Сибірський кіт — Історія та стандарт

Історія походження Сибірського кота

Сибірський кіт – це природна, аборигенна порода, яка сформувалася на території Росії, зокрема в суворих кліматичних умовах Сибіру, протягом століть без цілеспрямованого людського втручання. Його предками були місцеві дикі лісові коти та домашні коти, завезені переселенцями. Суворий клімат, необхідність виживати та полювати сприяли природному відбору, в результаті якого з’явилися великі, сильні тварини з густою, водонепроникною шерстю, що чудово захищала від холоду.

Довгий час ці коти були просто частиною російського побуту, відомі як «сибірські» або «бухарські» (оскільки могли потрапляти до Сибіру торговими шляхами з Азії). Їх цінували за мисливські якості та витривалість. Хоча згадки про великих пухнастих котів у Росії зустрічаються досить давно, формальна історія породи почалася значно пізніше.

З розвитком фелінологічного руху в СРСР наприкінці 1980-х років ентузіасти звернули увагу на цих унікальних тварин. У 1986–1987 роках у Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург) почалася цілеспрямована робота з визнання та стандартизації породи. Одним із перших клубів, що зареєстрував сибіряків, був клуб «Котофей» (Санкт-Петербург) у 1987 році. Перший стандарт породи був прийнятий Радянською Фелінологічною Федерацією (СФФ) у 1989 році. Невдовзі породу визнали й міжнародні організації: WCF (World Cat Federation) у 1992 році, FIFe (Fédération Internationale Féline) у 1997 році, TICA (The International Cat Association) у 1990 році (повне чемпіонство з 1996), CFA (Cat Fanciers' Association) у 2000 році (повне чемпіонство з 2006).

Цікаво, що перші сибірські коти були завезені до США ще у 1990 році, до офіційного визнання деякими організаціями, завдяки Елізабет Террелл (Elizabeth Terrell), яка привезла трьох котів із Санкт-Петербурга. Сьогодні сибірська порода популярна в усьому світі завдяки своїй красі, міцному здоров’ю та чудовому характеру.

Як виглядає Сибірський кіт: зовнішність та стандарт

Сибірський кіт справляє враження сили, потужності та гармонії. Це кіт від середнього до великого розміру, з міцним кістяком, добре розвиненою мускулатурою та характерною «дикою» зовнішністю. Повного розвитку сибіряки досягають повільно, приблизно до 5 років.

• Тіло: Міцне, м’язисте, важке, з характерним «бочкоподібним» тулубом (округле в поперечному розрізі). Спина трохи довша за середню, міцна, з легким вигином, що робить задню частину трохи вищою за передню. Грудна клітка широка.
• Голова: Має форму трапеції (широкий модифікований клин), з м’якими, округлими контурами. Розмір пропорційний до тіла. Лоб широкий, трохи округлий. Перехід від лоба до носа плавний, без різкого стопу. Мордочка коротка, широка, округла. Вилиці низькі, широкі. Підборіддя добре розвинене, але не виступаюче, утворює плавну лінію з верхньою губою.
• Вуха: Середнього розміру, широкі біля основи, з округлими кінчиками. Розташовані досить широко, трохи нахилені вперед. Бажані густі щіточки всередині вуха та китички на кінчиках (як у рисі), хоча останні не є обов’язковими.
• Очі: Великі, виразні, трохи овальної форми (майже круглі), широко і трохи косо розставлені. Колір очей у традиційних забарвлень може бути будь-яким відтінком зеленого або жовтого/золотистого/мідного. У котів білого забарвлення або з великою кількістю білого (біколори, вани) можливі блакитні очі або різноокість (одне око блакитне, інше – зелене/жовте).
• Ноги та Лапи: Ноги середньої довжини, міцні, з потужним кістяком. Задні ноги трохи довші за передні. Лапи великі, круглі, з обов’язковими густими пучками шерсті між пальцями (снігоступи), що допомагало котам пересуватися по снігу.
• Хвіст: Середньої довжини, товстий і сильний біля основи, трохи звужується до тупого, округлого кінчика. Дуже добре опушений з усіх боків, без довгих звисаючих пасом, нагадує хвіст єнота.
• Шерсть: Головна гордість сибіряка – його розкішна потрійна шерсть, що ідеально пристосована до холодного клімату. Вона складається з:
  • Довгого, жорсткого та блискучого остьового волосся (покрівний шар), яке має водовідштовхувальні властивості.
  • Більш тонкого покривного волосся.
  • Дуже густого, м’якого та щільного підшерстку, який максимально розвивається взимку і значно зменшується влітку.
  Шерсть середньої довжини або довга, щільно прилягає. Навколо шиї утворюється пишний «комір», на задніх лапах – густі «штани», а хвіст дуже пухнастий. Влітку шерсть значно коротша і менш густа, ніж взимку (комір, штани та хвіст залишаються добре опушеними).

Забарвлення Сибірських котів

Стандарт сибірської породи допускає величезне різноманіття забарвлень. Визнані практично всі традиційні кольори та малюнки:

• Суцільні (Solid): Чорний, блакитний, червоний, кремовий, білий.
• Черепахові (Tortoiseshell): Чорна черепахова, блакитно-кремова черепахова.
• Димчасті (Smoke): Чорний дим, блакитний дим, червоний дим, кремовий дим, черепаховий дим.
• Сріблясті та золотисті (Silver/Golden): Затушовані (shaded) та шиншили (shell).
• Теббі (Tabby) усіх видів:
  • Тигровий (Mackerel): Вертикальні смуги.
  • Мармуровий (Classic/Blotched): Широкі розводи, «метелик» на плечах.
  • Плямистий (Spotted): Окремі плями по тілу.
  Теббі-малюнок може бути на чорному, блакитному, червоному, кремовому, черепаховому, сріблястому, золотистому тлі.
• З білим (With White): Будь-який з перерахованих вище забарвлень може поєднуватися з різною кількістю білого (біколори, арлекіни, вани).

Важливо: Стандарт традиційного сибірського кота не допускає забарвлень, що вказують на гібридизацію з іншими породами, а саме: шоколадного, лілового, цинамон, фавн та їхніх варіацій, а також акромеланічних (колорпойнтових) забарвлень.

Коти з колорпойнтовим забарвленням (світле тіло, темніші мордочка, вуха, лапи та хвіст, блакитні очі), які за типом повністю відповідають сибірякам, виділені в окрему породу (або розглядаються як підпорода сибірської) – Невський маскарадний кіт.