Історія походження породи Нібелунг: від випадковості до визнання
Історія породи Нібелунг нерозривно пов’язана з породою російська блакитна кішка та ентузіазмом однієї американської заводчиці — Кори Кобб (Cora Cobb). Все почалося у 1980-х роках у Денвері, штат Колорадо. Син Кори подарував їй чорного короткошерстого кота на ім’я Зігфрід (Siegfried), який народився від довгошерстої матері та батька, схожого на російську блакитну.
У 1984 році у Зігфріда та чорної домашньої кішки на ім’я Брунгільда (Brunhilde), яка також мала гени довгої шерсті, народилося кошеня з унікальною зовнішністю — довга блакитна шерсть, що нагадувала російську блакитну, але з довгим шовковистим покривом. Це було перше кошеня, що відповідало майбутньому образу Нібелунга. Його назвали Зігфрідом на честь батька.
Через рік, у 1985 році, в іншому посліді від тієї ж пари народилася кішечка з аналогічними характеристиками, яку назвали Брунгільдою. Саме ці двоє — Зігфрід (1984) та Брунгільда (1985) — стали фундаторами нової породи.
Кора Кобб була вражена красою та унікальністю цих котів. Вона вирішила, що вони заслуговують на визнання як окрема порода. Вона звернулася за консультацією до генетика доктора Сольвейга Пфлюгера (Dr. Solveig Pflueger) з Американської асоціації любителів кішок (TICA). Доктор Пфлюгер підтвердив, що нова порода найкраще може бути описана як напівдовгошерста російська блакитна. Кора Кобб, за його підтримки, розробила стандарт породи, взявши за основу стандарт російської блакитної, але з однією ключовою відмінністю — довжиною шерсті.
Назва «Нібелунг» була обрана не випадково. Вона походить від німецького слова «Nebel», що означає «туман» або «мла», натякаючи на їхню загадкову сріблясту шерсть, яка ніби оповита серпанком. Також назва є відсиланням до знаменитої німецької епічної поеми «Пісня про Нібелунгів» (Nibelungenlied), що додає породі ауру містичності та благородства, пов’язуючи її з іменами її прабатьків — Зігфріда та Брунгільди.
Селекційна робота над закріпленням бажаних ознак — довгої шерсті та її сріблястого блиску — тривала відносно недовго. Завдяки зусиллям Кори Кобб та інших ентузіастів, порода отримала первинне визнання від TICA у 1987 році, а повне чемпіонське визнання — у 1997 році. Згодом Нібелунгів визнали й інші фелінологічні організації, такі як WCF (World Cat Federation), CFF (Cat Fanciers' Federation) та незалежні асоціації в різних країнах (Нідерланди, Бельгія, Німеччина).
Важливо зазначити, що для збереження генетичного різноманіття та типу, стандарт породи в деяких організаціях (наприклад, TICA) дозволяє схрещування Нібелунгів з російськими блакитними кішками. Кошенята від таких в’язок реєструються відповідно до довжини їхньої шерсті.
Сьогодні Нібелунги залишаються досить рідкісною породою, але їхня популярність зростає завдяки їхній вишуканій зовнішності та чудовому характеру. Вони здобули прихильність у багатьох домівках по всьому світу. Цікаво, що для збереження унікального сріблястого відтінку шерсті, особливо у виставкових тварин, рекомендується оберігати їх від тривалого впливу прямих сонячних променів, які можуть спричинити появу рудуватого відтінку.
Як виглядає Нібелунг: детальний опис зовнішності та стандарт породи
Нібелунг – це кішка середнього розміру, елегантна, з добре розвиненою мускулатурою, але не масивна. Її зовнішність гармонійно поєднує грацію російської блакитної з розкішшю довгої шерсті. Загальне враження – це витончена, аристократична тварина.
- Тіло: Середньої довжини, струнке, але м’язисте. Кістяк середній. Не повинно бути ні надмірної масивності, ні зайвої легкості. Лінії тіла плавні та граційні.
- Голова: Модифікований клин, середньої довжини, але скоріше довгий, ніж короткий. Контури м’які. У профіль лоб і ніс утворюють пряму лінію або легкий кут на рівні брів. Подушечки вусів (вібриси) виразні, що надає мордочці характерного «усміхненого» вигляду, як у російської блакитної.
- Вуха: Досить великі, широкі біля основи, кінчики злегка заокруглені. Поставлені високо на голові, вертикально. Зовнішній край основи вуха знаходиться на рівні або трохи вище рівня очей. Шерсть на вухах коротка та м’яка; за вухами може бути трохи довшою. Вуха виглядають напівпрозорими.
- Очі: Великі, майже круглі, але розріз трохи овальний, мигдалеподібний. Широко розставлені. Колір очей – яскраво-зелений. У кошенят і молодих тварин (до 2 років) колір може бути жовтуватим або бурштиновим, але з віком він має змінитися на насичений зелений. Чим інтенсивніший зелений колір, тим краще.
- Кінцівки та лапи: Ноги довгі та стрункі, пропорційні до тіла. Лапи невеликі, овальної форми.
- Хвіст: Довгий, пропорційний до тіла. Злегка товщий біля основи, поступово звужується до кінчика. Вкритий густою, довгою шерстю, що утворює пишний «плюмаж» або шлейф.
- Шерсть: Ключова ознака породи. Напівдовга, подвійна. Підшерсток м’який і густий, остьове волосся тонке, шовковисте. Шерсть не повинна прилягати до тіла, а створювати відчуття легкості та повітряності. На дотик дуже м’яка. Найдовша шерсть утворює «комір» навколо шиї (особливо виражений у самців) та «штани» на задніх лапах.
- Забарвлення: Тільки одне – рівномірне блакитне (сіро-блакитне). Бажаний середній відтінок блакитного. Найважливішою особливістю є сріблястий тіпінг – кінчики остьового волосся позбавлені пігменту і відбивають світло, створюючи враження, ніби шерсть припорошена сріблом або інеєм. Цей ефект надає шубці Нібелунга характерного сяйва. Мочка носа – вугільно-сіра, подушечки лап – лілові або рожево-лілові.
Важливо відзначити, що кошенята Нібелунга можуть народжуватися з ледь помітними «тіньовими» смужками (так званий «примарний таббі»), які з віком повністю зникають, поступаючись місцем рівному блакитному забарвленню. Також остаточний розвиток шерсті та насиченості зеленого кольору очей може тривати до двох років.
