Історія походження снігового лева
Історія тибетського мастифа — це одна з найбільших загадок кінологічного світу. Вважається, що це одна з найдавніших робочих порід, яка є прабатьком для всієї групи молосів. Їхні предки служили кочовим племенам Гімалаїв та охороняли тибетські монастирі тисячі років тому. Ізольованість Тибетського плато сприяла збереженню породи в її первозданному вигляді протягом століть.
Перші письмові згадки про велетенських собак у Тибеті датуються ще 1100 роком до н.е. Навіть Аристотель і Марко Поло у своїх записах описували могутніх, схожих на левів собак, які вражали своїми розмірами та силою. Марко Поло, подорожуючи Азією у 1271 році, писав, що бачив собак «високих, як осел, і потужних, як лев».
У Тибеті ці собаки виконували дві основні функції: охорону сіл та худоби від хижаків (вовків, снігових барсів) та охорону монастирів. Собак, які жили в селах, називали «До-Х’ї» (Do-Khyi), що означає «собака, якого тримають на прив’язі». Вони були прив’язані біля входу в житло вдень і відпускалися на ніч для патрулювання території. Монастирські собаки, «Цанг-Х’ї» (Tsang-Khyi), були ще більшими і цінувалися за свої виняткові сторожові якості.
Політичні події середини XX століття, зокрема китайська окупація Тибету, поставили породу на межу зникнення. Утримувати такого великого собаку в умовах голоду стало неможливо для місцевого населення. На щастя, кілька особин було вивезено до сусіднього Непалу, де під патронатом короля Махендри була започаткована програма з їхнього розведення. Також ентузіасти зі США та Європи, які встигли вивезти цуценят до 1950-х років, допомогли зберегти генофонд. Завдяки їхнім зусиллям порода не зникла і з часом почала здобувати популярність у всьому світі. В самому Китаї дозвіл на утримання цих велетнів з’явився лише на початку 2000-х, що спровокувало справжній бум і спекулятивне зростання цін на цуценят.
Як виглядає тибетський мастиф: стандарт та опис зовнішності
Тибетський мастиф — це собака-велетень, що випромінює силу, міць та спокійну впевненість. Його зовнішність гармонійна і пропорційна, попри значні розміри. Це важкий, кістлявий собака з добре розвиненою мускулатурою.
- Голова: Широка, важка і сильна. Череп масивний, з вираженим потиличним бугром. Морда квадратної форми, широка і добре заповнена. Губи товсті, злегка відвислі, закривають нижню щелепу.
- Очі: Середнього розміру, глибоко посаджені, овальної форми. Колір — всі відтінки коричневого, чим темніший, тим краще. Погляд спокійний, мудрий і трохи насторожений.
- Вуха: Середнього розміру, трикутної форми, висячі. У стані спокою звисають уздовж голови, а коли собака насторожений — трохи піднімаються.
- Шия: Дуже сильна, мускулиста, з невеликим підвісом. Прикрашена густою, довгою шерстю, що утворює характерну «гриву», особливо виражену у самців.
- Корпус: Потужний, трохи довший за висоту в холці. Спина пряма і міцна. Грудна клітка глибока і широка, що забезпечує великий об’єм для легень.
- Хвіст: Середньої довжини, посаджений високо. Собака несе його закинутим на спину у вільному кільці. Хвіст рясно вкритий довгою шерстю, утворюючи пишний плюмаж.
- Шерсть: Головна прикраса породи. Шерсть подвійна: жорстке, пряме і довге остьове волосся та дуже густий, м’який, майже ватний підшерсток. Такий «хутряний кожух» надійно захищає собаку від будь-якої негоди. На шиї та плечах шерсть утворює пишну гриву.
- Забарвлення: Стандарт допускає кілька варіантів забарвлення: насичений чорний (з підпалинами або без), блакитний/сірий (з підпалинами або без), золотистий (від насиченого рудого до світло-палевого), соболиний. Підпалини можуть бути від світло-палевого до насиченого каштанового кольору. Невеликі білі відмітини на грудях та кінчиках лап допустимі.
