Шведський вальхунд (вестготський шпіц)

Шведський вальхунд – порода місцевих шведських собак, історія якої сягає корінням у глибину віків. Припускають, що ці собаки дуже древні і знаходилися на цій території ще в 8-9 столітті, за часів вікінгів. Саме тому їх часто називають “собаками вікінгів”. Існує теорія, що вальхунди супроводжували скандинавських мореплавців у їхніх походах до берегів Британії. Це пояснює разючу схожість зі знаменитими британськими пастухами.

Багато кінологів сперечаються: чи вальхунди дали початок породі вельш-коргі пемброк, чи навпаки, вікінги привезли коргі до Швеції, де ті змішалися з місцевими шпіцами. Генетичні дослідження показують, що, незважаючи на схожість з коргі, вальхунди мають більше спільного з північними породами, такими як ісландський собака. Цей зв’язок підтверджує їхню приналежність до групи шпіців, а не до вівчарок у класичному розумінні.

В наші дні вони дуже популярні, особливо серед жителів Швеції і Великобританії. Проте, зовсім нещодавно, в 40-і роки порода була на межі зникнення. На щастя, граф Бьон фон Розен виявився любителем чотирилапих, особливо вальхундів, адже в дитинстві у нього була вірна собачка, представниця саме цієї породи. Разом із директором школи Карлом-Густавом Зеттерстеном, граф розпочав масштабну кампанію з пошуку вцілілих представників породи в регіоні Вестерйотланд.

Графу вдалося врятувати цих прекрасних собак від зникнення. Вони знайшли кілька типових особин, серед яких особливо виділявся пес на ім’я Mopsen та сука Vivi. Саме вони стали прабатьками більшості сучасних вальхундів. У 1943 році порода була офіційно визнана Шведським клубом собаківників. В цей же час був зареєстрований стандарт.

У 1953 році назву “шведський вальхунд” офіційно змінили на “вестготаспетс” (Västgötaspets). Це підкреслює їхнє походження з провінції Вестерйотланд. Ці собаки з часів свого існування славилися своїми робочими якостями, вони пасли стада корів, кусаючи їх за скакальні суглоби (саме тому їх відносять до категорії “хілерів” – п’яткових собак), охороняли їх від диких тварин, полювали на щурів. Сьогодні їх використовують навіть в рятувальних операціях після стихійних лих. Вальхунди мають гострий нюх, вони чудово працюють по сліду, а їх невеликі розміри дозволяють пробиратися у важкодоступні місця.

Шведський вальхунд – порода собак невеликого розміру, міцної і сильної статури з розвиненою мускулатурою. При першому погляді він нагадує вовка, якого чарівним чином зменшили до розмірів кімнатної собачки, але залишили йому всю міць великого звіра. Співвідношення висоти в холці до довжини тіла складає приблизно 2:3.

Голова та морда

Голова у цих собак витягнута, чітко окреслена, клиноподібна, з плоским лобом. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, але не надто різкий. Морда трохи коротша за черепну частину. Губи щільно прилягають до зубів, не повинні бути відвислими. Щелепи сильні, з ідеальним ножицеподібним прикусом. Очі овальної форми, середнього розміру, темно-коричневого кольору, з уважним та розумним виразом.

Вуха стоячі, загострені на кінцях, середнього розміру, дуже рухливі. Вушна раковина спрямована вперед, що надає собаці постійно настороженого вигляду. Шерсть на вухах коротка і гладка.

Корпус та кінцівки

Шия довга, потужна, з гарним виходом. Спина міцна, пряма, м’язиста, середньої довжини. Поперек короткий і сильний. Грудна клітка добре розвинена, еліпсоїдної форми, глибока і досить широка, опущена до ліктів. Це забезпечує великий об’єм легень, необхідний для витривалості. Ноги короткі, з дуже міцним кістяком, мускулисті, прямі паралельні один одному. Лапи овальні, зібрані в грудку, з товстими подушечками.

Хвіст: генетична лотерея

Хвіст у вальхундів – це унікальна особливість. Він може бути довгим або від природи куцим (бобтейл). Стандарт породи допускає обидва варіанти. Куцехвостість є природною мутацією. У одному посліді можуть народжуватися цуценята як з довгими хвостами, так і зовсім без них, або з хвостами різної довжини. Купірування хвостів у багатьох країнах Європи заборонено, тому зараз на виставках можна побачити все розмаїття природних хвостів вальхундів.

Шерсть та забарвлення

Шерсть жорстка, середньої довжини з щільним, м’яким і густим підшерстям, яке відмінно захищає від негоди. На голові та передній частині ніг шерсть коротша, на шиї, грудях і задній частині стегон – довша, утворюючи “штани”.

Забарвлення може бути сірого кольору, сіро-жовтого, червонувато-жовтого, бурого. Характерною рисою є так звані “шлейні мітки” – ділянки світлішої шерсті на лопатках, що нагадують надіту шлею. На спині, шиї та боках шерсть темніша. На грудній клітці, лапах та кінчику хвоста можуть бути відмітини білого кольору, а також допускається біла проточина на голові.

Вальхунди дуже добрі, слухняні, люблячі свого хазяїна собаки. Це не просто диванний улюбленець, а справжній партнер. За своїм інтелектом та робочими якостями вони часто нагадують великих вівчарок, замкнених у маленькому тілі. Деякі власники жартома порівнюють їх характер: вони сміливі, як тер’єри, але розумні та керовані, наче середній німецький шпіц (міттельшпіц), до групи яких вони також належать.

В той же час вони схильні до самостійного ухвалення рішень, люблять свободу і незалежність, проте любов до людини все ж сильніше. Ці собаки вміють бути вдячними, вони раз і назавжди прив’язуються до одного хазяїна, з яким готові йти хоч на край світу, супроводжувати людину вони готові всюди. Ця порода погано переносить самотність і ізоляцію від сім’ї.

Також вони готові її захищати. Якщо відчують небезпеку, в мить оповістять хазяїна гучним гавкотом. Варто зазначити: вальхунди – “балакучі” собаки. Вони люблять коментувати події гавкотом, що робить їх чудовими “дзвінками”, але може стати проблемою в багатоквартирному будинку без належного виховання. Вони відважні і безстрашні, іноді навіть занадто – можуть кинути виклик собаці, значно більшому за себе, наприклад, розміром як цвергшнауцер або навіть крупнішому, не усвідомлюючи своїх габаритів.

Вальхунди уважні до маленьких дітей, проявляють до них тільки ніжність і турботу, люблять активні ігри і розваги. Однак, через пастуший інстинкт, цуценята можуть намагатися “пасти” дітей, легенько покусуючи їх за п’яти. Цю поведінку треба корегувати з раннього віку.

Шведський вальхунд (вестготський шпіц) — вікінгський «коргі» з довгим тілом і безмежним завзяттям: кмітливий, енергійний і товариський скотогінний собака на коротких лапах. Він жвавий, відданий і довговічний, добрий із дітьми, але схильний до гавкоту й пастушого покусування. Через довгу спину важливо берегти хребет від стрибків. Поширена спадкова хвороба — ретинопатія/PRA, тож потрібні перевірка зору й тестована лінія.

Вестготські шпіци можуть похвалитися неймовірним здоров’ям. Це аборигенна порода, яка століттями проходила природний відбір у суворих умовах ферм. У них немає багатьох генетичних спадкових захворювань, характерних для штучно виведених порід, і хворіють ці собаки украй рідко.

Їх витривалий організм, стійкий і міцний імунітет, а також щільна і густа шерсть дозволяють легко переносити низьку температуру і навіть опади. Проте, як і у будь-якої породи, є певні нюанси, на які варто звертати увагу:

• Ретинопатія: Спадкове захворювання очей, яке може призвести до погіршення зору. Відповідальні заводчики проводять генетичні тести батьків перед в’язкою.
• Проблеми зі спиною: Хоча вальхунди мають короткі лапи і довгу спину, вони страждають від проблем з міжхребцевими дисками значно рідше, ніж такси чи басети. Однак зайва вага та стрибки з великої висоти можуть спровокувати травми.
• Дисплазія кульшового суглоба: Зустрічається рідко, але перевірка плідників є обов’язковою у більшості клубів.

Для того, щоб уникнути всіляких інфекційних захворювань, не забувайте прищеплювати шведського вальхунда згідно з календарем. Також не перешкодить час від часу приводити його до ветеринара на плановий огляд, особливо після 7-8 років життя.

Ці собаки воістину знахідка для людей, що не можуть багато часу приділяти грумінгу та стрижкам. Вестготські лайки вимагають мінімальної турботи, але вона повинна бути регулярною.

Гігієнічні процедури

Їх шерсть не потребує постійного вичісування, досить одного разу на тиждень чистити собаку м’якою щіткою або пуходеркою, щоб видалити відмерлі волоски і помасажувати шкіру. Ситуація змінюється під час сезонної линьки (весна та осінь) – тоді вальхунд скидає підшерстя дуже інтенсивно. У цей період вичісувати собаку доведеться щодня, інакше “перекотиполе” з шерсті стане частиною інтер’єру.

Часто мити вестготського шпіца не рекомендується, оскільки шампуні змивають природний захисний жир, і шерсть втрачає свої брудовідштовхуючі властивості. Купайте улюбленця лише в міру сильного забруднення. Кігті слід підстригати 1-2 рази на місяць, якщо вони не сточуються природним шляхом об асфальт. Зуби потребують чищення спеціальною собачою пастою для запобігання утворенню зубного каменю.

Активність та прогулянки

Проте, ці собаки повинні тривалий час знаходиться на прогулянц, бажано в лісі або на полі. Ці тварини з давніх часів пасли стада, вони люблять свободу і самостійність. “Диванний” спосіб життя для них згубний і може призвести до деструктивної поведінки (гризіння меблів, виття) та ожиріння.

Крім того, їм для здоров’я треба багато бігати. Якщо Ви живете в місті, обов’язково беріть вестготського шпіца з собою на ранкові пробіжки або зацікавте його якою-небудь грою у великому парку. Вони показують чудові результати в таких видах спорту як:

• Аджиліті: Швидкість і маневреність роблять їх зірками на смузі перешкод.
• Обідієнс: Слухняність та бажання догодити допомагають виконувати складні команди.
• Ноузворк (Nosework): Пошук запахів відмінно навантажує їхній мозок.
• Пастуша служба: Якщо є можливість, заняття з вівцями стануть для вальхунда найкращою нагородою.

Шведський вальхунд швидко навчається, цей пес розумний, кмітливий і відданий. Тому він намагається не засмучувати свого хазяїна, і найчастіше виконує усі вказівки наставника. Але не варто плутати кмітливість з автоматичним послухом. Вальхунд – собака мислячий. Якщо команда здається йому безглуздою або він знайшов цікавіше заняття, він може “не почути” вас з першого разу.

Обов’язковою умовою спілкування з вальхундом мають бути дружні і довірчі стосунки. Собаки цієї породи воістину універсальні, тільки від Вашого виховання залежить, які функції виконуватиме Ваш пес. Рання соціалізація критично важлива: знайомте цуценя з іншими собаками, людьми, звуками міста, щоб уникнути надмірної настороженості або гавкоту в майбутньому.

Під час дресирувань собака повинен відчувати Ваш настрій, який завжди має бути хорошим, ніколи не зганяйте зло на своїх тваринах. Якщо у них, що-небудь не виходить не карайте їх, а намагайтеся пояснити ясніше, адже собаки не розуміють людську мову, але чудово зчитують інтонацію та жести. Метод “пряника” працює з ними набагато краще, ніж метод “батога”.

Порада кінолога: Вальхунди легко нудьгують від одноманітних повторень. Будьте наполегливі, і завжди домагайтеся виконання команди, але придумуйте цікаві завдання, перетворіть дресирування на гру, і тоді Ви отримаєте розумного пса, яким захоплюватимуться усі перехожі.

Представники цієї породи зовсім не примхливі в живленні, вони їстимуть все, що Ви їм запропонуєте. І це небезпечно! У вальхундів чудовий апетит і схильність до набору зайвої ваги. Кожен зайвий кілограм – це колосальне навантаження на їхні короткі лапи та довгу спину. Тому контроль порцій – завдання номер один для власника.

Пам’ятайте, що собаки – тварини м’ясоїдні, їм не властиво живитися одними кашами і супами. Харчування може бути двох типів: натуральне або якісний сухий корм (класу супер-преміум або холістік).

Натуральне годуваня

Основним продуктом харчування в раціоні вальхунда має бути м’ясо. М’ясо має бути не жирним. Краще всього, якщо це буде телятина, баранина, м’ясо кролика або індички. Свинину давати не рекомендується через високу жирність. М’ясо треба давати невеликими шматками в сирому вигляді (попередньо промороженому); у вигляді фаршу м’ясо погано засвоюється в організмі собаки і проходить транзитом.

Дуже корисні для чотирилапих субпродукти: легені, серце, нирки, рубець. Рубець особливо цінний своїми ферментами. Вони навіть повністю можуть замінити м’ясо в окремі годування. Для собак також дуже корисні курячі шиї та лапи (без кігтів і трубчастих кісток!), в яких міститься багато фосфору і кальцію.

Взимку і весною корисно давати тваринам вітамінні комплекси, що заповнять нестачу корисних речовин в цей час в організмі собаки. Вода в мисці має бути завжди чистою і свіжою. Не годуйте собаку продуктами, які їсте самі (солоне, перчене, копчене). Не давайте йому багато солодощів – шоколад є отрутою для собак. В якості ласощів найкраще буде використовувати твердий сир, шматочок морквини або яблучка.

• Національне надбання: Шведський вальхунд зображений на поштових марках Швеції та Нікарагуа, що підкреслює його культурну значущість.
• Універсальний солдат: У себе на батьківщині ці собаки не тільки пасуть овець, корів та коней, але й використовуються армією як пошукові собаки.
• Голос предків: Їхній гавкіт може змінюватися від низького попереджувального “вуф” до високого вереску, що допомагало їм керувати стадом, не потрапляючи під копита.
• Рідкісний звір: Незважаючи на зростаючу популярність, вальхунд залишається досить рідкісною породою. Щороку у світі реєструється лише невелика кількість цуценят порівняно з тими ж коргі.