Загальна інформація та стандарт породи піренейська вівчарка (гладкоморда)
Загальна інформація та стандарт породи піренейська вівчарка (гладкомо… · 10
| Характеристика | Опис |
|---|---|
| Оригінальна назва | Berger des Pyrénées à face rase |
| Країна походження | Франція (Піренеї) |
| Класифікація FCI | Група 1 (Вівчарські та скотогонні собаки), Секція 1 (Вівчарські собаки). З робочими випробуваннями. |
| Призначення | Пастуший собака, собака-компаньйон, спортивний собака (аджиліті, флайбол) |
| Зріст у холці (самці) | 40–54 см |
| Зріст у холці (самки) | 40–52 см |
| Вага | 8–15 кг |
| Тривалість життя | 13–15 років, часто довше |
| Темперамент | Енергійний, розумний, відданий, сміливий, недовірливий до чужих |
| Кольори | Палевий (різних відтінків), тигровий, сірий, чорний, іноді з невеликими білими відмітинами на грудях та лапах |
Історія походження: від гірських схилів до світового визнання
Історія піренейської вівчарки губиться у віках. Точну дату її появи назвати неможливо, адже ці собаки формувалися природним шляхом у суворих умовах Піренейських гір на кордоні Франції та Іспанії. Протягом століть вони були незамінними помічниками пастухів, керуючи отарами овець. Їхня робота часто проходила в тандемі з великим піренейським гірським собакою, який охороняв стадо від хижаків, тоді як спритна і швидка вівчарка відповідала за перегін та дисципліну тварин.
Довгий час порода існувала у вигляді безлічі місцевих типів, які пастухи називали по-своєму: лабрі, арбацська, баньєрська вівчарка — залежно від долини походження. Офіційне визнання прийшло лише на початку XX століття. Величезну роль у долі породи зіграли Перша та Друга світові війни. Завдяки своєму гострому нюху, сміливості та кмітливості, цих невеликих собак активно використовували для пошуку поранених на полі бою, як зв’язкових та навіть для виявлення мін. Вони рятували тисячі життів, але й самі масово гинули, що поставило породу на межу зникнення. Після війни ентузіасти доклали колосальних зусиль для відновлення поголів’я. Офіційний стандарт для гладкомордого різновиду був остаточно затверджений лише в 2009 році.
Як виглядає піренейська вівчарка (гладкоморда): опис зовнішності
Головна відмінна риса породи, що дала їй назву — це коротка і гладенька шерсть на морді, яка не утворює вусів, бороди чи довгого чуба, на відміну від її найближчого родича, довгошерстої піренейської вівчарки. Це надає їй дещо пустотливого і водночас дуже розумного виразу.
- Тіло: Сухе, жилаве, атлетичної статури. Це собака, створений для бігу та стрибків. Корпус трохи розтягнутий у довжину.
- Голова: Клиноподібної форми, з пласким чолом.
- Очі: Дуже виразні, мигдалеподібні, зазвичай темно-карі. Погляд розумний, трохи лукавий і завжди насторожений.
- Вуха: Досить короткі, трикутної форми. Історично їх купірували, але сьогодні в більшості країн це заборонено. Природні вуха можуть бути напівстоячими або висячими на хрящах (так звані «вуха-троянди»).
- Шерсть: На морді шерсть коротка і тонка. На тілі вона трохи довша (до 6–7 см), напівдовга, досить жорстка на дотик, щільно прилягає до тіла. На шиї та грудях може утворювати невеликий «комір».
- Хвіст: Може бути від природи довгим або коротким (куцим). Раніше хвости часто купірували, але зараз це не практикується. Довгий хвіст низько посаджений, з гачком на кінці.
