Шотландський тер’єр — Історія та стандарт

Історія походження шотландського тер’єра

Історія шотландського тер’єра сягає корінням углиб віків і тісно пов’язана з суворими та мальовничими ландшафтами Шотландського нагір’я. Перші згадки про невеликих жорсткошерстих тер’єрів з цієї місцевості датуються ще XVI століттям. Цих собак, яких тоді узагальнено називали «земляними собаками» (earth dogges), використовували для полювання на дрібних звірів, що живуть у норах: лисиць, борсуків, видр та гризунів. Їхні компактні розміри, міцні щелепи та неймовірна відвага дозволяли їм проникати у підземні тунелі та безстрашно вступати в бій із супротивником, що часто перевершував їх за розміром.

Довгий час існувала плутанина з класифікацією шотландських тер’єрів. Під загальною назвою «скотч-тер’єр» об’єднували кілька різних порід, включаючи предків сучасного скай-тер’єра, керн-тер’єра та вест-хайленд-вайт-тер’єра. Всі вони походили з одного регіону і мали схоже призначення. Лише у другій половині XIX століття кінологи почали цілеспрямовано працювати над розділенням цих типів на окремі породи. Центром розведення «чистого» шотландського тер’єра стало місто Абердин, через що породу деякий час називали абердинським тер’єром.

Ключовою фігурою у становленні породи став капітан Гордон Мюррей, який у 1870-х роках представив своїх собак на виставці в Англії. У 1879 році шотландські тер’єри вперше взяли участь в офіційній виставці, а вже у 1882 році був створений перший клуб любителів породи та розроблений її офіційний стандарт. Це стало відправною точкою для зростання популярності скотті по всьому світу. Їхній унікальний зовнішній вигляд та яскравий характер привернули увагу не лише мисливців, а й аристократії та богеми. Особливу роль у популяризації породи зіграв 32-й президент США Франклін Делано Рузвельт, чий улюбленець, скотч-тер’єр на прізвисько Фала, став справжньою національною знаменитістю.

Як виглядає шотландський тер’єр: стандарт породи

Шотландський тер’єр — це собака, чию зовнішність неможливо сплутати з іншою породою. Він справляє враження великого собаки в маленькому тілі: кремезний, коротконогий, з непропорційно довгою головою та виразним поглядом з-під густих брів.

• Голова: Довга, але пропорційна до розміру собаки. Череп плоский, перехід від чола до морди ледь помітний. Морда сильна, глибока, добре заповнена під очима. Мочка носа велика, обов’язково чорного кольору. Характерною рисою є густі «вуса» та «борода», що надають морді суворого та рішучого виразу.
• Очі: Мигдалеподібні, темно-карі, майже чорні. Глибоко посаджені та широко розставлені. Погляд розумний, проникливий та сміливий.
• Вуха: Маленькі, витончені, стоячі, загострені на кінцях. Поставлені високо на черепі. Надають собаці постійно настороженого вигляду.
• Корпус: Компактний та м’язистий. Шия середньої довжини, мускулиста. Грудна клітка широка та глибока, добре опущена між передніми кінцівками. Спина коротка, пряма та міцна.
• Кінцівки: Короткі, сильні та кістляві. Передні лапи більші за задні, що є адаптацією до риття землі.
• Хвіст: Середньої довжини (близько 18 см), товстий біля основи та звужується до кінця. Собака тримає його вертикально або з невеликим вигином. Хвіст ніколи не купірується.

Шерсть у скотті подвійна: жорсткий, дротоподібний і густий остьовий волос та короткий, м’який і щільний підшерсток. Такий «панцир» надійно захищає собаку від негоди та укусів тварин. На корпусі шерсть коротша, а на лапах, нижній частині тіла та морді утворює довгу «спідницю», «вуса» та «бороду».