхід – це виключно позитивне підкріплення: похвала, ласощі, ігри. Дресирування має бути веселим і коротким, щоб собака не занудьгував.

Рання соціалізація є критично важливою. Оскільки вони від природи пильні сторожі, їх потрібно змалечку знайомити з різними людьми, звуками, місцями та іншими собаками. Це допоможе їм вирости впевненими, спокійними та врівноваженими дорослими собаками, а не нервовими і галасливими.

Не варто забувати про “синдром маленького собаки”. Через їхній милий розмір власники часто потурають їм і не встановлюють чітких правил. Це помилка. Левхен – це собака, і він потребує послідовних правил і меж, інакше він швидко навчиться маніпулювати вами.

Левхен належить до тієї ж групи, що й бішон фрізе та гаванський бішон, але має свої відмінності.

Харчування левхена не надто відрізняється від харчування інших малих порід. Головне – якість та контроль порцій. Вони мають хороший апетит і схильні до набору зайвої ваги, що створює додаткове навантаження на їхні суглоби та серце.

• Тип корму: Найкраще підійде високоякісний комерційний сухий або вологий корм класу супер-преміум або холістік, розроблений спеціально для малих порід. Деякі власники обирають натуральне харчування (BARF або приготоване), але воно повинно бути ретельно збалансоване дієтологом.
• Контроль порцій: Чітко дотримуйтесь рекомендацій на упаковці корму та корегуйте порцію залежно від рівня активності вашого собаки. Краще годувати дорослого собаку двічі на день невеликими порціями.
• Ласощі: Ласощі повинні складати не більше 10% від денного раціону.
• Догляд за зубами: Сухий корм може допомагати механічно очищати зуби, але не замінить регулярного чищення.
• Заборонені продукти: Ніколи не давайте собаці шоколад, виноград, родзинки, цибулю, часник, а також жирну, солону або копчену їжу зі свого столу. Твердження про те, що вони не можуть перетравити жирне м’ясо – це правда, їхня травна система дуже чутлива до жирної їжі, що може викликати панкреатит.