Історія походження української вівчарки
Історія породи українська вівчарка нерозривно пов’язана з розвитком вівчарства на степових територіях південної України (тоді Таврійська губернія, Російської імперії). Вважається, що формування породи почалося наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Основою для створення цих собак послужили місцеві пастуші собаки, а також вівчарки, завезені разом з мериносовими вівцями з Іспанії та інших європейських країн. Існує версія, що одним із предків української вівчарки могла бути астурійська вівчарка.
Велику роль у становленні породи відіграв барон Фрідріх Фальц-Фейн, засновник знаменитого заповідника Асканія-Нова. Саме в його маєтку проводилася цілеспрямована селекційна робота. Шляхом жорсткого штучного відбору за робочими якостями – здатністю самостійно охороняти великі отари овець від вовків та інших хижаків, а також від злодіїв – вдалося створити унікальну породу. Собаки повинні були бути не тільки сильними та сміливими, але й витривалими, здатними переносити суворі кліматичні умови степу, мати густу шерсть, що захищає від негоди та укусів.
Протягом тривалого часу ці собаки успішно виконували свої пастуші та охоронні функції. У 1931 році був затверджений перший офіційний стандарт породи. Під час Другої Світової Війни порода опинилася на межі зникнення, оскільки багато собак загинуло, а племінна робота була припинена. Завдяки зусиллям ентузіастів та державних розплідників породу вдалося зберегти та відновити її чисельність. У повоєнні роки українські вівчарки використовувалися переважно для вартової служби.
Як виглядає українська вівчарка: опис зовнішності та стандарт
Українська вівчарка – це великий, вище середнього зросту собака, міцної, але не грубої статури, з добре розвиненою мускулатурою та міцним кістяком. Статевий диморфізм добре виражений: пси більші, масивніші та мужніші за сук.
- Голова: Подовженої форми, з помірно широким чолом; потиличний бугор і вилиці добре розвинені. Перехід від чола до морди плавний, ледь помітний. Морда добре заповнена, дещо загострена, довжина морди приблизно дорівнює довжині черепної частини. Губи сухі, щільно прилеглі, пігментовані чорним.
- Зуби: Великі, білі, щільно прилягають один до одного. Прикус ножицеподібний.
- Ніс: Мочка носа велика, чорна.
- Очі: Овальної форми, горизонтально поставлені, темні. Повіки сухі, щільно прилеглі, чорні. Вираз очей розумний, впевнений, дещо суворий.
- Вуха: Невеликі, трикутної форми, висячі, щільно прилягають до голови. Поставлені відносно низько.
- Шия: Суха, м’язиста, середньої довжини, поставлена під кутом приблизно 45 градусів до лінії спини.
- Корпус: Холка добре виражена, особливо у псів. Спина пряма, міцна, широка. Поперек короткий, широкий, дещо опуклий. Круп широкий, м’язистий, майже горизонтальний. Груди помірно широкі, глибокі, доходять до ліктів або трохи нижче. Живіт помірно підтягнутий.
- Хвіст: Довгий, у спокійному стані опущений до скакального суглоба або нижче, шаблеподібної форми. В збудженому стані піднімається до лінії спини або трохи вище. Покритий густою шерстю.
- Кінцівки: Передні кінцівки прямі, паралельні. Лопатки довгі, косо поставлені. Плечі м’язисті. Лікті спрямовані строго назад. Передпліччя прямі. П’ясті короткі, міцні, дещо похилі. Задні кінцівки при огляді ззаду прямі та паралельні, збоку – з добре вираженими кутами зчленувань. Стегна довгі, широкі, м’язисті. Гомілки довгі, косо поставлені. Скакальні суглоби сухі, добре виражені. Плюсни міцні, прямовисні. Лапи овальні, склепінчасті, зі щільно стиснутими пальцями. Кігті темні.
- Шерсть: Найхарактерніша ознака породи. Довга (10–15 см і більше по всьому тілу, на голові утворює чубок, що закриває очі, вуса та бороду), груба, густа, злегка хвиляста або пряма, з добре розвиненим підшерстям. Підшерсток м’який, щільний. Шерсть однакової довжини на голові, грудях, ногах та хвості. Вона добре захищає собаку від будь-якої негоди. Навіть така порода, як комондор з його унікальними шнурами, має інший тип шерсті.
- Забарвлення: Переважно біле, але також зустрічаються: біле з жовтуватим відтінком (палеве), біле з сірими (димчастими) плямами або палево-рябе, сіро-рябе. Рідше – чисто сіре, палеве різних відтінків. Мочка носа, повіки та губи завжди чорні.
