Оттерхаунд (Видровий гончак)

Історія оттерхаунда сягає глибини середньовіччя. Перші згадки про собак, що спеціалізувалися на полюванні на видр, датуються періодом правління короля Джона (1199-1216 роки). У ті часи видра вважалася не просто шкідником, що нищить рибу у ставках монастирів та знаті, а серйозною загрозою для рибного промислу. Для боротьби з цим спритним водним хижаком потрібен був собака особливої конструкції: сильний, витривалий, здатний годинами плавати у крижаній воді та володіючий феноменальним нюхом.

Вважається, що у формуванні породи брали участь стародавні бладхаунди (що дали породі неймовірний ніс), різні типи жорсткошерстних тер’єрів та грифонів. Це ріднить їх з іншими мисливськими породами, такими як латвійський гончак, хоча спеціалізація у них різна. Розквіт породи припав на XIX століття, коли полювання на видр стало популярним спортом британської аристократії. Зграї оттерхаундів, що своїм глибоким, музичним гавкотом сповіщали про знахідку сліду, були гордістю багатьох маєтків.

Однак у XX столітті ситуація кардинально змінилася. Популяція видр у Британії різко скоротилася, а громадська думка почала схилятися проти кривавого спорту. У 1978 році полювання на видр було офіційно заборонено. Це стало ударом для породи – великі, дорогі в утриманні вузькоспеціалізовані собаки стали непотрібними. На щастя, група ентузіастів взялася за порятунок цього унікального генофонду, перепрофілювавши оттерхаунда в собаку-компаньйона та шоу-собаку.

Оттерхаунд – це собака великої, але не грубої конституції. Перше, що кидається в очі – це його шерсть та голова. Голова велична, глибока, вкрита шерстю, що утворює характерні вуса та бороду, надаючи собаці вигляду мудрого старця. Вуха довгі, висячі, “скручені в трубку” (характерна ознака), що допомагає збирати запахи та направляти їх до носа.

Мембрани на лапах. Це, мабуть, найвідоміша фішка породи. Лапи оттерхаунда великі, круглі, з добре розвиненими перетинками між пальцями. Це робить їх неперевершеними плавцями, здатними долати значні відстані проти течії.

Шерсть. Шуба оттерхаунда унікальна. Вона подвійна: м’який, густий, маслянистий підшерстя, який не пропускає воду до шкіри, та жорсткий остьовий волос довжиною 4-8 см. На дотик шерсть може здаватися трохи жирною – це норма, природний захист від води. За структурою шерсті та потребою в догляді вони чимось нагадують таку породу як нівернейський гриффон, який також відомий своєю “кудлатістю” та витривалістю в заростях.

Якщо ви очікуєте від оттерхаунда беззаперечного послуху вівчарки, вам краще подивитися в бік інших порід. Це класичний гончак – незалежний, впертий, але безмежно добродушний. Власники часто описують їх як “великих клоунів”. Вони люблять грати, можуть бути незграбними в домі (бережіть вази на низьких столиках!) і обожнюють спілкування.

• Дружелюбність. Агресія не властива цій породі. Вони радіють гостям, дітям, іншим собакам. Проте, їхні розміри та бурхлива радість можуть бути проблемою для зовсім маленьких дітей.
• Голос. “Музика” оттерхаунда – це окрема тема. Вони не просто гавкають, вони “співають”. Їхній голос – це глибокий, резонуючий бас, який чути за кілометри. Вони також люблять “буркотіти” та видавати різні кумедні звуки, розмовляючи з господарем.
• Мисливський інстинкт. Ніс керує мозком. Якщо оттерхаунд відчув цікавий запах, він “глухне” на команди. Саме тому прогулянки без повідка в місті – табу.

Порівнюючи їх з менш мисливськими породами, наприклад, якщо взяти одіса, який ідеально адаптований до міської квартири та орієнтований на людину, оттерхаунд потребує значно більше простору та розуміння його первісної природи. Він не слуга, а партнер по пригодам.

Дресирування оттерхаунда вимагає ангельського терпіння та почуття гумору. Вони розумні, але їхній інтелект спрямований на вирішення власних задач (як дістати їжу зі столу або як знайти джерело запаху), а не на виконання команди “сидіти” в десятий раз. Жорсткі методи не працюють – собака просто замкнеться або образиться. Тільки позитивне підкріплення, ласощі та гра.

Важливо розуміти, що дорослішають вони повільно. Дворічний пес може мати тіло гіганта і мозок наївного цуценяти. Соціалізація має бути ранньою, щоб навчити цього велетня обережно поводитися з меншими створіннями.

Оттерхаунд – це “брудна” собака в тому сенсі, що він притягує до себе все: реп’яхи, гілочки, бруд і, звісно ж, воду. Особлива увага потрібна бороді. Кожен раз, коли пес п’є, він занурює морду глибоко в миску, а потім, піднімаючи голову, влаштовує “душ” для всього навколо. Досвідчені власники тримають рушники в кожній кімнаті.

Шерсть не вимагає стрижки (крім гігієнічної), але потребує регулярного вичісування (мінімум раз на тиждень), щоб запобігти утворенню ковтунів. Мити часто не рекомендується, щоб не змити захисний жировий шар, але лапи та живіт доведеться ополіскувати після кожної прогулянки в негоду.

Оттерхаунд — кошлатий водяний гончак із гучним голосом: доброзичливий, невгамовний і витривалий, одна з найрідкісніших порід світу. Створений полювати на видру, він має перетинчасті лапи й водостійку шерсть та обожнює воду. Йому потрібні багато руху й простір; незалежний характер ускладнює дресуру. Зі здоровʼя характерні дисплазія суглобів, ризик завороту шлунка, отити й спадкова кровоточивість (тромбастенія Гланцмана).

Як і більшість великих порід, видровий гончак має свої слабкі місця. Завдяки зусиллям породних клубів, генетичні захворювання ретельно відслідковуються, але майбутній власник має про них знати.

Цікаво, що попри свою масивність, оттерхаунди досить витривалі. Їхня потреба в русі велика, але не екстремальна. Тривалі піші прогулянки, можливість поплавати – це ідеальний режим. До речі, якщо ви розглядаєте активних мисливців, зверніть увагу також на великого вандейського бассет-грифона – це ще одна кудлата порода, яка потребує активності, хоча й має дещо інші габарити.

Власники оттерхаундів часто сперечаються, що краще – сухий корм чи натурального харчування. З точки зору фізіології, обидва варіанти прийнятні, якщо вони збалансовані. Але є нюанс, про який мовчать підручники, але кричать заводчики – це борода.

• Сухий корм. Це вибір більшості власників цієї породи. Якісні крокети класу супер-преміум або холістик (обов’язково з поміткою “Large Breed” або “Giant”) допомагають підтримувати зуби в чистоті, а головне – менше бруднять шерсть на морді. Важливо обирати корм з хондропротекторами (глюкозамін, хондроїтин) для підтримки суглобів.
• Натуральне харчування (BARF). М’ясо, субпродукти, овочі. Це корисно, але приготуйтеся до того, що після кожного прийому їжі вам доведеться мити морду собаці. Каші та рідкі супи категорично не рекомендуються – вони закисають у густій шерсті бороди, створюючи ідеальне середовище для бактерій та неприємного запаху.

Вода має бути доступна завжди, але контролюйте, щоб розпалений пес після бігу не випив відразу літр води – це також може спровокувати спазм шлунка.