Російський блакитний кіт — Історія та стандарт

Загадкова історія породи Російський блакитний кіт

Історія російського блакитного кота оповита легендами та нечисленними фактами, що робить її ще більш інтригуючою. Вважається, що ця порода є природною, тобто виникла без цілеспрямованого людського втручання, а її корені сягають північних регіонів Росії, зокрема портового міста Архангельськ на Білому морі. Легенди розповідають, що ці елегантні блакитні коти були улюбленцями російських царів та знаті, цінувалися за свою красу та м’яку вдачу. Густа подвійна шерсть, що захищала їх від суворих північних зим, стала однією з візитних карток породи.

Документована історія породи починається у другій половині XIX століття, коли британські моряки, що торгували з Архангельськом, привезли цих незвичайних блакитних котів до Великої Британії. Вперше вони були представлені на виставці в Кришталевому палаці в Лондоні у 1875 році під назвою «Архангельський кіт». Спочатку їх виставляли в одному класі з усіма іншими блакитними короткошерстими котами, переважно британськими блакитними. Однак, заводчики відзначали суттєві відмінності: російські коти були більш граційними, мали іншу форму голови та унікальну текстуру шерсті.

Завдяки зусиллям ентузіастів, зокрема британської заводчиці місіс Керью-Кокс (Mrs. Carew-Cox), у 1912 році порода отримала власний виставковий клас та офіційну назву «Іноземний блакитний» (Foreign Blue). Пізніше назву змінили на «Російський блакитний», щоб підкреслити її ймовірне походження.

Дві світові війни завдали нищівного удару по популяції російських блакитних котів у Європі, поставивши породу на межу зникнення. Після Другої світової війни залишилося дуже мало чистокровних представників. Щоб врятувати породу, заводчики у Великій Британії та Скандинавії були змушені вдатися до ауткросингу – схрещування з іншими породами. У Великій Британії використовували блакитних британських короткошерстих та сіамських котів (блю-пойнт). Схрещування з сіамцями тимчасово змінило тип породи, зробивши її більш схожою на сіамську, але пізніша селекційна робота була спрямована на повернення до оригінального типу.

Скандинавські заводчики переважно використовували сіамських котів та місцевих блакитних домашніх котів. Американські заводчики, імпортувавши котів як з британських, так і зі скандинавських ліній, також розвивали породу. Це призвело до формування трьох основних типів російських блакитних котів, які дещо відрізняються за зовнішнім виглядом:

• Британський тип: Більш міцний кістяк, шерсть дуже щільна, вуха розташовані вертикально.
• Скандинавський (європейський) тип: Більш елегантний, темніше забарвлення, вуха ширше розставлені.
• Американський тип: Найбільш елегантний, світліше забарвлення, вуха ширше розставлені, часто вважається найбільш «виставковим».

Незважаючи на ці незначні варіації, всі сучасні російські блакитні коти відповідають єдиному стандарту породи та зберігають свої ключові характеристики: унікальну шерсть, яскраві зелені очі та ніжний характер. Сьогодні це визнана та улюблена порода в усьому світі.

Як виглядає Російський блакитний кіт: детальний опис зовнішності

Російський блакитний кіт – це втілення грації та витонченості. Він має середній розмір тіла, довгі, стрункі ноги та елегантний, але мускулистий корпус на тонкому кістяку. Ця порода не повинна виглядати ні надто масивною, ні надто виснаженою.

Голова має форму модифікованого клина з пласкими верхніми лініями черепа та прямим профілем від чола до кінчика носа. Характерною рисою є випуклі подушечки вусів (вібриси), які надають мордочці особливого виразу, що часто описують як «усмішку Мони Лізи».

Вуха великі, широкі біля основи, з загостреними кінчиками, поставлені вертикально і широко рознесені. Шкіра на вухах тонка і майже прозора.

Очі – одна з найяскравіших ознак породи. Вони великі, мигдалеподібної форми, широко розставлені та мають насичений, яскраво-зелений колір. У кошенят очі при народженні блакитні, потім змінюють колір на жовтий або золотистий, і лише у віці 4–6 місяців (а іноді й пізніше) набувають остаточного смарагдово-зеленого відтінку. Чим насиченіший зелений колір очей у дорослої тварини, тим краще.

Тіло видовжене, граційне, з тонким кістяком, але добре розвиненою мускулатурою. Шия довга і струнка, але здається коротшою через густу шерсть. Ноги довгі, тонкі, з маленькими, овальними або округлими лапками. Хвіст довгий, пропорційний до тіла, звужується до кінчика.

Найвизначніша риса – шерсть. Російський блакитний кіт має унікальну подвійну шерсть: короткий, густий підшерсток такої ж довжини, як і остьове волосся. Це надає шерсті надзвичайної щільності та плюшевої текстури. На дотик вона шовковиста та м’яка. Завдяки однаковій довжині підшерстку та остьового волосся, шерсть стоїть «сторчма», не прилягаючи щільно до тіла. Якщо провести пальцем по шерсті, залишиться помітний слід.

Забарвлення шерсті – виключно рівномірний блакитно-сірий колір по всьому тілу, без жодних плям, смуг чи білих вкраплень (таббі-відмітини у кошенят допускаються, але мають зникнути з віком). Ідеальний відтінок – середньо-блакитний. Кінчики остьових волосків мають сріблястий тіпінг (знебарвлені кінчики), що надає шерсті характерного мерехтливого блиску, ніби вона припорошена сріблом. Подушечки лап мають бути лавандового або рожево-лілового кольору, а мочка носа – вугільно-сірою.

Основні параметри стандарту Російського блакитного кота (CFA/TICA)