Історія породи норвезький ельгхунд (чорний)
Історія чорного норвезького ельгхунда тісно переплетена з культурою та побутом народів Скандинавії. Собаки типу «ельгхунд» (що перекладається як «лосиний собака») існували на цих землях тисячоліттями, про що свідчать археологічні знахідки, зокрема скелети собак, датовані 4000–5000 роками до нашої ери. Ці давні шпіцеподібні собаки були незамінними помічниками у полюванні на велику дичину, таку як лось, ведмідь та росомаха.
Спочатку не існувало чіткого поділу ельгхундів за кольором. Однак з часом мисливці почали помічати, що собаки меншого розміру та чорного забарвлення були більш спритними та менш помітними у густих лісах, що давало їм перевагу під час полювання. Вони могли тихіше підкрадатися до здобичі та були більш маневреними. Попри те, що згадки про чорних «лосиних собак» зустрічаються ще з XVI-XVII століть, цілеспрямована селекція почалася значно пізніше.
Офіційне визнання породи відбулося на межі XIX та XX століть. У 1877 році на першій виставці собак у Норвегії був представлений сірий варіант породи, що швидко здобув популярність. Чорний ельгхунд залишався в тіні свого сірого родича і на початку XX століття опинився на межі зникнення. Його вважали просто різновидом забарвлення, а не окремою породою.
Рятівником породи став ентузіаст-селекціонер Йоганнес Фінден. Він доклав неймовірних зусиль для збереження та популяризації чорних ельгхундів. Завдяки його наполегливій праці та роботі інших заводчиків, до середини XX століття популяція почала відновлюватися. Попри це, чорний норвезький ельгхунд і сьогодні залишається значно менш поширеним, ніж його сірий аналог, Сірий норвезький ельгхунд. За межами Скандинавії ця порода є справжньою рідкістю, але в Норвегії вона, як і раніше, високо цінується як національний символ та неперевершений мисливський собака.
Як виглядає норвезький ельгхунд (чорний): стандарт породи
Чорний норвезький ельгхунд — це типовий представник північних шпіців: компактний, квадратного формату, з гордо піднятою головою та закрученим на спині хвостом. Він дещо легший та елегантніший за свого сірого родича.
- Голова: Клиноподібна, суха, відносно широка між вухами. Череп злегка округлий, перехід від чола до морди добре виражений, але не різкий. Морда поступово звужується до носа.
- Очі: Невипуклі, овальної форми, темно-карого кольору. Погляд живий, уважний та безстрашний.
- Вуха: Високо посаджені, стоячі, загострені на кінцях. Дуже рухливі, що свідчить про гострий слух собаки.
- Корпус: Компактний, квадратного формату (довжина тіла дорівнює висоті в холці). Спина коротка, пряма і сильна. Грудна клітка глибока, з добре розвиненими ребрами.
- Хвіст: Високо посаджений, туго закручений у кільце і лежить над центром спини. Покритий густою шерстю.
- Кінцівки: Сильні, прямі, з міцним кістяком. Лапи невеликі, овальні, зі щільно зімкнутими пальцями.
- Шерсть: Густа, щільна, стійка до негоди. Складається з короткого, м’якого, чорного підшерстку та довшого, жорсткого остьового волосся. Шерсть коротка на голові та передній частині кінцівок, і довша на шиї, грудях та задній стороні кінцівок.
- Забарвлення: Виключно блискучий чорний. Допускається невелика біла пляма на грудях або білі «шкарпетки» на лапах.
