Уругвайський сімаррон — Історія та стандарт

Історія походження та розвитку породи Уругвайський сімаррон

Історія уругвайського сімаррона нерозривно пов’язана з історією самого Уругваю. Точне походження породи оповите таємницями, але основна теорія свідчить, що її предками були собаки типу мастифів та хортів, завезені на континент іспанськими та португальськими колонізаторами у XVI-XVII століттях. Ці собаки мають спільне коріння з багатьма великими іберійськими породами, що використовувались для охорони та роботи з худобою, як-от португальський Рафейру ду Алентежу. Вони були залишені напризволяще і почали безконтрольно розмножуватися на безкрайніх просторах пампи. Саме слово «cimarrón» в перекладі з іспанської означає «дикий» або «здичавілий», що прямо вказує на їхнє походження.

Протягом століть ці собаки виживали в суворих умовах, проходячи жорсткий природний відбір. Виживали лише найсильніші, найрозумніші та найвитриваліші особини, що й сформувало унікальні риси породи: міцне здоров’я, неймовірну адаптивність та видатні робочі якості. У XVIII столітті їх популяція стала настільки великою, що вони почали становити загрозу для худоби та навіть людей. Уряд того часу видав наказ про їхнє масове знищення, і за їхні шкури виплачували винагороду. Порода опинилася на межі зникнення.

Однак деякі місцеві фермери та землевласники (естансьєро) побачили в цих собаках не загрозу, а величезний потенціал. Вони почали відловлювати найкращих представників «сімарронів», приручати їх і використовувати для охорони своїх володінь та для роботи з худобою. Саме завдяки цим ентузіастам вдалося не лише зберегти, але й цілеспрямовано розвивати породу, зберігаючи її чистоту та унікальні якості. Робота велася на ізольованих ранчо, що дозволило уникнути змішування з іншими породами.

Офіційне визнання прийшло значно пізніше. У 1969 році уругвайський сімаррон був вперше представлений на виставці собак, організованій Кеннел Клубом Уругваю. У 1989 році порода була офіційно визнана на національному рівні, і був розроблений її перший стандарт. Міжнародне визнання прийшло у 2006 році, коли Міжнародна Кінологічна Федерація (FCI) тимчасово визнала породу, а в 2017 році — на постійній основі. Сьогодні Уругвайський сімаррон є національною гордістю Уругваю і використовується в армії, поліції та рятувальних службах країни.

Стандарт породи та зовнішній вигляд уругвайського сімаррона

Уругвайський сімаррон — це собака молосоїдного типу, середнього розміру, міцної статури, з добре розвиненою мускулатурою та кістяком, але при цьому дуже рухливий і спритний. Він справляє враження сили, впевненості та спокою.

1. Голова: Потужна, мезоцефального типу (середньої довжини). Череп ширший за довжину, з помітним, але не різким переходом від чола до морди (стоп). Морда сильна, трохи коротша за черепну частину. Губи щільно прилягають, не обвислі. Мочка носа велика, чорного кольору.
2. Щелепи та зуби: Дуже сильні та широкі. Прикус ножицеподібний, хоча допускається і прямий. Повний набір зубів є бажаним.
3. Очі: Середнього розміру, мигдалеподібної форми, погляд розумний і допитливий. Колір – відтінки коричневого, чим темніший, тим краще.
4. Вуха: Середнього розміру, трикутної форми, висячі, але не щільно прилягають до щік. Історично вуха купірували дуже коротко у формі вуха пуми, щоб уникнути травм під час полювання на велику дичину. Сьогодні в багатьох країнах купірування заборонено.
5. Корпус: Сильний, збалансований. Лінія верху пряма або з ледь помітною холкою. Спина коротка і міцна. Грудна клітка широка і глибока, опускається до ліктів. Живіт добре підтягнутий.
6. Хвіст: Товстий біля основи, середньої посадки. У спокійному стані опущений, у русі піднімається горизонтально або трохи вище.
7. Кінцівки: Прямі, паралельні, з міцним кістяком та рельєфною мускулатурою. Лапи овальні, зібрані, з міцними подушечками. Рухи вільні, потужні та еластичні.

Шерсть та забарвлення

Шерсть у сімаррона коротка, гладка, щільно прилягає до тіла, з підшерстям. Така структура шерсті чудово захищає собаку від негоди. Забарвлення є однією з візитних карток породи.

Для обох типів забарвлення може бути характерна чорна або темна маска на морді. Допускаються невеликі білі відмітини на грудях, нижній частині шиї, животі та на пальцях, але вони не повинні бути надто великими.