Історія породи німецький боксер
Текст стандарту FCI називає безпосереднім предком боксера невеликого так званого брабантського булленбейсера. Розведенням цих собак займалися мисливці: завданням булленбейсера було схопити піднятого гончими звіра й тримати до приходу мисливця. Звідси — вимога до якнайширших щелеп із широко розставленими зубами. Стандарт прямо каже, що добір вели виключно за робочими якостями, і що цілеспрямоване розведення дало собаку з широкою мордою та кирпатим носом.
Тут потрібне застереження, яке стосується будь-якої породи: розділ «коротка історична довідка» у стандарті — це позиція реєстру, а не незалежно встановлений історичний факт. Ми переказуємо цю версію як позицію FCI, не видаючи її за доведену генеалогію.
Надійніше задокументована пізніша частина історії. Боксер сформувався в Німеччині наприкінці ХІХ століття як результат навмисного схрещування булленбейсера з англійськими бульдогами та іншими породами: метою було отримати атлетичного робочого собаку зі стабільним темпераментом. До Великої Британії порода потрапила у 1930-х, а першу реєстрацію в британському Кеннел-клубі датують 1939 роком.
Британська статистика реєстрацій дає чітку картину моди на породу: пік понад 7 000 реєстрацій на рік у 1959-му (четверте місце, близько 6% усіх річних реєстрацій), спад приблизно вдвічі за два десятиліття, другий пік понад 10 000 у 1997 році (восьме місце, 4%), а останніми роками 3–4 тисячі на рік і чотирнадцяте місце за підсумками 2020-го. Чисельність породи прямо впливає на статистичну надійність досліджень її здоров’я.
Окремий епізод варто знати кожному, хто цікавиться селекцією. У 1980 році в британських боксерів описали прогресуючу аксонопатію — нову на той час неврологічну хворобу з аутосомно-рецесивним успадкуванням, що уражала центральну й периферичну нервову систему. Протягом наступного десятиліття спільною роботою заводчиків її з породи прибрали. Цей успіх лишив породній спільноті репутацію відкритої в питаннях здоров’я — і саме тому по боксеру сьогодні є значно більше даних, ніж по багатьох сусідніх породах.
Три реєстри — три різні боксери: у чому стандарти розходяться
Головні реєстри світу описують ту саму породу настільки по-різному, що читач може щиро заплутатися. Розбіжності не косметичні — вони стосуються тіла собаки.
Зріст і вага. FCI дає і зріст, і вагу: кобелі 57–63 см, суки 53–59 см; кобель важить понад 30 кг при зрості близько 60 см, сука — близько 25 кг при зрості близько 56 см. Британський Кеннел-клуб орієнтує заводчиків на вагу кобеля 30–32 кг і суки 25–27 кг. Американський стандарт AKC ваги не наводить узагалі, зате дає зріст у дюймах: кобелі 23–25 дюйма (приблизно 58,4–63,5 см), суки 21,5–23,5 дюйма (приблизно 54,6–59,7 см) — і прямо зазначає, що дискваліфікації за розміром не існує. Зводити ці три набори в один «середній» діапазон некоректно.
Хвіст. Тут розбіжність максимальна. FCI пише: хвіст посаджений радше високо, ніж низько, нормальної довжини й залишений природним. Стандарт AKC у редакції, затвердженій 11 лютого 2005 року, каже протилежне: хвіст «посаджений високо, купірований і несений угору», а некупірований хвіст належить суворо штрафувати.
Вуха. FCI описує лише природні вуха: відповідного розміру, широко й високо посаджені, у спокої прилягають до вилиць, при насторожі повертаються вперед із чіткою складкою. AKC формулює навпаки: вуха «зазвичай купіруються, обрізаються радше довгими й звуженими», а природне вухо подано як альтернативу. Цікава деталь: у переліку недоліків FCI досі стоїть рядок «у некупірованих вухах» — слід епохи, коли купірування було нормою і в Європі.
Білі відмітини. FCI відносить «інші окраси та білі відмітини, що перевищують третину основного окрасу», до недоліків; AKC ставить це в перелік дискваліфікацій разом із будь-яким окрасом, крім рудого й тигрового. Різниця суттєва: недолік знижує оцінку, дискваліфікація знімає собаку з рингу. Отже, питання «чи відповідає собака стандарту» без уточнення, якому саме, змісту не має.
Як виглядає німецький боксер: стандарт та опис зовнішності
За текстом FCI боксер — гладкошерстий собака середнього розміру, компактної квадратної будови з міцним кістяком; м’язи тугі й ліплено окреслені, рух живий і потужний. Стандарт застерігає в обидва боки: боксер не має бути ні громіздким і важким, ні легким чи позбавленим субстанції.
Стандарт задає три пропорції, і саме вони роблять боксера боксером:
- Квадратний формат. Горизонтальна лінія спини перпендикулярна до вертикалей через точку плеча й сідничний горб — разом вони окреслюють квадрат.
- Глибина грудей дорівнює половині зросту в холці. Груди сягають ліктів.
- Спинка носа до черепа — як 1:2. Довжину міряють від кінчика носа до внутрішнього кута ока і від внутрішнього кута ока до потилиці. Це найважливіша цифра стандарту, і нижче ми пояснимо чому.
Голова. Гармонія голови залежить від рівноваги між мордою і черепом; морда має бути якнайширшою та потужною і з жодного ракурсу не виглядати замалою. Череп сухий і кутастий, злегка склепінчастий, без глибоких зморщок — хоча природні складки з’являються на лобі при насторожі.
Перехід від лоба до морди. Лоб утворює чіткий стоп зі спинкою носа. І тут — принципове речення: спинка носа не повинна бути втиснута в лоб, як у бульдога, і не повинна бути опущеною. Тобто сам стандарт FCI прямо забороняє бульдожачу голову для боксера.
Щелепи, очі, кінцівки. Нижня щелепа виступає за верхню й злегка загинається вгору — боксер має перекус; ікла стоять якнайдалі одне від одного, роблячи передню частину морди майже квадратною, а при закритій пащі не повинні бути видні ні нижні різці й ікла, ні язик. Очі темні, ні замалі, ні опуклі; вираз має передавати енергію й розум і не бути погрозливим. Стандарт задає навіть кути кінцівок: скакальний суглоб — приблизно 140 градусів, плесно під кутом 95–100 градусів до землі. Шкіра суха й еластична, без зморщок.
