Історія виникнення: від вуличного собаки до селекційного дива
Історія цієї породи - це класичний приклад того, як уважне око професіонала може розгледіти діамант у купі каміння. Біля джерел цієї молодої та екстравагантної породи стоять звичайні дворові собаки, які в кінці 80-х років минулого століття бігали вулицями Москви. Цілеспрямована робота почалася завдяки кінологу Зої Костиній.
Увагу селекціонерки привернула специфічна зовнішність безпритульної суки на ім’я Карі. Її шерсть не була схожа на шубку звичних болонок чи тер’єрів - вона здіймалась на жорстких остях, створюючи химерний силует. Пізніше було знайдено кобеля Мікронома з аналогічними ознаками. Наприкінці 80-х - початку 90-х рр. у Московській області було віднайдено ще декількох собак зі схожим покривом, що дозволило говорити про певний фенотип, який сформувався природним шляхом у міському середовищі.
Цікаво, що генетично ці собаки несуть у собі велику різноманітність, подібно до того, як формується будь-який метис, але з закріпленими унікальними мутаціями шерсті. Перехресна в’язка перших знайдених екземплярів дозволила сформувати стійкий фенотип, яким на сьогоднішній день володіють близько сотні чистопородних московських драконів. У їх виведенні та стандартизації також брали активну участь кінологи Н. Карпишева та Л. Іванова.
На даний момент порода все ще вважається рідкісною і «авторською». Невисока народжуваність московських драконів (у приплоді часто мало цуценят) поки не дозволяє значно та швидко збільшити популяцію породи. Племінна робота ведеться й у інших містах, адже попит на екзотичних московських драконів часто перевищує реальну кількість цуценят. Водночас, двірняжок зі схожою шерстю все ще можна теоретично зустріти на вулицях, але без родоводу вони не вважаються представниками породи.
Як виглядає Московський дракон: детальний опис екстер’єру
Зовнішність цієї собаки - її головний козир. Стрункий, сухий і делікатний собака з пасмами шерсті, що наче стирчать у всі боки - московський дракон завше має кострубату, трохи недбалу зачіску, яка насправді є породною ознакою. Це не той випадок, коли собаку треба ідеально причісувати волосина до волосини.
Особливості шерстяного покриву та голови
Шерсть у «драконів» жорстка, на дотик може нагадувати дріт. Вона не повинна бути занадто густою. Головна «фішка» - це прикрашаюча шерсть на голові, що формує чубчик, вуса та бороду, а також гребінь уздовж спини. Цим вони дещо нагадують аффенпінчера, хоча будова тіла у них більш легка.
- Голова: Невелика, клиноподібна, з не надто різким переходом від чола до морди. Між очима бажана наявність борозни.
- Очі: Темні, виразні, середнього розміру, широко розставлені. Погляд розумний і зацікавлений.
- Вуха: Тонкі, рухливі, можуть бути стоячими або напівстоячими. Довга шерсть на вухах може створювати ефект «китичок».
Корпус та кінцівки
Тіло московського дракона компактне, квадратного або ледь розтягнутого формату. Спина пряма, міцна. Грудна клітка помірно широка, глибока. Кінцівки сухі, паралельні, з дрібними «котячими» лапами. Хвіст може бути купіруваний (залишають кілька хребців) або природної довжини, загнутий у кільце чи серпом на спину. В цьому аспекті є певна схожість з іншою російською породою - російський той довгошерстий, проте «дракон» виглядає більш міцним та «диким».
Палітра забарвлень
«Батьки» породи подарували цьому собаці розмаїті варіанти окрасу, що робить кожного представника унікальним. В стандарті допускаються:
- Рудий (всі відтінки);
- Коричневий та шоколадний;
- Соболиний та вовчий (зонарний);
- Чорний та чорно-підпалий;
- Блакитний і ліловий (рідкісні);
- Чепраковий.
Стандарт допускає білі відмітини у встановлених місцях (груди, пальці), але відкидає можливість плямистого забарвлення (рябого) у породистого московського дракона. Характерний вигляд йому також дарує короткий підшерсок, проте зустрічаються й «дракони» з довгим пухнастим «утепленням», хоча класикою вважається саме жорстка, рідка ость.
