Історія походження породи португальський лягавий
Історія португальського лягавого сягає своїм корінням глибоко в минуле Піренейського півострова. Вважається, що порода існує щонайменше з XII століття. Перші письмові згадки про собак, що за описом нагадують сучасного пердигейру, можна знайти в португальських літописах того часу. Їх високо цінували шляхтичі та королівські особи, зокрема, для соколиного полювання. Собака знаходив дичину (переважно куріпок, що й дало назву породі: «perdiz» - португальською «куріпка»), робив стійку, а сокіл вже атакував птаха.
Предками породи вважаються давні іберійські мисливські собаки, можливо, з домішками крові іспанських браків, таких як пердигуеро де бургос. Протягом століть порода розвивалася в ізоляції на території Португалії, що дозволило зберегти її унікальні робочі якості та впізнавану зовнішність. У XVI столітті португальські лягаві були настільки популярними, що їх почали вивозити в інші країни Європи. Вважається, що вони відіграли значну роль у формуванні багатьох інших порід лягавих, зокрема, англійського пойнтера.
Однак, XIX і початок XX століття стали важким періодом для породи. Соціальні зміни та зменшення популярності традиційних видів полювання поставили пердигейру португезу на межу зникнення. Відродження почалося в 1920-х роках завдяки зусиллям ентузіастів, які розшукували чистокровних представників у віддалених регіонах Португалії. У 1932 році був написаний перший стандарт породи, а в 1938 році засновано клуб «Clube do Perdigueiro Português». Завдяки цій роботі порода була врятована і сьогодні є національною гордістю Португалії.
Як виглядає португальський лягавий: стандарт та опис зовнішності
Португальський лягавий - це собака середнього розміру, пропорційно та гармонійно складений, з міцним кістяком та добре розвиненою мускулатурою. Його зовнішність поєднує силу, витривалість та елегантність, що повністю відповідає його робочому призначенню.
- Голова: Однією з найхарактерніших рис є голова. Вона має типову для браків форму, з дещо опуклим черепом і вираженим переходом від лоба до морди (стоп). Шкіра на голові тонка і вільна, але не утворює надмірних зморшок. Верхні губи товсті, квадратні, трохи звисаючі (брилі), але не надмірно.
- Очі: Великі, овальні, карого кольору, що гармонує із забарвленням. Погляд дуже виразний, живий та інтелігентний, що відображає ніжний характер собаки.
- Вуха: Посаджені високо, висячі, середньої довжини, тонкі та м’які на дотик, з округлими кінчиками. Ширина вуха має приблизно дорівнювати його довжині.
- Корпус: Компактний, з короткою і прямою спиною. Грудна клітка глибока і широка, що забезпечує достатньо місця для легенів та серця, що є важливим для витривалого мисливського собаки. Живіт помірно підтягнутий.
- Хвіст: Середньої довжини, товстий біля основи і звужується до кінця. У країнах, де це дозволено, хвіст може купіруватися на третину або половину довжини. У спокійному стані хвіст опущений, під час руху тримається горизонтально.
- Шерсть та забарвлення: Шерсть коротка, щільна, жорстка на дотик, без підшерстку. Вона добре захищає собаку від негоди. Стандартні забарвлення - жовте або каштанове різних відтінків. Допускаються білі відмітини на голові, шиї, грудях, кінцівках та кінчику хвоста.
