Історія походження стаффордширського бультер’єра
Історія стаффордширського бультер’єра сягає корінням у XIX століття, в індустріальні райони Англії, зокрема в графство Стаффордшир, звідки й походить його назва. Ця порода є прямим нащадком староанглійських бульдогів та різноманітних тер’єрів. Першочерговою метою створення таких собак, яких тоді називали «буль-енд-тер’єр», була участь у кривавих видах спорту, таких як цькування биків (буль-бейтінг) та собачі бої. Для цих жорстоких розваг потрібен був собака, що поєднував би в собі силу, стійкість та потужну щелепу бульдога з рухливістю, швидкістю та непохитним духом (геймнесом) тер’єра.
Коли в 1835 році криваві види спорту були офіційно заборонені у Великобританії, собачі бої, на жаль, продовжували проводитись підпільно. Саме в цей період порода почала формуватися як окремий тип. Шахтарі та робітники Стаффордшира цінували цих собак не лише за бійцівські якості, але й за їхню неймовірну відданість родині та лагідне ставлення до дітей. В суворих умовах життя того часу стаффі часто був не лише компаньйоном, але й надійним охоронцем дому. З часом акцент у розведенні почав зміщуватися з агресивності до інших собак на стабільний темперамент та орієнтованість на людину.
Важливою фігурою в історії породи став Джеймс Хінкс, який у середині XIX століття почав схрещувати буль-енд-тер’єрів з іншими породами, такими як білий англійський тер’єр (нині вимерлий), що призвело до появи бультер’єра з характерною яйцеподібною головою. Однак ентузіасти «старого» типу собак зберегли його, і в 1935 році порода була офіційно визнана Англійським Кеннел-Клубом під назвою «Стаффордширський бультер’єр». Це стало поворотною точкою, яка остаточно перетворила колишнього бійця на виставкового собаку та сімейного улюбленця. Його близький родич, завезений до США, розвивався дещо інакше і згодом був визнаний як американський стаффордширський тер’єр, який є вищим і важчим за свого англійського кузена.
Як виглядає стаффордширський бультер’єр: стандарт та опис зовнішності
Стаффордширський бультер’єр – це гладкошерстий, пропорційно складений собака середнього розміру, який вражає своєю силою та м’язистістю. Незважаючи на відносно невеликий зріст, він створює враження надзвичайної потужності та атлетизму. Його зовнішність повинна гармонійно поєднувати риси бульдога та тер’єра.
- Голова: Коротка, глибока, з широким черепом. Дуже виражені м’язи щік (вилиці), чіткий перехід від лоба до морди (стоп). Морда коротка, мочка носа обов’язково чорна.
- Очі: Зазвичай темні, але можуть гармоніювати з забарвленням. Округлої форми, середнього розміру, поставлені прямо. Обведення очей темне.
- Вуха: Мають форму «троянди» або «напівстоячі», не великі й не важкі. Повністю висячі або стоячі вуха вважаються серйозним недоліком.
- Щелепи та зуби: Губи щільно прилеглі. Щелепи дуже сильні. Прикус правильний ножицеподібний, тобто верхні зуби щільно перекривають нижні.
- Корпус: Компактний, з прямою лінією верху. Грудна клітка глибока і широка, з добре вигнутими ребрами, що свідчить про потужні легені. Собака дуже мускулистий.
- Кінцівки: Передні лапи прямі, з міцними кістками, широко розставлені. Задні – м’язисті, з добре вираженими кутами скакальних суглобів, що забезпечує потужний поштовх.
- Хвіст: Середньої довжини, низько посаджений, звужується до кінця. Собака тримає його досить низько. Хвіст не повинен закручуватися.
- Шерсть: Коротка, гладка і щільно прилягає до тіла.
Забарвлення стаффордширського бультер’єра
Стандарт породи допускає різноманітні варіанти забарвлення:
- Рудий (червоний)
- Палевий (оленячий)
- Білий
- Чорний
- Блакитний (сірий)
- Тигровий (будь-який з перерахованих кольорів з тигровинами)
Будь-який з цих кольорів може поєднуватися з білими відмітинами. Однак, забарвлення «блек-енд-тен» (чорно-підпалий) або печінковий (коричневий) є вкрай небажаними згідно зі стандартом.
